3. Озиме жито.
В онтогенезі жито проходить такі ж фенологічні фази та етапи, що й пшениця. За однакових умов сходи жита з`являються швидше на 1-2 дні. На 1-2 дні швидше воно починає кущитися. Вузол кущення закладається ближче до поверхні ґрунту ?1,7-2,5 см?, частіше зустрічаються дво- і три вузлові рослини. Кущення у нього відбувається в основному восени. Весною воно починає трубкування через 18-20 днів від початку весняного відростання, а через 40-50 днів виколошується. Цвітіння настає через 7-12 днів від початку колосіння ?у пшениці через 4-5? і триває 7-9 днів. Фаза молочної стиглості настає за 10-14 днів після цвітіння і триває 8-10 днів. Через два місяці після колосіння жито дозріває. Післязбиральне достигання триває довше, тому воно рідше проростає в колосі. Маса 1000 зерен у диплоїдних сортів — 23-38, у тетраплоїдних — 35-52 г.
Озиме жито вважається видом зернових для легких ґрунтів. У нього добре розвинена коренева система, яка проникає на глибину 1,5-2 м й здатна засвоювати фосфор і калій з важкорозчинних сполук. Жито менш чутливе до кислотності ґрунту. Добре росте при рН 5,3-6,5. Тому його можна вирощувати на малопридатних для пшениці піщаних підзолистих ґрунтах. Але кращими є родючі структурні чорноземи і сірі лісові ґрунти середнього та легкого суглинкового механічного складу. Погано росте на важких глинах, заболочених, засолених ґрунтах. Воно більш холодостійке, ніж інші озимі зернові. Витримує зниження температури на рівні вузла кущення до мінус 19-21°С. Насіння починає проростати при 0,5-2°С. Закінчує вегетацію восени і відновлює весною при 3-4°С.
Жито — типова перехреснозапильна рослина довгого світлового дня. Пилок переноситься повітрям. Сприятливою для запилення є тиха тепла погода при достатній вологості повітря. У жарку погоду за низької вологості повітря пилок втрачає життєздатність. Несприятлива для запилення вітряна й дощова погода. При виляганні багато квіток не запилюється й спостерігається череззерниця в колосі. Щоб уникнути перезапилення, насінні ділянки диплоїдних сортів повинні мати просторову ізоляцію 200-300 м, тетраплоїдних — понад 500. Гібридне жито більш вимогливе до ґрунтових вимог. Транспіраційний коефіцієнт — 340-450.
4. Тритікале —
штучно виведена рослина схрещуванням пшениці (м’якої й твердої) та жита. Тому багато морфологічних ознак і біологічних властивостей у нього є проміжними між пшеницею та житом.
В індивідуальному розвитку проходить такі ж етапи органогенезу і фенологічні фази. Коренева система добре розвинена, проникає в ґрунт на 1,5-2 м. Вона краще, ніж у пшениці, засвоює елементи живлення. Добре кущиться, часто краще від пшениці й жита. Форми, виведені за участю багаторічного жита, мають необмежений в часі період кущення. Зерно містить на 1,5-2% більше білка, ніж зерно пшениці, але клейковина дуже липуча, розтяжна, має гірші хлібопекарські та технологічні якості. Рослина переважно самозапильна, але у різних сортів перехресне запилення може досягати від 5-10 до 40%. Зернівки більші, ніж у жита і пшениці. Маса 1000 зернівок — 40-60г. При повному бубнявінні поглинає 55-60% води від власної маси.
Мінімальна температура проростання насіння 1-2 0С. Морозостійкість загартованих рослин близька до морозостійкості жита. Посухостійкість зумовлюється добрим розвитком кореневої системи, товстим шаром воскового нальоту на листках і стеблах, високою водоутримуючою здатністю клітин. ГТК — 360-450. Особливо шкідливий дефіцит вологи за 5-8 днів до виколошування та під час формування й наливу зерна. У першому випадку спостерігаються череззерниця в колосі та стерильність верхівки колоса, у другому — зменшення розмірів і виповненості зерна. На час дозрівання в деяких сортів колос стає ламким.
Кращі ґрунти — структурні чорноземи, окультурені сірі лісові середнього механічного складу з рН 5,6-7,5. У цілому до ґрунтів менш вибагливе, ніж пшениця. Погано росте на засолених, запливаючих глинистих, а також легких піщаних, заболочуваних ґрунтах.
5. Озимий ячмінь менш вимогливий до ґрунтів, ніж озима пшениця, проте його вирощування значно лімітується кліматичними умовами — найменш морозо- і зимостійкий серед хлібних озимих культур. Він поширений у регіонах із теплими зимами. Північна межа вирощування озимого ячменю в Україні проходить через Львівську, Тернопільську, Вінницьку, Луганську області. Він пошкоджується навіть при температурах мінус 12-13° С , якщо вона триває довго на такому рівні. Завдають шкоди ячменю глибокі зимові відлиги і ранньовесняні похолодання, оскільки при настанні теплих днів він швидко починає відростати.
Восени може виходити в трубку, після чого морозо- і зимостійкість різко знижується. Пояснюється це тим, що стадія яровизації триває 30-40 днів (див. табл. 5.1). Багато сортів ячменю є дворучками. Вони встигають пройти її при осінній, зимовій і весняній сівбі
В індивідуальному розвитку озимий ячмінь проходить такі самі технологічні фази й етапи органогенезу, як і інші зернові озимі культури. Тривалість фенологічних фаз у нього коротша. Тому і загальний період вегетації коротший. Озимий ячмінь на 9-10 днів достигає раніше від озимої пшениці й на 12-14 днів раніше від ярого ячменю.
Ячмінь — самозапильна культура. Кращими для нього є багаті на легкодоступні форми елементів живлення структурні чорноземні, каштанові ґрунти середнього механічного складу з рН 6-7,5. Важкі, засолені, підтоплювані ґрунтовими водами, кислі, безструктурні піщані ґрунти малопридатні для вирощування озимого ячменю. Транспіраційний коефіцієнт — 300-450.