Лекція 7: „Прийняття рішень, мотивація, відповідальність та контроль в управлінській діяльності”
Питання, які виносяться на лекцію:
Управлінська діяльність: суть, методи, стадії та прийняття рішень.
Політична, економічна та соціальна мотивація в реалізації державного управління.
Відповідальність та контроль в державному управлінні.
Управлінська діяльність: соціальна суть, методи та стадії прийняття рішень.
Процеси розбудови держави супроводжуються прийняттям численних
управлінських рішень державного рівня, на які впливають різноманітні чинники політичного, економічного, соціального та гуманітарного характеру. Успіхи на цьому шляху безпосередньо залежать від ефективності таких рішень, що в свою чергу, потребує вдосконалення наявних і розроблення нових методів і технологій їх прийняття.
Вироблення та прийняття рішень одна із найбільш важливих складових і складних процесів управлінської діяльності, в якому від кожного керівника в системі державного управління вимагається компетентність, висока оперативність, знання та навики використання методів і технологій управління.
Управлінська діяльність – прийняття рішень та дій людей по досягненню цілей, які відображають історичний досвід, рівень наукового пізнання та здібностей щодо вирішення конкретних завдань. Управлінська діяльність включає наявність людей, знань, умінь, навичок, інформації, технічних засобів та психологічної підготовки.
Управлінське рішення – соціальній акт, в якому у логічній формі (текстуальна модель) виражені впливи управлінських ланок (державних органів, посадових осіб) на суспільну систему (керовані об’єкти), необхідні для досягнення поставленої мети, забезпечення інтересів і задоволення. відповідних потреб в управлінні. Це завершальний етап управлінського процесу.
Державно-управлінське рішення - це :
• усвідомлено зроблений суб'єктом державного управління вибір цілеспрямованого впливу на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі;
• владна воля держави, що набуває офіційно вираженої форми завдяки закріпленню її в державних актах, які видаються державним органом чи посадовою особою у відповідності з його компетенцією і в межах наданих повноважень.
Особливості державно-управлінських рішень:
• правова форма;
масштабність впливу рішення;
обов’язковість до виконання;
• розробка на достовірній фактологічній основі;
• відповідність компетенції органу;
• несуперечливість приписів, що складають зміст рішення;
• ресурсне забезпечення завдань;
• адресність;
• можливість оцінки виконання визначених завдань тощо.
Етап прийняття і реалізації управлінського рішення охоплює:
• прийняття рішення (вибір одного, найбільш ефективного варіанта дій);
• доведення управлінських рішень до виконавців;
• складання плану реалізації управлінських рішень;
• організацію виконання управлінських рішень;
• контроль за виконанням управлінського рішення.
В органах державної влади й управління, у державній службі управлінські рішення приймаються в установленому посадовими інструкціями порядку, базуються на аналізі та оцінці можливих альтернатив, мають директивний (обов'язковий) характер; подібно до обміну інформацією рішення виступає як складова частина кожної з функцій управління; тому процес прийняття і здійснення рішень розглядається як "наскрізний", що пронизує та об'єднує всі функції, як один із важливих зв'язуючих процесів в управлінні соціальною системою. На малюнку 1 розглянуто як приклад етапи процесу планування.
Основою вироблення і прийняття управлінських рішень є інформаційні процеси - пошук, передача і перетворення інформації в різних ланках системи управління. Від якості прийнятих рішень великою мірою залежить ефективність управління і діяльності організації в цілому.
Ознаками високої якості управлінського рішення є:
- своєчасність (швидкість прийняття),
- надійність (обґрунтованість),
- економічність (мінімальна кількість ресурсів, що споживаються),
- кількісна визначеність,
- можливість чіткого контролю.
Основні функції управлінського рішення:
- спрямовуюча,
- забезпечуюча,
- організаційна,
- координуюча,
- стимулююча.
Результатом управлінської діяльності є управлінське рішення.
До основних типів державно-управлінських рішень необхідно (згідно Конституції України) віднести:
визначення стратегії розвитку держави;
розробку стратегії національної безпеки;
удосконалення адміністративно-територіального устрою;
розподіл повноважень між главою держави , парламентом та урядом;
внесення змін до Конституції;
призначення референдумів з питань, передбачених Конституцією;
вироблення порядку діяльності органів державної влади;
утворення і ліквідація органів державної влади;
визначення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення цих прав і свобод;
встановлення порядку використання і захисту державних символів;
інші рішення, що передбачені Конституцією.
Формою вираження означених типів державно-управлінських рішень можуть бути:
Правові норми (Конституція, закони, міжнародні угоди, укази Глави Держави, постанови парламенту і уряду, накази керівництва центральних органів виконавчої влади , державні та галузеві стандарти тощо).
Організаційно-розпорядчі рішення ( розпорядження, вказівки та інші організаційно-координаційні рішення вищих та центральних органів виконавчої влади);
Програмно-цільові державно-управлінські рішення (міждержавні, регіональні, галузеві і міжгалузеві концепції, програми, проекти тощо).
Державно-управлінські рішення можна класифікувати:
за характером цілей; (стратегічні, тактичні, оперативні)
функціональним змістом, характером завдань, що вирішуються; (планові, організаційні, технологічні, прогнозуючі)
рівнями ієрархії систем управління; (великих, середніх та локальних систем).
характером організації розробки; (одноособові, колегіальні, колективні)
причинами виникнення; (ситуаційні, програмні, ініціативні, епізодичні, періодичні)
вихідними методами розробки; (графічні, математичні, евристичні – експертні оцінки, розробка сценаріїв, ситуаційних моделей)
організаційним оформленням (жорсткі, орієнтовані, гнучкі-вибіркові).
У державному управлінні застосовують такі методи підготовки управлінських рішень:
- системний та функціональний аналіз;
- методи прогнозування;
- методи теорії ігор і статистичної теорії прийняття рішень;
- ймовірнісно-статистичні методи;
- економіко-статистичне моделювання;
- теорії масового обслуговування та ін.
Технологія процедури прийняття рішень в державному управлінні.
Організаційна процедура прийняття рішень передбачає визначення:
- організаційного рівня та суб’єкта (особи чи групи осіб), що приймає рішення;
- осіб, які забезпечують наукове обґрунтування проекту рішення;
- структури погодження рішення (хто з ким погоджує рішення);
- періодичності та форми контролю за ходом виконання рішення;
- персоніфікації осіб, що здійснюють контроль;
- осіб та їх прав щодо внесення змін у змість управлінських рішень;
- форми звітності при виконанні рішень;
- осіб та органу управління, які дають висновок про виконання рішень та ступінь досягнення поставленої цілі.
Політична, економічна та соціальна мотивація в реалізації державного управління.
В наш час термін мотивація трактується по-різному.
В одному випадку – як сукупність факторів, які визначають активність особистості [2], в іншому – як процес спонукання членів організації до діяльності для досягнення цілей організації [3], в третьому – це поняття включає в себе всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, намагання, цілі, мотиваційні установки чи диспозиції, ідеали [4].
Таким чином, термін мотивація вживається у двох напрямках. Перший напрямок розглядає мотивацію зі структурних позицій або як систему чинників, які зумовлюють поведінку (мотиви, цілі, потреби, наміри тощо). Другий напрямок розглядає мотивацію як процес або механізм, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотивація тут є динамічним та
циклічним процесом.
Відповідно, мотивація – це є складне комплексне соціально-економічне і психологічне поняття і трактувати його однозначно дуже важко. Якщо розглядати мотивацію у сфері державного управління, то тут слід розуміти, під поняттям мотивація можливість покращення державного управління шляхом залучення видів мотивації та мотиваційних моделей у систему державного управління, а також вплив цих видів та моделей на елементи цієї системи, включаючи й окремих осіб, що працюють в системі державного управління або мають непрямий зв’язок з ним.
Важливим поняттям для розуміння теми є розуміння такого поняття, як механізм державного управління.
До системи механізмів державного управління відносять такі механізми: політичний, економічний, соціальний, організаційний та правовий. Стосовно ж мотиваційного механізму державного управління, то, на думку Л. Артеменко, він є особливим явищем та утворенням, оскільки він не має чітко визначеного структури-носія, тому він відкидається або спотворюється всіма ланками апарату державного управління. [10].
Мотиваційний механізм являє собою сукупність видів мотивації, які мають правову основу, і який спрямований на реалізацію соціально-значущої мети державного управління. Також під мотиваційним механізмом розуміється діяльність спеціальних служб і різних нормативних актів, які направлені на те, щоб зацікавити держслужбовців виконувати свої функції більш якісно, з орієнтацією на тривалу перспективу.
Основними компонентами мотиваційного механізму є:
1) суб’єкти та об’єкти мотивації, що володіють системою факторів мотивації поведінки людей, тобто внутрішні фактори мотивації – творчість, потреби, настанови, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, цілі;
2) до зовнішніх факторів належать: соціально-політичні умови, фінансова та податкова політика, законодавчі умови, виробнича сфера, житлово-побутові та сімейні умови, природно географічне середовище та ін [11].
Мотиваційний механізм державного управління передбачає такі способи мотивації, як матеріальний та нематеріальний.
Під матеріальним способом мотивації слід розуміти прагнення достатку, певного рівня добробуту, матеріального стандарту життя. Прагнення людини до поліпшення свого добробуту зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, отже, і збільшення кількості, якості та результативності праці [13].
Під нематеріальним способом мотивації розуміють процес спонукання працівників за допомогою психологічних чинників. У даному випадку важливу роль відіграють внутрішні потреби та інтереси людини. Якщо давати розширене визначення, то нематеріальний спосіб мотивації є спрямованим на підвищення комплекс рушійних сил, що виключає матеріальні стимули, беручи за основу задоволення психологічних потреб та інтересів .
Можна зробити висновок, що політична, економічна та соціальна мотивація в державного управлінні базується на реалізації функцій держави.
1.Політико-адміністративні функції:
оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих операціях;
національна безпека;
охорона кордонів та митниця;
зовнішня політика: зовнішні зносини, представництво країни за кордоном, захист прав співвітчизників за межами країни, зовнішня економічна політика;
забезпечення правопорядку: охорона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності та фізичних осіб, попередження правопорушень;
політика в інформаційній сфері.
Політико-адміністративні функції поділяють на внутрішньо- та зовнішньополітичні. Перші спрямовані на зміцнення відповідних суспільних відносин, державного устрою, визначають основні принципи функціонування державного механізму та є основним політичним засобом утримання та зміцнення державної влади, другі забезпечують стабільність міжнародного становища держави, захист інтересів громадян, збереження територіальної цілісності України.
2. Економічні функції державного управління:
забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;
загальна координація економічної політики;
захист та заохочення конкуренції;
регулювання грошового обігу та діяльності комерційних банків;
контроль за оплатою праці;
контроль за рівнем інфляції та зайнятості.
Держава покликана виконувати функції поєднання приватних і суспільних інтересів окремих індивідів, господарств, соціальних груп, зокрема, забезпечення ефективності функціонування ринкової економіки, справедливого розподілу доходів та сприяти макроекономічному зростанню і стабільності економіки.
Соціальні функції та гуманітарні функції.
Головним завданням на сучасному етапі державного розвитку є реальне втілення в життя конституційних принципів соціальної держави: вдосконалення ринку праці, створення адресної системи матеріальної допомоги, реформування медичного обслуговування.
Вирішення гострих соціальних проблем можна досягти лише спільними зусиллями через активне партнерство між урядом і громадянським суспільством.
До соціальних функцій належить гарантування найважливіших прав особистості: захист трудових прав громадян, захист прав споживачів, соціальний захист безробітних, охорона праці та безпечної життєдіяльності тощо. Для реалізації цих функцій держава має здійснювати адекватну до соціально-економічних реалій активну соціальну політику.
Важливою складовою основних функцій державного управління є належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань.