Продуктивність праці.
Економічна сутність продуктивності праці.
Продуктивність праці – це ефективність праці в процесі виробництва що визначається кількістю продукції виробленої в одиницю робочого часу або витратами праці на одиницю продукції.
В умовах ринку діє об’єктивний економічний закон неухильного зростання продуктивності праці.
На макрорівні підвищення продуктивності праці означає – ріст національного доходу, ріст фонду накопичення і фонду споживання, можливість для розширеного відтворення, можливість для підвищення рівня життя громадян країни.
Ріст продуктивності праці на підприємстві дозволяє – знизити витрати на виробництво і реалізацію продукції, збільшити обсяг виробництва а отже і зростання прибутку, збільшення середньої заробітної плати, здійснювати технічне переозброєння підприємства.
Методи виміру продуктивності праці.
Для
виміру продуктивності праці існує два
показники – виробіток та трудомісткість.
Виробіток вимірюється кількістю
продукції виробленої в одиницю робочого
часу яка приходиться на одного
середньооблікового робітника. Для
оцінки виробітку застосовують натуральні,
вартісні та трудові показники. Натуральні
показники застосовують на підприємствах
де однорідна продукція. ПП =
;
переваги – простота, наглядність,
доступність; недоліки – може застосовуватися
на підприємствах з однорідною продукцією.
Вартісний метод є найбільш універсальним для вимірювання продуктивності праці. У грошовому вимірі виробіток можна розрахувати по валовій (товарній), реалізованій, чистій продукції. При вартісному методі продуктивність праці визначається відношенням обсягом виробництва у вартісному вираженні за певний період до середнього числа працівників. Валова продукція вимірюється у діючих оптових цінах підприємства. Переваги – можливість застосування при випуску різної продукції (навіть різних галузей). Виробіток у вартісному вираженні залежить від вартості сировини цей недолік можна виключити за допомогою методу чистої продукції (чиста продукція визначається відніманням з валової продукції всіх матеріальних витрат). Переваги – відсутній вплив дорогих ресурсів на рівень продуктивності праці; недоліки – розрахунок є громіским і трудомістким. Показники виробітку залежать від виміру робочого часу (годинний, денний, місячний та річний). Трудовий показник це трудомісткість продукції – це зворотній показник виробітки який відображає витрати робочого часу на вироблення одиниці продукції.
Трудомісткість продукції визначається відношенням фонду затраченого робочого часу до кількості виробленої продукції в натуральному вимірюванні. Перевага – дозволяє судити про ефективність праці на різних стадіях виготовлення продукції.
Чинники розвитку продуктивності праці.
Підвищення продуктивності праці означає економію живої праці, зменшення минулої праці тобто зменшення матеріальних витрат.
Чинники які впливають на підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи:
Матеріально-технічні – механізація та автоматизація виробництва, модернізація обладнання, створення непереривних виробничих процесів, застосування нових видів матеріалів, підвищення якості продукції.
Організаційно-економічні – поліпшення обслуговування робочих місць, стимулювання праці, збільшення зон обслуговування, скорочення витрат робочого часу, вплив природніх умов.
Соціально-психологічні – поліпшення умов праці, створення здорового клімату в колективі, зменшення чисельності працюючих.
Лекція
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановленої норми.
До заохочувальних і компенсаційних виплат належать – винагорода за підсумками року; премії за спеціальними системами.
Мінімальна заробітна плата це – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту не кваліфіковану праці нижче якого не може проводитися оплата (1073гр.)
Функції заробітної плати:
Відтворювальна. Полягає в потребі встановлення норм оплати праці на рівні який забезпечує нормальне відтворення робочої сили.
Стимулююча. Залежність величини заробітної плати від кількості та якості результатів праці.
Регулююча. Оплата праці відповідна до складності трудових завдань.
Соціальна. Передбачає однакову плату за однакову роботу.
Принци при оплаті праці:
Справедливість. Рівна оплата за однаковому працю.
Урахування складності роботи.
Урахування шкідливих умов праці.
Стимулювання за якість праці.
Покарання за допущений брак.
Випередження темпів росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати.
Індексація заробітної плати відповідно до рівня інфляції.
Застосування прогресивних форм і систем оплати праці.
Зовнішні фактори що впливають на заробітну плату:
Зміна попиту.
Еластичність попиту на працю за ціною.
Рівень безробіття.
Життєвий рівень населення.
Внутрішні фактори:
Рівень прибутковості підприємства.
Діяльність профспілок.
Пункт.
Форми та системи оплати праці.
Існує дві форми – відрядна і погодинна.
Відрядна це оплата праці за кількість зробленої продукції.
Системи:
Пряма відрядна.
Відрядно преміальна.
Непряма відрядна.
Відрядна прогресивна.
Колективно-відрядна.
Акордна система оплати.
Погодинна це оплата праці за відпрацьований час.
Системи:
Проста погодинна.
Почасова преміювальна.
Посадових окладів.
Основні елементи тарифної системи оплати праці робітників:
Тарифна сітка. Служить для визначення співвідношення оплати праці робітників різної кваліфікації, що виконують роботи різної складності.
Тарифна ставка. Розмір оплати праці різних груп працівників за одиницю часу.
Тарифно-класифікаціні довідники. Це нормативні документи які поділять різні види робіт на групи залежно від їх складності.
Оплата посадовими окладами.
Без тарифна система.
Пункт 3.
Особливості організації оплати праці в сучасних умовах.
Державна політика оплати праці реалізується шляхом установлення мінімального рівня оплати праці і рівня оподаткування прибутків працівника.
Пункт 4.
Формування фонду оплати праці.
Єдине джерело оплати праці це частина доходу.
Фонди оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, додаткової заробітної плати і фонду заохочувальних та ком пенсійних виплат.
Фонд основної заробітної плати складається із – фонду основної зарплати погодинників, основної зарплати відрядників і заробітної плати керівників, службовців.
Фонд додаткової заробітної плати визначається у відсотках від основної заробітної плати.
Фонд заохочувальних і компенсаційних витрат визначається у % від річного фонду заробітної плати.
Пункт 5. Мотивація праці.
Мотивація праці це спонукання до діяльності.
Мотивація це процес стимулювання працівника чи групи людей до діяльності спрямованих на досягнення індивідуальних і загальних цілей організації.
Існує дві групи методів мотивації – економічні та не грошові.
Економічні поділяються на прямі не прямі.
Прямі – заробітна плата, прямі.
Не прямі – пільгове або безкоштовне харчування під час робочого дня, пільговий відпочинок, пільгове або безкоштовне користування транспортом підприємства.
Не грошові методи.