Тема

Місцеві податки і збори

1. Економічна сутність та розвиток місцевого оподаткування.

2. Критерії оптимального місцевого оподаткування.

3. Розвиток місцевого оподаткування в Україні.

4. Система місцевих податків і зборів та основи їх справляння.

5. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

6. Збір за місця для паркування транспортних засобів.

7. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

8. Туристичний збір.

1. Економічна сутність та розвиток місцевого оподаткування

Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.

Місцеві податки в сучасному їх розумінні як такі, що справляються відповідно до рішень, що приймають територіальні громади, мають не таку тривалу історію як державні податки. До перших місцевих податків слід віднести податок на користь бідних, введений в Англії у XVII ст. у зв'язку із значним збільшенням кількості злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Податок на користь бідних справлявся як цільовий податок - надходження коштів спрямовувалися на допомогу бідним. Даний податок став першим прикладом місцевих податків, які запроваджувалися для фінансування потреб місцевої громади.

Із виникнення інших потреб з'являлися відповідні місцеві податки: дорожний і шкільний податок, метою яких відповідно було будівництво і утримання доріг, шкіл. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі та ін.).

У Франції, державний устрій якої характеризувався більш високим рівнем централізації управління, а місцеві фінанси у багатьох відношеннях залежали від загальнодержавної влади, місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добавочні сантими» (сантим - дрібна монета Франції).

Крім цього, у Франції існував особливий податок, який справлявся на території громад - октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа являв собою непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їх завезенні на територію місцевої громади. Октруа існував у Бельгії, Голландії, США, але протягом XIX ст. був скасований в цих країнах. На початку XX ст. октруа зберігся в Австралії, Італії та Франції.

Пруссія XIX ст. подала інший приклад організації місцевого оподаткування, відмінний від Англії та Франції. Місцеві органи самоврядування в Пруссії завжди мали велику самостійність в цілому у своїй діяльності і зокрема у фінансах. У 1892 р. місцевій владі були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд з таким розподілом податків між рівнями влади, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, громади мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.

Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване спеціальне обкладання, яке мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт щодо благоустрою міст. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у США; в Росії та Україні відома під назвою «самообкладання», яке практикувалося у сільській місцевості.

Сучасні місцеві податки поєднують риси найперших і дуже часто архаїчних форм місцевого оподаткування і більш довершені форми обкладання. Всі місцеві податки в зарубіжних країнах фахівці, як правило, поділяють на чотири групи:

1) власне місцеві податки, які встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої громади. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові;

2) надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом;

3) податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевою владою (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різних документів органами місцевої влади);

4) податки, які відображають політику місцевої влади. В основному це - екологічні податки; значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишньою середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.

Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників і дуже часто архаїчність. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєвою є їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу, нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування - земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку XIX ст. значна статистика земських повинностей справлялися без встановлених правил; розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевої влади. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування був Указ від 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким усі повинності поділялися на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства.

У наступні роки система земських повинностей зазнала деяких змін, це стосувалися, зокрема, порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові. Загальні або губернські повинності були зумовлені необхідністю утримувати пошти, дороги, мости, опалення і освітлення військових будівель тощо. До часткових повинностей було віднесено утримання канцелярій, будинків депутатських зібрань, волосного та сільського управління тощо.

У XIX ст. існували натуральні земські повинності, що справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно з установленою черговістю і визначеними завданнями. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня.

У 1851 р. у Росії видаються нові правила щодо земських повинностей, згідно з якими вони поділялися на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії; 2) місцеві - на користь однієї чи групи областей або губерній. Для здійснення місцевих повинностей запроваджувалися збори лише з населення певної території. Місцеві повинності у свою чергу, поділялися на губернські та часткові.

У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню. Було визнано, що земські повинності успішно можуть справлятися самостійними місцевими органами.

Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. Земствам були надані широкі права щодо встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів.

Після Жовтневого перевороту 1917 p. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. У 1918 р. розробляються Тимчасові правила з регулювання земського обкладання, якими запроваджувалися місцеві збори: 1) поголовний; 2) з худоби; 3) з житлових приміщені, поза містами. У грудні 1918 р. Положенням про грошові засоби і витрати місцевих Рад було збільшено кількість місцевих податків та зборів до 9 видів у сільській місцевості та 15 видів у містах.

Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. прийняте нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки, не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів охоплював 14 видів.

Таким чином, відновлення інституту місцевих фінансів у Радянській Росії, започатковане ще у 1918 р. і продовжене разом із прийняттям Положень про місцеві фінанси 1923 р. та 1926 р. передбачало формування місцевого оподаткування; перелік місцевих податків та зборів був досить значним, а члени федерації (союзні республіки) мали права щодо самостійного запровадження місцевих податків та зборів.

Початок 1930-х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення основ місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 pp. були скасовані множинні дріб'язкові, насамперед місцеві податки і збори, та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків і зборів скоротився до двох - земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках і збір з власників транспортних засобів.

Перелік місцевих податків та зборів, обмежений вказаними 4 видами, залишався незмінним протягом тривалого часу - до початку 1980-х років. У 1981 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, із власників транспортних засобів та земельний податок. В УРСР додатково, крім зазначених, був встановлений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.

Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків і зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів перебувала в межах 3-5 %. В умовах командної економіки, якій притаманний високий рівень централізації фінансових ресурсів, відсутність самостійних місцевих бюджетів та їх залежність від державного бюджету, таке становище не викликало ніяких заперечень і вважалося природним. Відповідним було і ставлення до місцевого оподаткування, яке завжди розглядалося як другорядне за значенням порівняно з оподаткуванням загальнодержавними податками.