Тема 1 загальні положення функціонування податкової системи україни

1. Поняття податкової системи України. Податковий тиск та його рівні.

2. Принципи оподаткування.

3. Визначення податку та збору. їх класифікація.

4. Механізм податку.

5. Податковий обов'язок.

6. Визначення основних понять податкового законодавства.

1. Поняття податкової системи України. Податковий тиск та його рівні

Поняття «податкової системи» не викликає особливих суперечок у спеціальній літературі. Багато понять визначає сутність податкової системи як сукупності податків, зборів, платежів. Згідно з п. 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України сукупність загальнодержавних та місцевих податків і зборів, що справляються в установленому цим Кодексом або законами з питань оподаткування та митної справи порядку, становить податкову систему України.

На нашу думку, поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й податкового права. З одно­го боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів у дохідну частину бюджетів, але з іншого - це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, які охоплюються бюджетним правом. Звичайно, у більшості випадків використовуються бланкетні норми й бюджетні правовідносини не деталізують особливості надходження в бюджети доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів або розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього необхідно розділити зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами і надходження їх у централізовані державні фонди. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини щодо справляння податків і зборів та фактично включати видовий список обов'язкових платежів по­даткового характеру.

Навряд чи можна чітко відмежовувати бюджетні й податкові норми. Складно уявити собі систему бюджетних доходів без податкових надходжень. Це та область регулювання, де бюджетні й податкові норми повинні застосовуватися з неодмінною кореспонденцією одна одній, чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації й необхідна, на нашу думку, визначеність у співвідношенні понять «по­датки», «доходи бюджетів» та ін. Хотілося б пояснити це наочно (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Структура доходів бюджету

Таким чином, у широкому змісті податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у даній державі; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни або скасування; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податко­вого законодавства. Формування податкової системи, включення до неї певної кількості податків не є самоціллю. В основі цих процесів лежить чіткий орієнтир, який визначає база - обсяг бюджетних витрат. Податкова система й забезпечує основні надходження для покриття цих витрат.

Незважаючи на тісний взаємозв'язок доходів бюджету й податкових надходжень, необхідно їх чітке розмежування. Нерідко в спеціальній і популярній літературі як синоніми використовується кілька термінів: «доходи держави», «доходи держбюджету» і «податкові надходження». Звичайно, ці понят­тя важко розглядати ізольовано, але саме з урахуванням їх відмінностей можна виявити суть кожної категорії. Доходи держави відрізняє від доходів держбюджету відсутність прив'язки до будь-яких меж, тоді як доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко визначеними каналами надходжень (Бюджетний кодекс України). І тільки як один з каналів таких надходжень у дохідну части­ну державного бюджету законодавець передбачає надходження по нормативах, затверджених Верхов­ною Радою України. Але навіть ці надходження не складаються виключно з податків, тому що сюди ж відноситься система зборів і платежів, які принципово відрізняються й по суті, і за механізмом обчис­лення від податків.

Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного орга­на влади встановлювати податки й вилучати їх. Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрархічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обов'язків органів влади у сфері форму­вання бюджету й власних доходів. Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів (цент­рального й місцевих), то можна виділити й два рівні регулювання податкових потоків:

1. Верхній рівень, що становить основу надходжень у Державний бюджет.

2. Нижній рівень, що формує надходження до місцевих бюджетів.

Податкове регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою дозволяє виділити кілька умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень і податкових платежів:

а) чіткий поділ компетенції між органами влади на центральному й місцевому рівнях;

б) самостійність бюджетів і наявність у них незалежних джерел доходів;

в) відсутність стійких каналів перерахування коштів з нижчестоящих бюджетів у загальнодержавний.

Механізм відносин між органами влади при розподілі компетенції з податкового регулювання змінюється залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу, традицій. У цілому можна виділити два типи подібних відносин.

1. Перший тип. Центральний орган влади впливає на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для СІНА, де Конгресу разом з адміністрацією надається вирішальна роль у прямому оподаткуванні юридичних і фізичних осіб. Так, федеральна влада визначає ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять у федеральний бюджет. Місцева влада при цьому підлаштовується під податкову політику, хоча й може самостійно змінювати податкові ставки.

2. Другий тип характеризується участю в певних частках органів влади, при якому частка кожно­го рівня влади в податках визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох європейських країн. У бюджетній системі ФРН частина федерального бюджету в податках з доходів господарських організацій корпоративного типу становить 42,5 %; бюджету землі - 42,5 %; місцевого бюджету -15%.

У першому випадку свобода місцевих органів у сфері податкової політики знаходиться у певних ме­жах, однак це ж призводить і до певної нестабільності податкової бази й відповідно до нестабільності надходжень у дохідну частину бюджету. У другому випадку стабільність податкових надходжень має місце з обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Імовірно цілком закономірним є компроміс, змішаний варіант цих двох типів, що відображає специфіку бюджетної й податкової си­стеми держави.

Зміст податкової системи має певні особливості.

1. Розподіл функцій між центральними й місцевими органами державної влади:

а) держави зі значними витратами місцевих органів влади (до 30 % валового внутрішнього продук­ту): Данія, Норвегія, Швеція;

б) держави із середнім рівнем витрат місцевих органів влади (до 20 % ВВП): Англія, Італія, Ірландія;

в) держави з незначною частиною місцевих витрат (менше 10% ВВП): Німеччина, Франція, Іспанія.

2. Частка податків серед джерел доходів бюджету. Так, частина податків у місцевих бюджетах стано­вить: у Франції й у Данії - більше 40 %, в Італії - 9 %, у Німеччині - близько 20 % .

3. Ступінь контролю центральної адміністрації за органами місцевої влади. Різноманіття цих відносин може бути зведене до трьох варіантів.

1. Різні податки. В основі цієї форми лежить механізм самостійного введення податків відповідним рівнем влади (Федерація - суб'єкти Федерації - місцеві органи влади). Виділяються два варіанти цієї форми:

а) повний поділ прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків, які повністю надходять у бюджет відповідного рівня. Така система неодмінно повинна мати верхнє обмеження суми податкових вилучень із метою запобігання конфіскаційного крену;

б) неповний поділ прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків. Цей механізм передбачає закріплення вичерпного переліку податків центральним органом влади й введення їм за­гальнодержавних податків. Місцеві органи регламентують на своїй території дію місцевих податків, які входять у вищевказаний перелік.

2. Різні ставки. При реалізації цієї форми основні умови справляння конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи визначають ставки податку, які зараховуються в місцевий бюджет. Іноді центральним органом влади може обмежуватися й загальний розмір податкової ставки. Своєрідність даної форми виражається в обмеженні свободи місцевих органів влади, але в значною мірою захисту платника податків від сваволя на місцевому рівні.

3. Різні доходи. Свобода місцевих органів влади в даній формі незначна, тому що між бюджетами різних рівнів діляться суми вже зібраного податку. Розподіл встановлюється центральною владою або за закріпленими нормативами. Ідея єдності, централізації податкової політики реалізується через механізм «різних доходів», принцип же плюралізму, децентралізації - при реалізації механізму «різних податків».

Імовірно необхідно орієнтуватися на застосування специфічного об'єднання всіх трьох форм за­лежно від ситуації, регіону й цілей. У багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою взаємодія різних рівнів податкових відносин вирішується встановленням механізму відрахувань, при якому податки на доходи й нерухомість в основному надходять у місцеві бюджети, а центральний бюджет зосереджує спеціальні цільові надходження відповідно до певного напряму витрат. Такий механізм дозволяє розмежувати повноваження центра й місцевих бюджетів. Це створює можливість забезпечи­ти цільове фінансування пріоритетних загальнодержавних завдань, задовольняти загальнонаціональні інтереси водночас підтримувати автономію, фінансову незалежність регіонів.

Законодавці багатьох держав постають перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за раху­нок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку або податкового тиску в цілому і таким чином скоротити дефіцит державного бюджету або встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забезпечити мінімізацію дефіциту в найближчо­му майбутньому й перспективу стабілізації або поліпшення економічного становища в цілому. Перший напрям в основному характерний для вирішення невідкладних проблем, значною мірою політичного ха­рактеру, й, на жаль, знаходить втілення в розвитку податкового законодавства України. Другий напрям, на нашу думку, є більш зваженим, тому що в остаточному підсумку створює впевненість у виробників, стимулює виробництво, що саме собою приводить до скорочення дефіциту держбюджету. Цей напря­мок відрізняється також дотриманням одного з основних принципів оподаткування - стабільності як податкових важелів, так і методів їх вилучення.

Узагальненим показником у цьому випадку є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. У розвине­них країнах цей показник коливається від 52 % - у Швеції до 30 % - у США й Туреччині.

Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тиск». В основному під пода­тковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, які становлять тільки частину цього тягаря. Як вбачається, податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:

1-й - тиск безпосередньо податків;

2-й – тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;

3-й - використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск із одних платників на інших;

4-й - використання податкової техніки, при якій підсилюється тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен сплачуватися.

Встановлення середньої оптимальної податкової ставки формує ряд стимулів. Насамперед за рахунок зростання виробництва, збільшення доходів зростає й податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності. Зменшується розрив між низько- і високооподатковуваними галузями. І нарешті, зменшується розмір тіньових доходів за рахунок зникнення стимулів для ухилення від податків, і доходи тіньової економіки трансформуються в легальні, законні форми.

Зростання податкових ставок наштовхується на певну межу. Нею є податкова границя-частина вало­вого національного продукту, що перерозподіляється через податкові механізми, подальше збільшення якого викликає різке загострення суспільних протиріч. Досягнення цієї границі призводить до відтоку капіталу із країни, згортанню підприємницької активності.