Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у середньовічній Європі, епоху Відродження і Реформації

1. Виховання, школа і педагогічна думка у феодальному суспільстві

2. Церковно-монастирські школи.

3. Система рицарського виховання.

4. Міські /магістратські/ школи.

5. Середньовічні університети Європи.

6. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження.

7. Ранні соціалісти-утопісти про виховання і освіту.

8. Реформація і школа.

9. Єзуїтське виховання, його особливості.

Основні поняття теми: тривіум, квадривіум, рицарі, катехізис, схоластика, діалектика, граматика, пансіон, автономія.

Самостійна робота

Опрацювання першоджерел.

Завдання для контролю та самоконтролю з історії зарубіжної педагогіки (Т. 2)

1. Виховання, школа і педагогічна думка у феодальному суспільстві

На зміну рабовласницькому прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феода­лам. Ідеологічною твердинею феодального суспільства були релі­гія і церква, які монополізували науку, мистецтво і школу. При­бравши до своїх рук керівництво освітою і вихованням, вони на­магалися виховувати народ у дусі покірливості, тримати його в темряві. Церква і духовенство виховували дітей і мо­лодь у релігійному дусі, в сліпому підкоренні авторитетові церк­ви («всю істину дано в святому письмі»). У школах вивчалися «на зубок» дозволені церквою канонічні підручники та інші «свя­щенні книги». Великий вплив мали релігія і церква в Китаї, Ін­дії, Ірані, Сірії, Палестині, Єгипті, в країнах Близького Сходу і всього північного узбережжя Африки. Коли у VIII ст. араби завоювали Піренейський півострів, на території Західної Європи почала поширюватись мусульманська релігія, засновувались мусульманські школи, серед них вищі школи університетського типу, наприклад у Кордові, де вчилися студенти з різних країн Західної Європи.

У період раннього середньовіччя в Західній Європі стали відомими твори деяких філософів античного світу (Арістотеля та ін.), а також твори арабського філософа Ібн-Рошда (Аверроеса). Після поділу Римської імперії в IV ст. на Західну і Східну у Візантії (Східній Римській імперії) майже протягом тисячо­ліття поширювалася антична культура, яка частково проникла у Давню Русь і в Західну Європу під час хрестових походів. Коли Візантійську імперію завоювали турки (XV ст.), деякі вчені переселилися звідти в Західну Європу і на Україну.

В період середньовіччя в Західній Європі склалися в основ­ному такі системи освіти і виховання: церковно-монастирські школи, рицарське виховання, міські школи й університети.

2. Церковно-монастирські школи

Представники релігії і церкви для своїх потреб створювали церковні, монастирські, соборні, ка­федральні, єпіскопські та інші школи, в яких навчання провади­лось латинською мовою. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не було. Спочатку учні зазуб­рювали молитви і псалми, а потім вчились читати релігійні кни­ги, писати, співати, вивчали арифметику— додавання, віднімання, множення. Книжки були рукописні, спочатку без великих літер і розділових знаків. Доводилося навчатися не тільки скла­дати літери в слова, а й розмірковувати, яке слово до якого сто­сується. Навчання проводилось катехізичним способом (запитан­ня і відповіді). Учні заучували відповіді на поставлені запитання, не вдумуючись в їхній зміст. Засвоювані відомості мали релігій­но-догматичний характер, а вивчення їх давалося ціною вели­чезного напруження моральних і розумових сил.

Нерозуміння особливостей дитячої психіки, відсутність еле­ментарних методичних знань в учителів приводили до того, що навчальний матеріал вони втовкмачували в голови учнів за допо­могою різок та інших форм покарань. Опанувавши елементарні знання, найздібніші учні монастирських і соборних шкіл почина­ли вивчати «сім вільних мистецтв», які поділялися на дві части­ни: «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадривіум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчан­ня вважалося богослов'я. Незважаючи на релігійний характер навчання, церковні, монастирські і соборні школи в деякій мірі сприяли поширенню письменності, підвищенню загального куль­турного рівня населення в країнах Західної Європи.