1. ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

1.1.Виробництво. Головні чинники зростання ефективності виробництва

Економіка вивчає шляхи найкращого використання того, чим володіє суспільство. Оскільки наші ресурси обмежені, то неможливо задовольнити наші безмежні потреби. Єдине, чого можна досягти, - це використати ресурси таким чином, щоб задовольнити потреби найповніше.

Економіка - це наука про ефективність, а саме про ефективність використання обмежених ресурсів. Суспільство хоче використовувати свої обмежені ресурси ефективно; воно хоче отримувати максимальний обсяг корисних товарів і послуг з наявних ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає процес виробництва.

Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей, що має на меті задоволення їхніх потреб. У цьому процесі взаємодіють основні фактори виробництва – праця, капітал, земля, підприємницькі здібності. Результатом виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, що задовольняють людські потреби.

Поняття «виробництво» знаходить свій прояв в словосполученні «суспільне виробництво».

Процес виробництва здійснюється не ізольованими суб'єктами господарювання, а в суспільстві, в системі суспільного поділу праці. Навіть окремий ремісник чи фермер, вважаючи, що він діє цілком незалежно, насправді пов'язаний тисячами господарських ланцюжків з іншими людьми. Навіть метод Робінзонади, коли розглядається економічна діяльність окремої людини (один із широко застосовуваних методів дослідження в економічній теорії), що живе на незаселеному острові, не суперечить твердженню про суспільний характер виробництва. Робінзонада допомагає краще усвідомити механізм раціональної економічної поведінки окремої людини, але цей механізм не перестає діяти, якщо від моделі Робінзона ми переходимо до реалій суспільного виробництва.

Структура виробництва. Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і пошиття одягу, прання, хімічне чищення та ін.).

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування тощо).

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг складає сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне. Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв'язку між сферами. Наведена класифікація свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

1. Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничовидобувна промисловість, золотовидобувні виробництва, лісництво, рибальство.

2. Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

3. Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, – це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це – транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, лізинг, консультації з управління.

Послуги виробничого характеру надають, наприклад, оптовий та роздрібний торгівець, банкір, страховий та рекламний агент, брокер, водій, зв'язківець.

Соціальна інфраструктура охоплює ті галузі, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства і задовольняють соціальні потреби. Це – охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв'язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги.

В процесі виробництва створюється суспільний продукт, який проходить взаємопов'язані стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Просте виробництво – це процес, при якому виробництво з року в рік відбувається у незмінному розмірі. Розширене виробництво – це поновлення виробництва у все більших розмірах. Результат розширеного виробництва – це збільшення обсягів суспільного продукту. Але для суспільства дуже важливо знати, якою ціною можливе зростання суспільного продукту.

Найважливіша категорія економічної науки - ефективність. Аналіз розвитку суспільного виробництва неможливо провести, не використовуючи це ключове поняття. У самому загальному виді ефективність можна визначити як співвідношення між результатом і витратами для досягнення цього результату. Однак це занадто широке визначення, що вимагає конкретизації. Так, ефективність окремої господарської одиниці та ефективність в масштабах усього суспільства не тотожні поняття. Якщо підприємство здійснює свою діяльність з мінімальними витратами усіх факторів виробництва, то говорять про ефективність виробництва даного господарського суб'єкта. Інакше кажучи, чим менше обсяг витрат і чим більше величина, в якій втілений результат господарювання, тим вища ефективність. Різниця між результатом та витратами називається прибутком. Крім цього, не можна забувати, що відношення «результат/витрати» може бути виражена як в натуральних, так і в грошових величинах; показник ефективності в цьому випадку може виявитися різним для однієї і тієї ж ситуації. Але головне - потрібно чітко усвідомити: ефективність у виробництві - це завжди відношення; це відносна, а не абсолютна величина.

Економічна теорія дуже часто розглядає ефективність за допомогою маржинального (граничного) підходу. Порівнюється не тільки загальний рівень вигод та витрат, але й додаткова (гранична) вигода і додаткові (граничні) витрати. Ефективність буде досягнута, у тих ситуаціях, коли додаткові (граничні) вигоди будуть перевищувати додаткові (граничні) витрати.

Розподільна ефективність. Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, яке найбажаніше для суспільства. Вона досягається тоді, коли виробляється продукція, що має найліпшу, або оптимальну для суспільства, структуру. Наприклад, наше суспільство скоріше потребує ресурсів для виробництва легкових автомобілів, а не танків. Ми віддаємо перевагу персональним комп'ютерам, а не ручним друкарським машинкам. Нині копіювання бажаніше за допомогою "ксероксів", аніж копіювальних машин.

Виробнича ефективність. Виробнича ефективність досягається, коли бажані для суспільства товари і послуги виробляються з мінімальними витратами. Коли ми виробляємо, наприклад, лампи з найнижчими можливими витратами на одиницю продукції, то це означає, що ми витрачаємо найменшу кількість ресурсів для виробництва ламп, і, отже, більша кількість ресурсів залишається для виробництва інших потрібних продуктів.

Виробнича ефективність, якщо застосувати конкретні терміни, передбачає, що авто­мобілі не можна будувати за примітивною конвеєрною технологією 20-х років, а треба вико­ристовувати комп'ютеризовану і роботизовану технологію; фермери не можуть збирати пшеницю за допомогою коси, а кукурудзу — вручну, бо збиральна техніка виконує цю роботу із нижчими витратами на один центнер продукції.

Отже, розподільна ефективність означає що розподіл ресурсів між галузями і фірмами здійснюється таким чином, щоб отримати найбажанішу для суспільства структуру продукції. Виробнича ефективність означає, що кожний товар або послуга в цій оптимальній структурі продукції виробляється з найменшими витратами. Повний обсяг продукції означає, що виробництво "потрібних" благ (розподільна ефективність) здійснюється в "належний" спосіб (виробнича ефективність).

Графічно ефективність можна відобразити за допомогою кривої виробничих можливостей (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1 - Крива виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей показує деякий максимальний обсяг виробництва будь-яких двох продуктів при досягненні повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Коли економіка функціонує на межі виробничих можливостей, то збільшення кількості одного товару (наприклад, роботів) означає зменшення кількості іншого товару (наприклад, вареників) і навпаки. Обмеженість ресурсів при незмінній технології робить недосяжною кожну комбінацію виробництва роботів і вареників, що перебуває в точці, такій як точка W, яка розташована поза кривою. Точки ліворуч від кривої досяжні, але вони вказують, що повна зайнятість і виробнича ефективність не досягнуті.

Таким чином, ефективність виробництва позначається будь-якою точкою на кривій виробничих можливостей. Отже, ефективність – це такий стан економіки, коли збільшення виробництва одного товару можливо тільки за рахунок зменшення виробництва другого товару.

Підвищення ефективності означає збільшення обсягу виробництва товарів з використанням певної кількості ресурсів.

Які ж фактори можуть збільшити ефективність? Перш за все – це спеціалізація.

Спеціалізація - зосередження зусиль кожного з учасників господарського життя суспільства на здійсненні тільки одного виду діяльності.

Сама природа підказала людині цей механізм розподілу функцій, найбільш досконалий у мурах і бджіл.

Але природний механізм заснований на інстинкті і генетичних закономірностях.

Навпаки, спосіб життя людей постійно змінюється (хоча біологічна еволюція для них практично припинилася). І така мінливість у поєднанні зі зростанням комфортності життя стала можливою тільки тому, що люди змогли доповнити біологічний поділ функцій (насамперед між чоловіком і жінкою) ще і механізмом свідомої спеціалізації.

Спеціалізація має місце в тих випадках, коли господарська одиниця виробляє більш вузький набір товарів і послуг, ніж вона споживає. В процес спеціалізації можуть бути втягнені окремі люди, ділові фірми, міста, регіони і навіть країни. Наприклад, в окремих країнах регіони спеціалізуються, як правило, на тих товарах і послугах, до виробництва яких вони найкраще пристосовані із врахуванням наявних у них виробничих ресурсів. В цьому випадку одні регіони продають більшу частину виробленої продукції мешканцям інших регіонів, купуючи те, що їм потрібно, в інших місцях. Те, що вони можуть закуповувати, включає, зокрема, сировину, потрібну для виробництва тих товарів і послуг, які є предметом їх спеціалізації. Спеціалізація є основою торгівлі і обміну між людьми, фірмами, містами, регіонами і країнами.

У середині XX століття глибокі якісні зміни в науці і техніці стали взаємозалежними настільки, що виникла науково-технічна революція (НТР), яка суттєво підвищує ефективність. Основними рисами НТР є:

• наука почала відкривати невідомі раніше види речовин і процесів;

• різко скоротилися терміни практичного втілення наукових відкриттів;

• досягається більш висока ступінь управління всіма процесами виробництва на основі їхньої автоматизації.

Нові великі наукові відкриття і винаходи 70-80х років XX століття породили другий етап НТР, який характеризується наступними напрямками:

• електронізація;

• комплексна автоматизація;

• нові види енергетики;

• технологія виготовлення нових матеріалів;

• біотехнологія.

Нові засоби праці (наприклад, верстати з числовим програмним управлінням, роботи) дають порівняно невисокий економічний ефект, коли використовуються для здійснення окремих технологічних операцій. Їхня ефективність багаторазово зростає в масштабах комплексу «високих технологій». Комплекс «високих технологій» включає: безмашинні технології (електронно-променеві, плазмові, радіаційні, мембранні); малолюдні і безлюдні виробництва; ресурсозберігаючі та екологічно чисті технології;. Це забезпечує зростання економічної і соціальної ефективності господарської діяльності.

1.2. Продуктивність праці та основні методи її розрахунку

Продуктивність - це кількість продукції (товарів і послуг), виробленої на одиницю витрачених виробничих ресурсів. Зростання продуктивності означає виробництво більшої кількості товарів і послуг з незмінної кількості ресурсів, або виробництво тієї ж кількості товарів і послуг з меншої кількості ресурсів, або комбінацію цих двох можливостей.

Хоча продуктивність часто вимірюють або ототожнюють лише з продуктивністю праці, але точніший підхід до джерел продуктивності враховує вплив всіх факторів виробництва. Є три основні способи збільшення продуктивності: (1) спеціалізація і поділ праці; (2) інвестиції в капітальні блага; і (3) інвестиції в людський капітал. Всі ці три способи часто взаємодіють з науково-технічним прогресом, що веде до більш ефективних виробничих технологій і до створення більшої кількості товарів і послуг. Інколи продуктивність може збільшуватися за рахунок інших засобів, наприклад, реорганізації виробничого процесу або передислокації виробництва.

Підвищення продуктивності допомагає зменшити обмеженість, але не усуває її повністю. Більше того, саме збільшення продуктивності має свою власну альтернативну вартість, оскільки ресурси, що використовуються для збільшення продуктивності, не можуть використовуватися ще раз. Отже, від зростання продуктивності є як вигоди, так і втрати.

Розглянемо детальніше основні способи підвищення продуктивності.

Спеціалізація і поділ праці. Поняття поділу праці тісно пов'язане зі спеціалізацією, але воно звичайно стосується тих процесів, в яких робітники виконують одну або декілька виробничих операцій по створенню продукту, як, наприклад, працюючи на конвейєрній лінії. Стосовно праці поняття спеціалізації зазвичай застосовують щодо професії людини, яка має спеціальну підготовку, наприклад, теслярі, електрики, програмісти, вчителі математики, землевпорядники, хірурги-офтальмологи.

Спеціалізація праці людей заснована на принципах, вироблених людьми за довгі століття розвитку господарства. Найважливішими з них є:

1. свідомий поділ праці між людьми;

2. навчання людей новим професіям і навичкам;

3. можливість гнучкої зміни сфери діяльності в залежності від потреб суспільства.

Поява та поглиблення спеціалізації праці пояснюється декількома причинами.

По-перше, усі люди від природи різні, наділені різними здібностями. Тому вони неоднаково пристосовані до виконання тих чи інших видів робіт. Спеціалізація дозволяє кожній людині знаходити ту сферу діяльності, той вид робіт, ту професію, де її особливості виявляються найбільше повно, а праця буде найменш важкою.

По-друге, спеціалізація дозволяє людям досягати усе більшого вміння в здійсненні обраної для себе діяльності. А це дає можливість виготовляти блага чи надавати послуги з усе більш високим рівнем якості.

По-третє, ріст вміння дозволяє людям витрачати на виготовлення благ усе меншу кількість часу й уникати його втрат при переключенні з одного виду робіт на іншій.

Інакше кажучи, спеціалізація виявилася головним способом підвищення продуктивності всіх ресурсів (факторів виробництва),які використовуються для виробництва потрібних економічних благ, і насамперед того ресурсу, що ми називаємо працею.

Інвестиції в капітальні блага. Інвестиції в капітальні блага мають місце в тих випадках, коли заощадження застосовуються для збільшення виробничих можливостей економіки шляхом фінансування будівництва нових фабрик, інвестицій в устаткування, в засоби зв'язку тощо. Заощадження утворюються, якщо люди, підприємства і економіка в цілому не споживають повністю весь поточний доход (або всю вироблену продукцію). Заощадження представляють собою ту частину доходу, яка не була витрачена. Цей невитрачений доход в основному вкладається у фінансові інститути, такі як банки та ощадно-позичкові асоціації, які, в свою чергу, надають позики тим, хто бажає купити капітальні блага або інші ресурси.

Процес заощаджень та інвестицій – це, практично, переведення виробничих ресурсів з виробництва товарів і послуг для поточного споживання на створення сучасних високотехнологічних капітальних благ, які в свою чергу можуть розширювати виробництво і підвищувати продуктивність людських і природних ресурсів. Наприклад, робітники, використовуючи сучасне досконале устаткування і сучасні засоби транспортування, можуть заготовити більше лісу і поставити більше деревини, ніж за допомогою ручних пил та кінної тяги.

Придбання капітальних благ часто вимагає великої кількості грошей; ці блага використовуються протягом тривалого часу. Тому інвестиції у капітальні блага часто пов'язані з ризиком і несуть в собі альтернативну вартість інших способів вкладення затрачених на них грошей. Наприклад, з появою більш досконалої технології або при зміні ринкової кон'юнктури устаткування може застаріти ще до того, як воно окупить себе настільки, щоб ті, хто вклав у нього кошти, могли повернути собі ці гроші. Отже, всі ділові підприємці, що інвестують у капітальні блага, повинні заздалегідь передбачити отримання доходів, які були б достатні для того, щоб виправдати можливий ризик.

Інвестиції в людський капітал. Інвестиції в людський капітал мають місце в тих випадках, коли здоров'я, освіта і професійна підготовка населення поліпшуються внаслідок зусиль приватних осіб, ділових кіл або діяльності уряду. Добре здоров'я, добра освіта та відповідна професійна підготовка - все це вносить вклад у продуктивність людської праці. Проте інвестиції в людський капітал, як і інвестиції в капітальні блага, також містять елементи ризику. Люди, що вклали гроші або час в продовження освіти та отримання ліпшої професійної підготовки, звичайно знаходять кращу роботу, продуктивність їхньої праці підвищується, їхні доходи збільшуються, вони отримують більше задоволення від праці і відпочинку, але всі ці переваги заздалегідь не гарантовані, інвестиції в освіту та професійну підготовку також містять альтернативну вартість, бо пов'язані з ними ресурси могли б мати інше застосування, Наприклад, в альтернативну вартість навчання в коледжі треба включати не лише прямі витрати-плату за навчання, книги, тощо, але і втрати того доходу і тієї частини продукції, що були б вироблені і отримані, якби студент працював на виробництві, а не відвідував заняття в коледжі.

Впливи держави. Окрім впливів на продуктивність з боку рішень, що ухвалюються окремими людьми і фірмами з питань заощаджень та інвестицій, важливе значення також мають конкретні заходи уряду і його політика. Історично склалось так, що держава заохочує зростання продуктивності через будівництво транспортної мережі, надання можливостей отримання освіти, а також шляхом фінансування і проведення наукових досліджень. У функції держави також входить розробка і запровадження законодавства і забезпечення політичної стабільності, що робить можливим укладення довгострокових ділових угод та отримання від них прибутків. Однак діяльність держави може гальмувати зростання продуктивності, якщо її закони та регулятивні приписи служать інтересам окремих груп, а не добробуту народу, або якщо її податкова політика негативно впливає на заощадження та інвестиції, або якщо вона регулює ціни або запроваджує торгівельні обмеження, що ускладнюють просування ресурсів до місць їх найпродуктивнішого застосування.

Продуктивність праці – це кількість товарів і послуг, вироблених одним працівником в одиницю часу. Продуктивність праці показує рівень технології й організації виробництва. Тому основний показник – це годинна продуктивність, хоча використовуються розрахунки за день, за тиждень. При зіставленні продуктивності праці в різних країнах необхідно пам'ятати про різну тривалість робочого тижня.

Трудомісткість застосовується для виміру витрат праці на одиницю продукції.

Трудомісткість показує, скільки часу потрібно для випуску одного виробу (у натуральному вираженні) чи для виробництва продукції на одну гривню (у вартісному вираженні). Показник трудомісткості обернено пропорційний продуктивності праці.

При розрахунку продуктивності праці необхідно застосовувати наступні методи:

1. Продуктивність праці виробництва однорідного товару розраховується в натуральних величинах (штуках, тоннах, літрах і т.д.). Вона не залежить від зміни цін, і тому ціни не враховуються при розрахунку продуктивності праці.

2. Вимір продуктивності праці у вартісному вираженні.

Фірми випускають різноманітну продукцію, різної якості і складності. Щоб порівняти їх продуктивність, необхідно вимірювати її ринковими цінами виготовлених товарів і послуг.

Реальна продуктивність у вартісному вираженні - це номінальна продуктивність (тобто продуктивність у поточних цінах), поділена на індекс цін, або, що теж саме, продуктивність у фіксованих цінах, чи в цінах базового періоду.

Якщо виробляється декілька товарів, то обсяг виробництва підприємства розраховується таким чином: Q_A x P_A+Q_Б x Р_Б+Q_C x P_C+..., де Q – обсяг у натуральному вираженні, а Р- ціни товарів.

3. Порівняльну продуктивність, а також співвідношення цін наочно можна представити через оплату праці в одиницю часу і через ціни основних товарів, виражених в годинах робочого часу.

4. Для аналізу зміни продуктивності праці використовується індексний метод розрахунків. Індекс показує, як змінюється вимірювана величина. Якщо індекс дорівнює одиниці (або 100%), то ситуація не змінилася; якщо індекс більше 1 (чи 100%), то спостерігається ріст продуктивності праці; якщо індекс менше 1 (чи 100%), то продуктивність праці знизилася.

Показники росту і приросту продуктивності праці математично відрізняються на одиницю:

1. Індекс росту = Індекс приросту + 1

Індекс продуктивності праці розраховується за формулою:

де – індекс продуктивності праці,

– індекс обсягу виробництва,

– індекс чисельності робітників.

Якщо необхідно проаналізувати зміну продуктивності праці за кілька періодів, то необхідно використовувати загальне правило операцій над індексами: записані в частках, вони підлягають множенню та діленню.

Наприклад, у перший рік продуктивність праці зросла на 10%, у другий – знизилася на 5%. Як змінилася продуктивність праці за 2 роки?

Індекс росту першого року = 1,1;

Індекс росту другого року = 0,95, отже, індекс росту за два роки дорівнює 1,1 x 0,95 =1,045.

Отже за два роки продуктивність праці зросла на 4,5% = (1,045-1) x 100%.