ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНІ ПРЕПАРАТИ

Протитуберкульозними препаратами називають лікарські засоби, які пригнічують розмноження і розвиток мікобактерій туберкульозу (туберку-лостатична дія) або спричиняють їх загибель (туберкулоцидна дія).

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Усі протитуберкульозні препарати діляться: препарати першого ряду (основні препарати)

Механізм дії

1. Похідні ГШК утворюють хелатні комплекси з іонами важких металів, які входять до складу дихальних ферментів і таким чином пригнічують дихання мікобактерій. Порушують будову фосфоліпідів та синтез міко-нієвої кислоти у клітинній мембрані мікробактерій. Туберкулоцидний ефект похідних ГШК можливий за наявності в молекулі гідразидної групи.

2. Похідні ПАСК вибірково конкурують з ПАБК, необхідною для росту та розмноження мікобактерій.

3. Антибіотики І ряду пригнічують синтез білка на рівні рибосом або ін­гібують синтез РНК мікобактерій (рифампіцин).

4. Похідні тіоаміду ізонікотинової кислоти зв'язують іони двовалентних металів, які являють собою коферменти, що призводить до пригнічення росту та розвитку туберкульозної палички.

5. Антибіотики II ряду гальмують синтез компонентів клітинної стінки мікобактерій (циклосерин), білка (біоміцин, капреоміцину сульфат), пригнічують фермент ДНК-гіразу (фторхінолони, ломефлоксацин).

6. Препарати різних хімічних груп пригнічують синтез РНК збудників туберкульозу.

Фармакодинаміка

Більшість протитуберкульозних препаратів (похідні ГШК, похід­ні ПАСК, стрептосалюзид, пасоміцин, етіонамід, протіонамід, антибіотики П ряду, етамбутол, піразинамід, тіоацетазон) спричиняють туберкулоста-тичну дію на мікобактерії. Стрептоміцину сульфат, рифампіцин, ломефлоксацин частіше виявляють туберкулоцидну дію.

Препарати І ряду активні, малотоксичні.

Препарати II ряду менш активні, більш токсичні і частіше викли­кають побічні ефекти. Розподіл протитуберкульозних засобів на перший і другий ряди досить умовний, але дозволяє досконаліше підходити до вибо­ру комбінацій препаратів.

Показання до застосування та взаємозамінність

Туберкульоз різної форми та локалізації: усі протитуберкульозні препарати.

Легеневі форми туберкульозу при неефективності препаратів І ряду: віоміцин, капреоміцину сульфат, ломефлоксацин.

Туберкульоз серозних оболонок, туберкульозний лімфаденіт: тіоаце­тазон.

Лепра: рифампіцин, етіонамід, тіоацетазон.

Побічні ефекти

Усі протитуберкульозні препарати викликають диспепсію та але­ргічні реакції.

Зміни з боку ЦНС спостерігаються при використанні похідних ГШК, стрептоміцину сульфату, стрептосалюзиду, циклосерину, віоміцину, ломе-флоксацину, етамбутолу, піразинаміду, тіоацетазону.

Зміни з боку крові викликають ПАСК, рифампіцин, піразинамід, тіо­ацетазон.

Шлунково-кишкові розлади характерні для ПАСК, стрептоміцину сульфату, стрептосалюзиду, етіонаміду, протіонаміду.

-401 -

Ураження печінки - для рифампіцину, піразинаміду, тіоацетазону. Порушення слуху відмічаються при прийманні стрептоміцину сульфа­ту, стрептосалюзиду, пасоміцину, віоміцину.

При лікуванні етамбутолом може відбуватися погіршення гостроти зору, порушення у відчутті кольорів, зменшення поля зору.

Протипоказання

Органічні захворювання і порушення функції печінки та нирок (ізоніазид, ПАСК, тіоацетазон, рифампіцин).

Захворювання системи кровотворення (тіоацетазон).

Епілепсія, схильність до нападів (ізоніазид, циклосерин).

Захворювання очей (фтивазид).

Флебіти, легенево-серцева недостатність (рифампіцин внутрішньо­венно).

Вагітність (фтивазид, рифампіцин).

Діти грудного віку (рифампіцин) та діти молодшого віку (циклосерин).

Фармакобезпека

Стрептоміцину сульфат несумісний з курареподібними препара­тами, глюкозою, вітаміном В_ь тіосульфатом натрію, карбеніциліном, ерит­роміцином та іншими препаратами, які мають ототоксичну дію.

Рифампіцин не можна сполучати з пероральними антикоагулянта­ми, пероральними антидіабетичними препаратами, гормональними контра­цептивами, препаратами наперстянки, хінідином, глюкокортикостероїдами.

Рифампіцин забарвлює мокротиння, сльозну рідину, сечу в черво­ний колір, є індуктором мікросомальних ферментів печінки.

Етіонамід несумісний з циклосерином; ПАСК несумісна з суль­фаніламідами.

Приймання після їди етіонаміду зменшує активність препарату внаслідок утворення стійких комплексів іонів важких металів, з сіркою в молекулі етіонаміду.

Біоміцин не можна використовувати водночас з антибіотиками, що спричиняють ототоксичну дію.

Треба пам^чятати, що в організмі препарати Ьонікотинової кисло­ти інактивуються шляхом ацетилювання з різною швидкістю. Тому хво­рим, в організмі яких вібувається швидка інактивація, призначають препа­рат у більших дозах.

Капреоміцину сульфат не можна приймати водночас з паренте­ральними протитуберкульозними препаратами.

Етамбутол, ПАСК можна використовувати під час вагітності.

У процесі лікування етамбутолом потрібен систематичний оф­тальмологічний контроль.

До похідних ГШК швидко виробляється толерантність, тому найбільшої ефективності досягають їх комбінованим застосуванням з про­титуберкульозними антибіотиками, препаратами ПАСК.

До їди вживають рифампіцин, етіонамід, циклосерин, а після їди -ізоніазид, ПАСК, піразинамід, тіоацетазон.

Порівняльна характеристика препаратів

Ізоніазид більш активний, ніж ПАСК і стрептоміцину сульфат. Пре­парат добре всмоктується, через ЗО хвилин створює бактеріостатичну кон­центрацію, зберігаючи її протягом 6-24 годин. Стійкість до мікобактерій розвивається повільно.

-402-

Фтивазид, опініазид менш активні, ніж ізоніазид. Фтивазид всмок­тується повільно і утворює меншу концентрацію в нирках.

Салюзид розчинний рекомендується використовувати в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами.

ПАСК при прийманні per os добре всмоктується, проникає в сирова­тку крові та тканини внутрішніх органів. За туберкулостатичною активніс­тю поступається ізоніазиду та стрептоміцину сульфату, тому треба поєдну­вати ПАСК з іншими, більш активними протитуберкульозними препарата­ми.

Кальцію бензамідосаліцилат є найменш активним препаратом у першому ряді. З нього поступово вивільнюється ПАСК.

Застосовується тільки в комплексі з іншими препаратами. Виводить­ся нирками у незмінному стані у вигляді ацетильних похідних і кон'югатів.

Стрептоміцину сульфат - антибіотик широкого спектра дії. До нього швидко розвивається звикання. Проникає крізь плаценту, виводиться головним чином нирками. Призначення кальцію пантотенату зменшує ток­сичні прояви препарату.

Стрептосалюзид застосовується внутрішньом^чязово, інтратрахеа-льно та інгаляційно. За дією наближається до стрептоміцину сульфату та препаратів групи ізоніазиду.

Пасоміцин використовується при різних формах туберкульозу. Стійкість мікроорганізмів до пасоміцину розвивається більш повільно, ніж до стрептоміцину сульфату та ПАСК.

Рифампіцин. При вживанні його всередину наближається за ак­тивністю до ізоніазиду. Застосовується при всіх формах туберкульозу все­редину, парентерально і місцево. Рифампіцин добре всмоктується, макси­мальна концентрація створюється протягом 2 годин, він проникає в усі тка­нини і рідини організму. Найбільша концентрація препарату створюється у печінці і нирках. На терапевтичному рівні концентрація підтримується про­тягом 8-12 годин. Препарат проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр, ви­водиться з жовчю, сечею, бронхіальними і сльозовими залозами.

Етамбутол. Вважають, що його можна використовувати як препа­рат І ряду замість ПАСК. До етамбутолу може швидко розвинутись резис­тентність, тому його застосовують у поєднанні з іншими протитуберкульоз­ними препаратами. Пригнічує розмноження мікроорганізмів, стійких до стрептоміцину сульфату, ізоніазиду, ПАСК, етіонаміду.

Етіонамід, піразинамід, тіоацетазон застосовуються в комбінації з іншими препаратами.

Піразинамід за активністю сильніший за ПАСК, але поступається ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину сульфату.

Протіонамід за активністю майже не відрізняється від етіонаміду, але хворі його краще переносять.

Тіоацетазон поступається активністю ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину. Стійкість мікобактерій розвивається відносно повільно. У зв'язку з токсичністю тіоацетазон застосовують рідше, ніж інші препарати.

Циклосерин має широкий спектр дії. Поступається активністю ізоні­азиду, рифампіцину, стрептоміцину сульфату.

Біоміцин за хіміотерапевтичними властивостями близький до кана-міцину. Неможливе комбінування з антибіотиками групи стрептоміцину і аміноглікозидів. Токсичність препарату також зростає при захворюваннях нирок і зменшується при комплексному застосуванні пантотенату кальцію.

Капреоміцину сульфат використовується для лікування легеневих форм туберкульозу у разі неефективності препаратів першого ряду.

Ломефлоксацин наділений швидкою та тривалою дією, при при­йманні per os добре проникає в органи та тканини.

-403-

Таким чином, за активністю протитуберкульозні препарати розташо­вуються в такій послідовності: Ізоніазид > Рифампіцин > Стрептоміцину сульфат > Піразинамід > Етіонамід = Протіонамід > Етамбутол > Циклосе-рин > Біоміцин > ПАСК > Тіоацетазон.

Перелік препаратів

Антигельмштні препарати

Антигельмінтні препарати (протиглистні) - лікарські препарати, які застосовуються для лікування глистних інвазій.

^__ Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Механізм дії

Піперазину адипінат, бефініту гідроксинафтаат, пірантел, ле-вамізол, аміноакрихін, дитразину цитрат порушують функцію нервово­му язової системи гельмінтів.

Левамізол блокує сукцинатдегідрогеназу та фумаратредуктазу нема­тод, викликає контрактуру та параліч гельмінтів.

Мебендазоп пригнічує обмін вуглеводів, що призводить до висна­ження запасів глікогену у тканинах гельмінтів та зменшення синтезу АТФ, зв'язується з тубуліном і порушує утворення мікротрубочок, що руйнує процеси життєдіяльності гельмінтів. На обмін глюкози у людини препарат не діє.

Тіабендазол порушує енергетичний обмін у організмі гельмінтів, гальмує гельмінтспецифічний фермент фумаратредуктазу. Гальмує утво-і рення та розвиток яєць і личинок гельмінтів.

¹ Пірантел стимулює Н-холінорецептори і викликає параліч м'язів

і гельмінтів.

Пірвіній памоат пригнічує аеробне дихання, квіти пижма і полину цитварного діють на енергетичні процеси глистів.

Ніклозамід пригнічує окисне фосфорилування у цестод, знищує стійкість покривних тканин гельмінтів до впливу ферментів травного кана­лу та викликає параліч м'язів глистів.

Насіння гарбуза розслаблює присоски головки гельмінтів, празик-вантель порушує нормальний хід іонів через мембрани клітин у тілі глис­тів.

Дорослі самки під впливом дитразину цитрату втрачають здат­ність давати потомство або гинуть.

Хлоксил спричиняє деструктивний вплив на нуклеопротеїди епіте­лію та паренхіми гельмінтів, пригнічує вуглеводний обмін.

Празиквантель підвищує проникність клітинних мембран паразитів для іонів кальцію, що порушує трансмембранний потік іонів і викликає ско­рочення мускулатури гельмінтів, яке переходить у спастичний параліч. Під впливом празиквантелю виникають деструктивні зміни у клітинах гельмін­тів, це дає можливість мікрофагам проникати в гельмінти і викликати їх лі­зис.

Фармакодинаміка

Усі препарати виявляють антигельмінтну дію. Для левамізолу харак­терний імуностимулюючий ефект, для аміноакрихіну - антипротозойний.

-405-

Показання до застосування та взаємозамінність

1. Нематодози.

Препарати, які застосовують для лікування нематодозів, мають не однакову ефективність відносно різних нематодоз.

Так, при аскаридозі найбільш доцільно призначати левамізол, піперазину адипінат, пірантел, бефініту гідроксинафтаат.

Лікування ентеробіозу буде найбільш ефективним при застосуванні мебендазолу, пірантелу, піперазину адипінату, пірвінію памоату, бефініту гідроксинафтаату.

Трихоцефальоз у більшості випадків лікується мебендазолом (препа­рат вибору), бефініту пдроксинафтаатом.

При такому важкому гельмінтозі, як трихоцефальоз, використо­вується переважно тіабендазол.

Анкілостомідоз треба лікувати бефеніту гідроксинафтатом, мебенда­золом, пірантелом, а стронгілоідоз - бефінітом, тіабендазолом та ле-вамізолом.

Пірантел, крім перелічених гельмінтозів, можна призначати для лікування некатидозу.

Для боротьби з позакишковими нематодозами вибір засобів обме­жується дитразину цитратом. Цей препарат призначається при ураженні філяріями лімфатичних вузлів, тканин ока, підшкірної клітковини.

2. Цестодози.

Асортимент ліків, що використовуються для лікування цестодозів, обмежується лише ніклозамідом, аміноакрихіном, празиквантелем, мебен­дазолом, насінням гарбуза.

Ніклозамід має виражену дію на різноманітні види цестод і застосо­вується для лікування теніаринхозу, теніозу, дифілоботріозу. Празиквантель є високоефективним засобом проти гіменолепідозу, теніаринхозу та дифі­лоботріозу, до того ж цей препарат діє проти цистицерків. Аміноакрихін, за­звичай, використовується для терапії гіменолепідозу.

Мебендазол більше призначають при лікуванні змішаного зараження різноманітними гельмінтами.

Насіння гарбуза використовують для виведення усіх видів стрічко­вих гельмінтів.

3. Трематодози.

Найбільш ефективними препаратами для лікування трематодозів, особливо трематодозів печінки, є празиквантель, при позакишкових трема­тодозах використовується хлоксил.

Фармакобезпека

Дитразину цитрат не слід застосовувати одночасно зі сте­роїдними препаратами.

Мебендазол не можна поєднувати з левамізолом, не рекомендується застосовувати під час вагітності.

Пірвіній памоат треба обережно застосовувати при вагітності, за­хворюваннях печінки, нирок.

Пірантел не можна вживати разом з піперазину адипінатом.

Перед їдою застосовують бефініту гідроксинафтаат, квіти полину цитварного, всі засоби, що використовують при кишкових цестодозах.

Після їди застосовують тіабендазол, пірантел, пірвіній памоат, хлок­сил.

Піперазину адипінат застосовують за годину до їди або через одну годину після їди.

-406-

Таблиця 40 Побічна дія

Протипоказання

Основними протипоказаннями до застосування антигельмінтних пре­паратів є вагітність і виразкові ураження ШКТ.

Піперазину адипінат не можна застосовувати хворим з органічними ураженнями ЦНС та епілепсією.

Бефініту гідроксинафтаат, празиквантель, піперазину адипінат, пірвінію памоат, тіабендазол, хлоксил - при порушенні функції печінки.

Пірвіній памоат - при кишкових захворюваннях.

Аміноакрихін - при гастритах та виразковій хворобі шлунка.

Тіабендазол - дітям раннього віку.

Порівняльна характеристика препаратів

Засоби для лікування кишкових нематодозів

Мебендазол - найбільш застосовуваний препарат. Концентрація в крові досягає максимального рівня через 2-4 години. Попередньої підготовки, прийому проносних при його призначенні не вимагається. Можна давати дітям. Під час лікування немає потреби дотримуватись спеціальної дієти. Повторне застосування можливе через 2 тижні.

Тіабендазол у терапевтичній дозі не викликає побічних ефектів.

Піперазину адипінат малотоксичний та високоефективний при ас­каридозі. Діє як на статево зрілі, так і статево незрілі форми гельмінтів. Препарат активізує перистальтику кишок, тому його можна застосовувати без проносних засобів.

Бефініту гідроксинафтаат виробляється в таблетках, покритих оболонкою. Виявляє протигельмінтну дію по всьому кишечнику (в місцях локалізації волосоголовця). Препарат має послаблюючу дію. При лікуванні необхідно утримуватися від вживання гострої, солоної їжі та молочних продуктів.

- 407 -

Шрантел - високоефективний та малотоксичний препарат, широко застосовується для лікування ентеробіозу та аскаридозу у дітей. Таблетки вживають без проносного засобу.

Шрвіній памоат має високу ефективність тільки при ентеробіозі. У кишках практично не абсорбується. Застосовують одноразово після сніданку. Необхідне суворе дотримання режиму гігієни.

ЛевамЬол наділений імуномодулюючою дією. Застосовують при ко-лагенозах та в онкології. Спеціальної дієти і застосування проносних засобів не вимагає.

Квіти пижма та полину цитварного застосовують при інвазіях ас­каридами та гостриком. Квіти пижма мають також жовчогінну дію.

Засоби для лікування кишкових цестодозів Шклозамід — основний засіб для лікування кишкових цестодозів. Препарат застосовують натщесерце (голодний шлунок), використання про­носних необов'язкове, за винятком теніозу, при лікуванні якого необхідно призначати проносні засоби для попередження розвитку цистицеркозу.

Аміноакрихін близький за структурою до протималярійного препа­рату акрихіну. Застосовують для лікування трихомонадних кольпітів. Доцільно комбінувати препарат із фенасалом. Напередодні, в день лікування та після застосування аміноакрихіну слід призначати проносні. У зв'язку з великою кількістю побічних ефектів аміноакрихін як анти-гельмінтний засіб широко не застосовується.

Насіння гарбуза. Використовують достигле, очищене від залишків м'якоті насіння, висушене без підігріву. Однаково ефективне проти різних стрічкових глистів. За активністю поступається синтетичним препаратам, але не викликає побічних ефектів. На сьогодні насіння гарбуза признача­ють при несприйнятгі інших антигельмінтних засобів.

Засоби для лікування некишкових гельмінтозів Дитразину цитрат поступається своєю активністю піперазинові. Курс лікування - 10 днів. Достатній терапевтичний ефект забезпечується тільки на ранніх стадіях захворювання.

Хлоксил через недостатньо високу ефективність та часті побічні явища не використовується для масової терапії трематодозів.

Празиквантель - один із ефективних препаратів для лікування тре­матодозів. Дає стовідсотковий результат при теніозі та теніаринхозі, мало­токсичний.

Перелік препаратів

ПРОТИГРИБКОВІ ПРЕПАРАТИ

Протигрибкові препарати - це лікарські засоби, що застосовуються для лікування грибкових захворювань і мають фунгіцидну та фунгістатичну дію.

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Механізм дії

Протигрибкові препарати інгібують ключові ферменти синтезу ергостеролу (основного структурного компоненту клітинної стінки грибків):

-скваленепоксидазу (тербінафін, нафтифін, толциклат, толнафтат);

-409-

-14-редуктазута7-8-ізомеразу(аморолфін); ''

- цитохром Р-450 залежні ензими тільки грибків (атоми азоту в по­ложенні 3 імідазольного циклу та в положенні 4 триазольного циклу азолів зв'язуються з залізом гемової частини цитохрому Р-450 та інгібують його активність, що призводить до порушення синтезу холестерину та ерго-стеролу в плазматичній мембрані грибка) (азоли, комбіновані препарати).

Усі протигрибкові антибіотики; крім гризеофульвіну, похідні ун-дециленової кислоти зв'язуються зі стеролами клітинних мембран, що при­зводить до підвищення їх проникності та до загибелі клітини грибків.

Гризеофульвін, флуцитозин, хлорнітрофенол інгібують синтез нук­леїнових кислот та порушують розмноження грибкових клітин.

Циклопіроксоламін блокує транспорт амінокислот, фосфатів, іонів кальцію через клітинні мембрани грибків.

Флуконазол (дифлюкан) - протигрибковий засіб для системного за­стосування, похідне триазолу, високоактивний селективний інгібітор синте­зу стеролів у клітинах грибів.

Фармакодинаміка

Фунгіцидний ефект викликають усі протигрибкові антибіотики (крім гризеофульвіну), усі протигрибкові препарати синтетичного поход­ження (крім хлорнітрофенолу, толнафтату, похідних ундециленової кисло­ти).

Фунгістатичний ефект - гризеофульвін, усі протигрибкові препа­рати синтетичного походження.

Флуконазол (дифлюкан) володіє активністю при опортуністичних мікозах, у тому числі спричинених Candida spp., включаючи генералізова-ний кандидоз із пригніченим імунітетом; Cryptococcus neoformans, вклю­чаючи внутрішньочерепні інфекції; Micriporam spp., Trychophyton spp. Ви­явлена також активність препарату при ендемічних мікозах, включаючи ін­фекції, спричинені Blastomyces dermatitides, Coccidioides immitis, включаю­чи внутрішньочерепні інфекції, та Histoplasma capsulatum.

Фармакокінетика

Особливість фармакокінетики деяких протигрибкових препаратів, що застосовуються при локалізованих і системних мікозах, наведено в таб­лиці.

-410-

Таблиця 41 Фармакокінетика протигрибкових препаратів

Показання до застосування та взаємозамінність

Системні мікози: *■

Кандидоз - азоли, усі протигрибкові антибіотики, крім гризео-фульвіну.

Генералізований кандидоз, включаючи кандидемію, дисемінований кандидоз, грибкові інфекції черевної порожнини, ендокарду, дихальних та сечовивідних шляхів, профілактика грибкових інфекцій у хворих зі зло­якісними пухлинами - флуконазол (дифлюкан).

Фавус - натаміцин (пімафуцин), гризеофульвін, кетоконазол, тербінафін, нафтифін.

Криптококоз (включаючи криптококовий менінгіт) - флуконазол (дифлюкан), амфотерицин В, амфоглюкамін, мікогептин, ітраконазол, флу-цитозин. Дифлюкан можна застосовувати як підтримувальну терапію з ме­тою профілактики рецидивів криптококозу у хворих на СНІД.

Гістоплазмоз - флуконазол (дифлюкан), амфотерицин В, амфоглю­камін, мікогептин, кетоконазол, ітраконазол, тербінафін, цик-лопіроксоламін.

Глибокі ендемічні мікози у пацієнтів з нормальним імунним стату­сом, кокцидіодомікоз, паракокцидіодомікоз, споротрихоз та гістоплазмоз -флуконазол (дифлюкан).

Бластомікоз - флуконазол (дифлюкан), амфотерицин В, амфоглю­камін, кетоконазол, ітраконазол, тербінафін, циклопіроксоламін.

Аспергільоз - амфотерицин В, амфоглюкамін, мікогептин, ітраконазол, циклопіроксоламін.

Паракокцидіомікоз - мікогептин, кетоконазол, ітраконазол, наф­тифін, циклопіроксоламін, аморолфін.

Трихомоніаз - леворин, кліон Д. Локалізовані мікози: Кандидоз - усі протигрибкові антибіотики, азоли, комбіновані препа­рати.

Кандидоз слизових оболонок, у тому числі ротової порожнини і глотки, стравоходу, неінвазійні бронхолегеневі інфекції, кандидурія, шкірно-слизовий і хронічний оральний атрофічний кандидоз (зумовлений носінням зубних протезів) - флуконазол (дифлюкан).

Трихофітія, мікроспорія, епідермофітія - гризеофульвін, усі проти­грибкові препарати синтетичного походження, крім флуцитозину.

Оніхомікози - флуконазол (дифлюкан), натаміцин (пімафуцин), гри­зеофульвін, кетоконазол, біфоназол (біфонал-гель), ітраконазол, те-

-411 -

нонітрозол, тіоконазол, флутримазол, тербінафін, нафтифін, цик-лопіроксоламін, аморолфін.

Трихомікози - гризеофульвін, кетоконазол, еконазол, тербінафін, кліон Д.

Дерматози - пімафукорт.

Мікози очей - кетоконазол, ітраконазол.

Мікози порожнини рота - кетоконазол, флуконазол (дифлюкан).

Отомікози - натаміцин (пімафуцин), пімафукорт, еконазол.

Еритразма - еконазол.

Генітальний кандидоз, гострий або рецидивуючий кандидоз піхви -флуконазол (дифлюкан).

Мікози шкіри, включаючи мікози подошов, тіла, пахвинної ділянки, Pityiasis versicolor, оніхомікоз та шкірні кандидозні інфекції - флуконазол (дифлюкан).

Побічна дія

1. При оральному вживанні - нудота, блювання, діарея, підвищення температури тіла, дискомфорт в епігастральній ділянці, запаморочення, слабкість (гризеофульвін, кетоконазол, міконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуцитозин).

2. Агранулоцитопенія, лейкопенія, фотосенсибілізація (гризео­ фульвін, флуцитозин).

3. Фотофобія, тромбоцитопенія, парестезії, екзантема, рідко - випа­дання волосся, гінекомастія, зниження лібідо, олігоспермія, артралгії (кето­коназол).

4. При зовнішньому та інтравагінальному застосуванні в окремих випадках спостерігаються реакції підвищеної чутливості (клотримазол, еконазол, ізоконазол, флуконазол, нафтифін, ундецин, циклопіроксоламін, аморолфін, толциклат, толнафтат).

5. Головний біль, порушення роботи серця, пригнічення гемопоезу (амфотерицин В).

6. При внутрішньому вживанні мікогептину - спостерігається пору­шення функції нирок і ШКТ.

7. При системному застосуванні азолів - підвищення активності печінкових ферментів - (трансаміназ і лужної фосфатази).

8. При застосуванні флуконазолу (дифлюкан): головний біль, висипка, біль у животі, нудота, метеоризм, діарея, токсичні ураження печінки, підвищення лужної фосфатази, білірубіну, АлАт, АсАТ. У деяких хворих, особливо з тяжкими захворюваннями (СНІД, рак) спостерігаються зміни показників крові, функції нирок та печінки.

Протипоказання

Гризеофульвін, клотримазол, кетоконазол, циклопіроксоламін, тенонітрозол - вагітність, лактація, печінкова та ниркова недостатності.

Гризеофульвін — порфирія, системний червоний вовчак, системне за­хворювання крові, злоякісні новоутворення.

Клотримазол- застосування в офтальмології.

Флуконазол - при підвищеній чутливості до флуконазолу.

-412-

Фармакобезпека

Клотримазол застосовується лише місцево, активний проти стреп­тококів, стафілококів, бактероїдів, трихомонад.

Кетоконазол несумісний з противиразковими препаратами (Нг-блокаторами гістамінових рецепторів, антацидами, холінолітиками), тому що вони знижують кислотність та зменшують його всмоктування.

Еконазол можливо використовувати під час вагітності, менструаль­них кровотеч.

Батрафен проникає крізь рогівку.

Ністатин несумісний з глюкозою.

Флуконазол (дифлюкан), ітраконазол, кетоконазол хворим з по­рушеною функцією печінки треба застосовувати обережно.

Ітраконазол не можна вживати одночасно з непрямими антикоагу­лянтами, антагоністами кальцію; хінідином, вінкристином, рифампіцином, фенітоїном, мідазоламом, триазоламом, астемізолом, терфенадином, циза-придом.

Амфотерицин В повинен застосовуватися за суворими показаннями і під лікарським наглядом.

Одночасне вживання їжі не впливає на абсорбцію флуконазолу (дифлюкану). Препарат повністю виводиться з сечею, приблизно 80% - в незміненому вигляді. Тривалий період напіввиведення дає змогу застосову­вати флуконазол 1 раз на добу або 1 раз на тиждень у разі певних показань.

Недостатній термін лікування протигрибковими препаратами може призвести до реінфекції.

Якщо у хворого з поверхневою грибковою інфекцією з'являється ви­сипка, зумовлена прийомом флуконазолу, препарат слід відмінити. У разі появи висипки у хворих з інвазійними/системними грибковими інфекціями за ними потрібно пильно спостерігати і відмінити флуконазол при розвитку бульозних уражень або поліморфної еритеми.

Потрібен пильний контроль за протромбіновим часом у хворих, які одночасно отримують флуконазол та антикоагулянти кумаринового ряду.

Якщо пацієнту, який приймає флуконазол, необхідно призначити препарат бензодіазепінового ряду, дозу останнього необхідно знизити, а па­цієнт має перебувати під спостереженням лікаря.

Пацієнтам, що отримують флуконазол, протикозанане призначення цизаприду.

Хворі, які отримують одночасно рифабутин та флуконазол, потре­бують ретельного спостереження; у тих, які отримують одночасно рифам-піцин і флуконазол, доцільно розглянути необхідність підвищення дози останнього.

Флуконазол і похідні сульфонілсечовини можна призначати одноча­сно хворим на цукровий діабет, але при цьому можливий розвиток гіпоглі­кемії.

Лікування флуконазолом у дозах нижче ніж 400 мг/добу у поєднанні з терфенадином необхідно проводити під пильним контролем.

Після вживання їди застосовують амфоглюкамін, ітраконазол; під час споживання їди - гризеофульвін, кетоконазол.

-413-

Порівняльна характеристика препаратів

Протигрибкові антибіотики

Натаміцин (пімафуцин) - новий високоефективний антибіотик з групи макролідів, має фунгістатичну дію. Володіє тільки місцевою дією. До препарату не виникає резистентності. Натаміцин (пімафуцин) можливо використовувати під час вагітності, лактації, новонародженим.

Амфотерицин В застосовують внутрішньовенно, інгаляційно та місцево у вигляді мазі. Останнім часом з'явилася нова форма амфотерицину В, інкапсульованого в ліпосоми. Потрапляючи в тканини, де є вогнища грибкової інфекції, ліпосоми зв'язуються з зовнішньою поверхнею клітинної стінки грибка, а потім відбувається вивільнення антибіотика, тоб­то ця форма ліків підвищує селективність амфотерицину В.

Амфоглюкамін. Препарат сприймається краще, ніж амфотерицин В. Може призначатися дітям до 2-х років. Відзначається ефективність препа­рату при лікуванні пневмомікозів та кандидозів носоглотки.

Ністатин погано всмоктується, малотоксичний. Основна маса пре­парату виводиться з калом. З метою профілактики призначають для попе­редження розвитку кандидозу, при тривалому застосуванні антибіотиків, особливо тетрациклінового ряду.

Леворин - полієновий антибіотик, більш токсичний, ніж ністатин, активний і проти трихомонад. Препарат застосовують місцево та внутрішньо. Інколи діє при клінічній неефективності ністатину. Леворину натрієву сіль застосовують у вигляді інгаляцій, аерозолю, розчинів.

Гризеофульвін після внутрішнього вживання надходить з кишечни­ка в кров і накопичується клітинами епідермісу, придатками шкіри - волос­сям, нігтями, внаслідок чого вони стають невразливими для грибів. Стійкість до препарату не розвивається.

Мікогептин - полієновий антибіотик, близький за структурою до амфотерицину В. При внутрішньому вживанні частково всмоктується, ви­водиться з сечею. Бажане одночасне місцеве застосування у вигляді мазі.

Похідні азолів (імідазолу та триазолу) Флуконазол (дифлюкан) — протигрибковий препарат нової хімічної групи триазолу. Дифлюкан має виражену протигрибкову дію, високоспе-цифічно діє на грибкові ферменти, які залежать від цитохрому Р450. При внутрішньому застосуванні швидко всмоктується і довго зберігається в плазмі, має високу біодоступність (понад 90%), великий об'єм розподілен­ня, низьку токсичність. Флуконазол добре проникає у всі біологічні рідини організму: у слину та мокротиння, шкіру та потову рідину; накопичується у роговому шарі шкіри. Тривалий період напіввиведення дозволяє викорис­товувати препарат один раз на добу.

Показання: криптококоз, який включає криптококовий менінгіт (у хворих на СПІД), кандидоз, профілактика грибкових інфекцій при хіміоте­рапії цитостатиками, а також грибкова патологія будь-якої локалізації. Дифлюкан - антимікотик, що найширше застосовується в світі. Препарат добре сприймається. Висока безпечність дозволяє застосовувати його навіть у новонароджених.

Еконазол - препарат широкого спектра дії для місцевого застосу­вання при мікозах волосяної частини голови, шкіри, слизової оболонки

-414-

змішаної етіології. Виявляє фунгіцидну та антибактеріальну дію. Також за­стосовується для лікування вагінального мікозу та кандидозу.

Біфоназол - препарат у вигляді гелю, крему й розчину застосо­вується для лікування локалізованих мікозів. Як мазь призначається для лікування оніхомікозів. Біфонал-гель завдяки добре підібраній основі доз­воляє досягти максимального проникнення в ушкоджені ділянки шкіри і має зручний режим використання (1 раз на добу).

Клотримазол є препаратом широкого спектра дії (антибак­теріальний та протипротозойний). Застосовується місцево. Допомогає при мікозах шкіри, викликаних бластоміцетами, та при неефективності полієнових антибіотиків.

Кетоконазол. Особливістю препарату є його ефективність як при місцевих, так і системних кандидозах. Діє фунгіцидно. Добре всмоктується в ШКТ, тому призначають внутрішньо.

Міконазол виявляє бактерицидну дію на деякі грампозитивні бак­терії. Місцево застосовують при грибкових ураженнях шкіри та нігтів, внутрішньо -для лікування та профілактики мікозів ШКТ. При застосуванні препарату можливі алергійні реакції.

Ізоконазол наноситься на уражені місця 1 раз на день.

Ітраконазол також належить до групи триазолів. Має широкий спектр протигрибкової дії. Відзначається висока ефективність при лікуванні офтальмікозів.

Тенонітрозол має антитрихомонадоцидну активність. Курс лікування - 4 дні.

Тіоконазол використовується для місцевого лікування вульво-вагінальних кандидозів.

Флутримазол виробляється у вигляді гелю, спрею для місцевого лікування оніхомікозів.

Похідні N-мешилнафталіну Тербінафін і Нафтифін. Перший препарат застосовують внутрішньо і місцево, другий - тільки місцево. Тербінафін справляє фунгіцидну дію на дерматофіти, плісеневі грибки. Нафтифін фунгіцидно діє тількі на дерматофіти, а фунгістатично - на плісеневі та дріжджові гриб­ки.

Похідні інших хімічних груп Флуцитозин має фунгістатичну дію. Активний до збудників хро-

мобластомікозу.

Хлоронітрофенол є препаратом для місцевого застосування, виявляє протигрибкову дію на дерматофіти та грибки роду Candida.

Препарати Ундецин, Цинкундан, Мікосептин містять у своєму складі ундециленову кислоту та ії солі - мідну або цинкову. Мазь Цинкун­дан містить сапіциланілід. Такий склад при місцевому застосуванні справ­ляє фунгістатичну та фунгіцидну дію на дерматофіти.

Циклопірокеоламін - протигрибковий препарат місцевої дії. У формі пудри застосовується для профілактики грибкових інфекцій шкіри стіп. Ефективний при оніхомікозах.

Аморолфін - препарат широкого спектра дії для місцевого застосу­вання. Виробляється у вигляді крему й лаку для нігтів. Ефективний при висівковому лишаю.

-415-

Толциклат виявляє фунгіцидну та фунгістатичну дію. Випускають у вигляді лосьйону, пасти, порошку для лікування грибкових уражені, шкіри і висівкового лишаю.

Толнафтат активний до дерматофітів, виробляється у вигляді пуд­ри для профілактики мікозів шкіри.

Комбіновані препарати Пімафукорт - комбінований препарат, за рахунок кортикостероіду (гідрокортизону), антибіотиків неоміцину та натаміцину володіє протиг­рибковою, антимікробною, місцевою протизапальною дією. Застосовують при поверхневих дерматозах, що інфіковані бактеріями та грибками, які чутливі до неоміцину та натаміцину, гнійничкових дерматозах, грибкових дерматозах, отомікозах.

Кліон Д (міконазол + метронідазол) є ефективним засобом для лікування трихомонадозу, а також попередження піхвового мікозу, який часто з'являється після лікування метронідазолом.

Мікозолон (міконазол + деперзолон) поєднує в собі протигрибкову дію міконазолу та протизапальну і антиалергійну дії деперзолону, має анти­бактеріальний ефект. Дуже ефективний при грибкових ураженнях нігтів.

Таким чином, для боротьби з грибковими захворюваннями сьогодні застосовуються препарати різних хімічних груп. Вони, маючи високу ак­тивність до грибкової мікрофлори, виробляються у різноманітних лікарських формах, що зручно для хворого та дозволяє забезпечити ефек­тивну етіотропну мікотерапію.

Перелік препаратів

-416-

ПРОТИВІРУСНІ ЗАСОБИ

Кількість засобів етіотропного лікування при вірусних захворюван­нях дуже обмежена, порівняно з препаратами для лікування інфекційних хвороб.

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Механізм дії

Похідні амантадину блокують проникнення у клітину вірусної РНК, так як пригнічують звільнення РНК вірусу грипу від білка, внаслідок чого порушується її проникнення в ядро клітини. Гальмують індукцію вірусної РНК-залежної РНК-полімерази, внаслідок чого зменшується син­тез вірусної РНК.

14 2-юз - 417 -

Основний механізм противірусної дії препаратів - інгібування ранньої стадії специфічної реплікації вірусів після проникнення їх у клітину.

Аналоги нуклеозидів інгібують синтез вірусної РНК, ДІЖ. В інфікованих клітинах аналоги нуклеозидів під впливом вірусних ферментів перетворюються на метаболіти, які і блокують реплікацію вірусів. Аналоги пірофосфату пригнічують ДНК-полімеразу вірусів.

Аналог пірофосфату Фоскарнет порушує процес реплікації вірусу за рахунок того, що в клітинах під впливом ферментів фосфорилюється до ак­тивної форми, яка селективно інгібує вірус-специфічні ферменти (ДНК-полімеразу).

Інтерферони блокують синтез вірус-специфічних білків, здатні розпізнати РНК-вірусні від клітинних, у зв'язку з цим вони є сполуками універсальної біологічної дії. Утворення інтерферону клітинами є природ­ним механізмом захисту організму проти вірусів.

Індуктори інтерферонів стимулюють синтез ендогенного інтерферону в організмі людини. Саквінавір блокує фермент ВІЛ-протеїназу, диданозин, зидовудин - зворотню транскриптазу вірусу імунодефіциту людини.

Клітинна ДНК-полімераза людини у 100 разів менш чутлива до цих препаратів за вірусну.

Інозин пранобекс (гропринозин) - препарат з подвійним ефектом -противірусним та імуностимулюючим: блокує реплікацію РНК- та ДНК-геномних вірусів через пошкодження коду генетичної інформації; активізує синтез цитокінів, інтерлейкінів 1-2, натуральних кілерів (NK-клітин), під­вищує фагоцитарну активність макрофагів, продукцію ендогенних інтерфе­ронів, протигерпетичних антитіл, відновлює імунорегуляторний індекс, нормалізує діяльність імунної системи.

Інгібітори ВІЛ протеїнази інгібують вірусну протеїназу за рахунок зв'язування зі специфічними рецепторами, що перешкоджає утворенню ві­русних поліпротеїнів і призводить до утворення неактивних вірусів.

Інгібітори зворотної транскриптази порушують процес реплікації та утворення вірусної ДНК за рахунок інгібування зворотної транскриптази. Ставудин також інгібує клітинні ДНК-полімерази вірусів, значно пригнічу­ючи синтез мітохондріальної ДНК.

Фармакодинаміка

Противірусним ефектом наділені похідні адамантану, аналоги нук­леозидів та інших груп, аналоги пірофосфату, інозин пранобекс (гропри­нозин); імуностимулюючим - ацикловір, рибавірин, інозин пранобекс (гропринозин).

Противірусний, імуностимулюючий, протипухлинний ефекти властиві інтерферонам, індукторам інтерферонів.

Інгібітори ВІЛ-протеїнази та зворотної транскриптази наділені специфічним антивірусним ефектом проти ВІЛ-інфекції.

Показання до застосування та взаємозамінність

1. Профілактика та лікування грипу, ГРВЗ (інозин пранобекс (гроприно­зин), ремантадин (ремантадин-КР), інтерферони, крім інтерферону -2р\ індуктори інтерферонів, рибавірин), грипу А (інозин пранобекс (гро­принозин), похідні амантадину, оксолін), вітряної віспи, респіраторно-синцитіальної інфекції).

-418-

2. Профілактика та лікування герпесу, грипу А, В (інозин пранобекс (гроп-ринозин), ремантадин (ремантадин-КР), оксолін, аналоги нуклеозидів, аналоги пірофосфату), аденовірусного кератокон'юнктивіту, папілома­тозу (інозин пранобекс (гропринозин), оксолін), контагіозного молюска (оксолін), енцефаломієліту, хламідіозу (індуктори інтерферонів), кліщо­вого енцефаліту (ремантадин (ремантадин-КР)).

3. Лікування цитомегаловірусних інфекцій (аналоги нуклеозидів, інозин пранобекс (гропринозин), фоскарнет натрію), вірусних пневмоній (ін­терферони, інозин пранобекс (гропринозин)).

4. Лікування вірусного гепатиту (А, В, С) (інтерферон-а-2(3); гепатиту В, С (інтерферони а і р, інозин пранобекс (гропринозин), циклоферон).

5. ВІЛ-інфекція (інгібітори ВІЛ-протеїнази та зворотної транскриптази, інтерферони), саркома Капоші (інтерферони), мієлолейкоз (інтерфе-рон-а-2Р).

6. Лікування вторинних імунодефіцитних станів у хворих всіх вікових груп (інозин пранобекс (гропринозин)).

Побічна дія

При застосуванні похідних адамантану виникають диспепсичні явища, сонливість, депресія, тремор, підвищена збудливість, алергійні реак­ції, ремантадин може сприяти розвитку тератогенної та ембріотоксичної дії.

При використанні зидовудину - анемія.

При внутрішньовенному введенні аналогів нуклеозидів можлива поява флебітів, головного болю, алергійних реакцій, запаморочення, дис­пепсичних явищ.

Побічна дія ацикловіру - кишкова коліка, висип на шкірі, пригнічення кровотворення, подразнення шкіри і слизових оболонок.

При вживанні інгібіторів зворотної транскриптази і ВІЛ-протеїназ, фоскарнету натрію може виникати анемія, нейтропенія, диспеп­сичні розлади, головний біль, лихоманка, міалгії, парестезії, алергічні ре­акції.

При прийманні інтерферонів можлива нудота, запаморочення, підвищення температури, діарея, міалгія, гіпотензія, почервоніння і бо­лючість на місці введення, алергійні реакції, пригнічення кровотворення (у великих дозах).

При застосуванні індукторів інтерферонів побічних дій значно менше, ніж при лікуванні інтерферонами.

Інозин пранобекс (гропринозин) добре переноситься навіть при дов­готривалому лікуванні, лише зрідка можливе зниження апетиту, диспепсія, слабке підвищення рівня сечової кислоти в крові та сечі (після відміни -швидко зникають і не потребують додаткового лікування).

Протипоказання

Аналоги нуклеозидів протипоказані у дитячому віці до 3 місяців, по­хідні амантадину, інтерферони - при гострих та хронічних захворюван­нях печінки і нирок, вагітності.

Інтерферон-а-2/3 не слід застосовувати для хворих з психічними розладами в анамнезі.

Інозин пранобекс (гропринозин) - при подагрі, тяжкій ниркової не­достатності, вагітності та лактації.

14*

-419-

Інгібітори зворотної транскриптази протипоказані при лейко­пенії, гіпогемоглобінемії, лактації, гіпербілірубінемії у немовлят.

Інгібітори протеаз не призначають дітям до 13 років, при лактації. Фоскарнет натрій - при вагітності, лактації.

Фармакобезпека

Ганцикловір не можна сполучати з іміпенемом-циластатином. Не рекомендується сумісне застосування інтерферону-2р з НПЗЗ та ГКС.

В офтальмологічній практиці використовують тільки 0,25%, 0,5% оксолінову мазь.

Фоскарнет натрію рекомендується призначати на ранньому етапі захворювання.

У період лікування індинавіром хворим показане адекватне водне навантаження для того, щоб запобігти розвитку нефродіалізу.

Індинавір не застосовують одночасно з терфенадином, астемізолом, цизапридом, мідазоламом, тіазоладрм, рифапіцином.

Ритонавір, ставудин з обережністю використовують для пацієнтів з захворюваннями печінки.

Ритонавір не можна сполучати з аміодароном, астемізолом, ітраконазолом, кетоконазолом, цизапридом, клозапіном,

дигідроерготаміном, ерготаміном, пропафеноном, піроксикамом, хінідином, рифабутином, терфенадином, похідними бензодіазепіну.

Ставудин не рекомендується поєднувати з хлорамфеніколом, цис-платином, диданозином, ізоніазидом, протитуберкульозними препаратами, метронідазолом, вінкристином, зальцитабіном.

Зальцитабін - з аміноглікозидами, амфотерицином, фоскарнетом.

Нельфінавір несумісний з продуктами, які мають кислу реакцію (апельсиновий сік тощо).

Інозин пранобекс (гропринозин) можна використовувати в ком­плексній терапії з антибіотиками, НПЗЗ та іншими лікарськими засобами. Імуносупресори послаблюють його дію.

Після іди приймають аміксин, саквінавір. До їди приймають дидано-зин.

Порівняльна характеристика препаратів

Ремантадин (ремантадин-КР) і амантадин виявляють профілак­тичну і лікувальну дію по відношенню до грипозної інфекції, яка виклика­на штамами вірусів підтипу А₂. Ремантадин (ремантадин-КР) ефектив­ний для профілактики і лікування кліщового енцефаліту та хвороби Паркінсона. Діє більш тривало.

Ацикловір - високоактивний препарат, за хімічною структурою є ана­логом пуринових нуклеозидів. Протікаючи в клітину, фосфорилюється і у вигляді трифосфату пригнічує ДНК-полімеразу вірусу простого герпесу (у більшій мірі, ніж ДНК-полімеразу клітини). Синтез нуклеїнових кислот вірусу порушується. Менш чутливий до нього цитомегаловірус. Проходить крізь ГЕБ.

Рибавірин в інфікованих вірусом клітинах перетворюється в мета­боліти - монофосфат і трифосфат, гальмує синтез вірусних нуклеїнових ки­слот, пригнічує також РНК-полімеразу вірусу грипу та зворотну транскрип-тазу вірусу імунодефіциту людини. Має широкий спектр дії, який включає

-420-

РНК-вміщуючі (віруси грипу А і В, парагрипу, кору, вірус імунодефіциту людини, ряд онковірусів) і ДНК-вміщуючі віруси. Доки до рибавірину не виявлено резистентних варіантів вірусів. Препарат у вигляді аерозолю ре­комендується для лікування PC-вірусної (респіраторно-синпитіальної) інфекції у дітей. При системному застосуванні (перорально, внутрі-шньом'язово, внутрішньовенно) рекомендується призначати препарат для лікування геморагічних лихоманок, герпесу 1 типу і гепатиту типу В. Дос­татню ефективність препарату виявлено при захворюванні на герпес.

Ганцикловір за структурою близький до ацикловіру, але більш ефек­тивний. Він діє не тількі на віруси герпесу, але й на цитомегаловіруси.

Фамцикловір активний по відношенню до вірусів герпесу простого і зостера, а також цитомегаловірусів. Застосовують при оперізуючому лішаї і постгерпетичних невралгіях.

Ряд синтетичних препаратів відносять до прямих вірулоцидів, які згубно діють, в основному, на віруси поза клітинами. До цих препаратів відноситься Оксолін. Він активний проти вірусу герпесу, грипу, папіломотозу, рино- та кератит-вірусів. Застосовується для профілактики грипу у вигляді 0,25% мазі для носа, а для лікування кератиту, риніту, кера-токон'юнктивіту та папіломатозів у вигляді 3% мазі.

Аналог пірофосфату Фоскарнет натрій показаний для лікування ВІЛ-інфекції, герпетичної інфекції, особливо цитомегаловірусної інфекції, гепатиту В.

Віруси індукують синтез а- та у-інтерферону, які відіграють захисну роль на ранніх стадіях вірусної інфекції. Під впливом інтерферону в клітинах зростає активність сингетази олігоаденілату. Остання активує ен-донуклеазу, яка розщеплює вірусні РНК, що перешкоджає синтезу вірусних білків. Інтерферон має широкий спектр противірусної активності.

Інтерферон а застосовується не тільки для лікування вірусної пато­логії (хронічні гепатити В, С; гострокінечні кондиломи), але і при лікуванні неопластичних процесів (хронічний мієлолейкоз, множинна мієлома, гриб-ковидний мікоз, злоякісна меланома, саркома Капоші).

Інтерферон 2(і - препарат, який отримують при культивуванні бак­теріального штаму Pseudomonas sp., який міститься в генетичному апараті вбудованої рекомбінантної плазміди гена ІФН-а₂ людини. Препарат реко­мендується для дорослих і дітей при онкологічних захворюваннях (лейкози, лімфоми, рак сечового міхура, мієлома, ретикуломатоз), гепатиті В та менінгоенцефалітах, розсіяному склерозі, вірусних герпетичних ураженнях.

Інтерферон-06-2Р застосовується при мієломній хворобі, саркомі Ка­поші, хронічних вірусних гепатитах В і С, хронічному мієлолейкозі.

Індуктори інтерферону — речовини природного або синтетичного походження, які здатні індукувати в організмі людини продукцію інтерферону, а також мають противірусну, імуномодулюючу та протипух­линну дії. До препаратів цієї групи відноситься Циклоферон, Аміксин.

Інозин пранобекс (гропринозин) активує механізми імунного захисту організму, збільшує кількість Т-лімфоцитів, відновлює імунорегуляторний індекс, підвищує виробку антитіл, стимулює хемотаксис та фагоцитоз, ак­тивує продукцію інтерлейкінів 1-2, володіє інтерфероностимулюючою дією та прямою противірусною активністю по відношенню до РНК- і ДНК-геномних вірусів. Застосовується для лікування вірусних інфекційних хво­роб: ГРВЗ, цитомегаловірусних інфекцій, герпесу, непрофільного гепатиту та імунодефіцитних станів у пацієнтів практично всіх вікових груп, особли­во в педіатричній практиці.

-421 -

Циклоферон низькомолекулярний синтетичний індуктор інтерферону, який відноситься до класу акридіонів. Циклоферон наділений імуномоделюючою, противірусною та протизапальною діями. Він стиму­лює стовбурні клітини кісткового мозку, фагоцитоз, активність природних кіперних клітин, експресію антигенів. З іншого боку, підвищення утворення ендогенного інтерферону пригнічує розвиток анафілактичного шоку, запа­лення, гіперчутливість сповільненого типу, реакцію зв'язування компле­менту. Застосовується при ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей, яким за віком більше 4 років (стадії 2А-ЗВ), при вірусних гепатитах, хламідіозі, захворю­ваннях сполучної тканини, нейроінфекціях, герпесі. Препарат широко ви­користовується в педіатричній практиці (гепатити А, В, С, Д, герпес-вірусна інфекція). Циклоферон сумісний і добре сполучається (на відміну від інтерферонів) з усіма хіміотерапевтичними препаратами, НПЗЗ та іншими.

Аміксин — низькомолекулярний індуктор інтерферону, який належить до класу флуоренонів, стимулює утворення в організмі а, р, у-ІФ; препарат наділений імуномоделюючою дією. Застосовується при ГВРЗ, герпесі, розсіяному склерозі, хламідіозі, гепатитах А, В, С.

Індуктори інтерферону виявлено серед препаратів інших груп: ле-вамізол, дипіридамол, теофілін, трентал, дибазол.

Останнім часом серед противірусних засобів з'явилися нові групи препаратів: інгібітори BDI-протеїнази та інгібітори зворотної транскрипта-зи. До першої групи належать саквінавір, ритонавір, індинавір, нельфінавір, до другої — нуклеозиди: диданозин, зидовудин, ставудин, зальцитабін.

Інгібітори ВШ-протеїнази на відміну від інших препаратів вибірково інгібують протеази ВІЛ-1. Препарати даної групи застосовуються, в основ­ному, при ВІЛ-інфекції.

Саквінавір на відміну від аномальних нуклеозидів виявляє безпосе­редню пригнічуючу дію на фермент вірусу (не метаболізується). Посилює противірусний ефект інгібіторів зворотної транскриптази.

Ритонавір володіє селективною спорідненістю до аспарил-протеази ВІЛ і тому виявляє слабку інгібуючу дію на відповідну протеазу людини.

Індинавір активний по відношенню до вірусів імунодефіциту людини ВІЛ-1. Не кумулює.

Нельфінавір активний по відношенню до вірусів імунодефіциту лю­дини ВІЛ-1 і BIJ1-2. Проникає через гістогематичні бар'єри та добре розпо­діляється у тканинах.

Диданозин нестійкий у кислому середовищі. Може застосовуватись у дітей (з 6 місяців).

Зидовудин. Здатність інгібувати зворотну транскриптазу ВІЛ у препа­раті в 100-300 разів вище, ніж здатність пригнічувати ДНК-полімеразу лю­дини.

Ставудин подібний до зидовудину, використовується при неефектив­ності або нестерпності до зидовудину.

Зальцитабін активний за відношенням до вірусів імунодефіциту лю­дини ВІЛ-1 і ВІЛ-2, особливо ефективний на ранньому етапі захворювання.

Перелік препаратів