29. Характерні риси середньовічного способу філософування Схоластики

рисами філософії цього часу є ретроспективність

і традиціоналізм, тобто зверненість у минуле й шанування

традиції: християнські мислителі набули переконання, що чим

більш старовинним є положення, тим воно більш істинне, бо

тривалість істини в часі загартовує її, спрацьовує на її користь. Специфічною рисою середньовічної філософії був дидактизм

(повчальність). Майже всі відомі нам мислителі середніх віків були або проповідниками, або викладачами богословських шкіл

і університетів. Вони дбали не тільки про те, аби самим собі

з’ясувати той чи інший предмет, але ще більше піклувались про

те, як передати й викласти своє розуміння цього предмету

учням і нащадкам. Отже середньовічний мислитель – це

насамперед вчитель

схоластична філософія Середньовіччя, що розвивалася з XI по XIV ст., займалася насамперед тлумаченням вже існуючих істин. Сам термін «схоластика» походить від латинського слова «схола», що означає школа, навчання. У схоластиці, на відміну від патристики, інтуїтивний порив поступається місцем логічному доказу і раціональному обгрунтуванню заздалегідь істинних тверджень. Якщо для патристики характерно звертання до міфотворця Платона, то для схоластики не менш значимим стає теоретик Аристотель. Проте в схоластиці з’явилися і принципово нові постановки старих проблем, зокрема проблеми універсалій – загальних понять.

Головна відмінна риса схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології. Схоласти Середньовіччя, досліджуючи проблему співвідношення віри і знання, активно використовують роботи давньогрецьких філософів. 30. філософія французького просвітництва Вольтер і Руссо

Стосовно релігійних питань Вольтер залишився деїстом,

тобто визнавав можливість існування Бога лише як першо+

двигуна Всесвіту. Відхиляв він і субстанційність душі. Душа не

є самостійним і незалежним началом. Вольтер всіляко пропагував у Франції індуктивний метод

Бекона і Ньютона, хоча стосовно самого філософського знання

й залишався скептиком, вважаючи, що філософія не дає

пояснення суті речей У етиці й естетиці Вольтер проводив думку про відносність

ідеалів і критеріїв добра й красоти. Уявлення про них

змінюються від епохи до епохи, від місця до місця. Судження у

цих питаннях залежить і від того, хто його висловлює

Руссо – представник дрібнобуржуазної демократії. У своїх творах Руссо доводить ідеї Гоббса й Локка до

соціально+політичних наслідків і відверто, чітко формулює

власні. Найбільш відомий твір, який це підтверджує – „Про

суспільний договір, або принципи політичного права”. Руссо

показує, що сувереном, єдиним правителем суспільства, що

виникає на підставі договору, є „об’єднаний народ”. Він рішуче

підкреслює принцип суверенітету народу. Слід додати, що Руссо був, мабуть,

першим, хто відчув суперечності сучасної цивілізації, що тоді

тільки насувалася, і заявив у творі „Міркування з питання: Чи

сприяло відродження наук і мистецтв очищенню моральності?”,

що наука й промисловість несуть у собі не тільки користь: