Самостійна робота Податкове законодавство та його особливості.

1. Джерела податкового законодавства. Поняття, види джерел податкового законодавства та їх характеристика.

2. Податковий кодекс України як основне джерело податкового законодавства. Податковий кодекс України як основне джерело податкового законодавства. Структура, основна характеристика, введення в дію.

3. Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Проблема колізії у податковому законодавстві та порядок її вирішення. Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами: Конституцією України, Законами України, підзаконними нормативними актами, доктринами, коментарями та судовими рішеннями.

4. Податкові роз’яснення: поняття та підстави надання. Податкові роз’яснення як джерело податкового законодавства, його юридична сила та підстава надання.

.

Література:

Основна та додаткова: [2;6;11;23;29;30;32; 33;34;38; 40; 52;53;55;60-63;68;87; 88;91-95; 101].

Нормативно-правові акти: [37; 39; 102-110; 112; 117;118; 120].

1.

Джерела податкового права — це зовнішня форма існування норм податкового права у вигляді правового припису, виданого в межах повноважень суб'єктів правотворчості, має юридичну силу та обов'язковість до виконання, відображає волю народу, політику держави і суб'єктів місцевого самоврядування в сфері оподаткування та спрямоване на регулювання суспільних відносин з приводу встановлення і справляння податків, інших обов'язкових платежів.

До джерел податкового права в першу чергу належить Конституція України. В ній містяться норми, які є як безпосереднім джерелом податкового права, так і базою для прийняття податкових законів. Стаття 92 Конституції України проголошує, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Другим вагомим джерелом податкового права є закони України. В першу чергу, це закони України «Про державну податкову службу в Україні». Значний масив законів які втратили чинність і увійшли до Податкового кодексу України це «Про систему оподаткування», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та закони, якими врегульовано механізм справляння окремих видів податків, наприклад, закони України «Про плату за землю», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про фіксований сільськогосподарський податок» та інші.

До нормативно-правових актів вищої юридичної сили, які є джерелом податкового права, відносять: 1) загальні нефінансові закони, кодекси (наприклад Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Кримінальний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення України); 2) загальні фінансові закони (наприклад закони України про Державний бюджет України на відповідний рік, рішення відповідної ради про місцевий бюджет, Бюджетний кодекс України); 3) податкові закони – Податковий кодекс України.

Серед джерел податкового права, які на сьогодні втратили чинність слід назвати і Декрети Кабінету Міністрів України, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. норми цих декретів увійшли до ПКУ

Відповідно до ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема це і Конвенція між Урядом України та Урядом Французької республіки про уникнення подвійного оподаткування і попередження податкових ухилень щодо податків на доходи та майно (ратифікована Законом України від 30 січня 1997 р.),

Конвенція між Урядом України та Урядом Сполученого Корлівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування і запобігання податковим ухиленням щодо податків на дохід і на приріст вартості майна (ратифікована Законом України від 10 лютого 1993 р.), Конвенція між Урядом України і Урядом Ісландської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал (ратифікована Законом України від 3 вересня 2008 р.), Конвенція між Урядом України і Урядом Йорданського Хашимітського Королівства про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал (ратифікована Законом України від 3 вересня 2008 р.) тощо.

Серед джерел податкового права і постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України.

Особливе місце в складі джерел належить рішенням Конституційного Суду України. Наприклад, рішення Конституційного Суду України від 16 січня 2003 р. № 1-рп/2003 щодо відповідності Конституції України (конституціиності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим». Конституційний Суд України в своєму рішенні, по-перше, дій­шов висновку про визнання таким, що відповідає Конституції України положення підпункту 14 п. 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим, яким автономії надається право на проведення експериментів у сфері оподаткування. Йдеться про право автономії на встановлення податків і зборів Автономної Республіки Крим;

по-друге, визнав конституційним положення підпункту 13 ст. 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим щодо віднесення до відання автономії права на зарахування до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території республіки з подальшою передачею до Державного бюджету України.

Деякі вчені(Еремин С.Г. Договір у фінансовому праві (монографія від 2008 року)) пропонують розглядати і як джерело фінансового, в тому числі і податкового, права договір. Розрізняють договори: нормативні та індивідуально-правові¹. Нормативні правові договори визначаються як угоди, укладені між сторонами суб'єктами правотворчості на основі їх відособленого волевиявлення, що встановлює, змінює та скасовує норми права, та спрямовані на регулювання податкових правовідносин. Індивідуально-правові договори розглядають як угоди за участю уповноважених державних (місцевих) органів, що закріплює погоджене волевиявлення сторін, і направлене на регулювання податкових правовідносин.

Для податкового права України визначення договору як джерела права вбачається передчасним. Однак із розвитком податкових правовідносин, із прийняттям Податкового кодексу це питання може стати актуальним і для теорії вітчизняного податкового права.

2.

1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

2. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

3. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Сферою регулювання Податкового кодексу України є група однорідних сус­пільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що у Кодексі обумовлюється надходження коштів у власність держави й територіальних громад по вертикалі (від платника до бюджету) у формі податків і зборів. Законодавець у частині першій цієї статті спробував закріпити вичерпний перелік відносин, на регулювання яких спрямований вплив приписів цього кодифікованого акта:

1) визначення термінів, переліку податків та зборів, загальних засад елементів податків, прав та обов’язків суб’єктів податкових правовідносин закріплення (загальна частина розділ 1);

2) порядок адміністрування податків та зборів, компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб; регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства (розділ 2 ст. ст.40-132 12 глав);

3) порядку справляння кожного виду податків; 4) (глава 11 ст. 109-0.

Податковий Кодекс України містить: 19 розділів, 340 статей, 20 –й розділ – прикінцеві положення.

Характерною особливістю податкових відносин є їх майновий характер - виконання податкового обов'язку означає передачу у власність або розпо­рядження держави та територіальних громад певних коштів. У податкових правовідносинах найбільше чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна й майнова сторони. Відносини із приводу податків і зборів є владно-майновими. З одного боку; держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів до бюджетів. З іншого боку, податкові надходження є одним з основних каналів формування публічної власності, хоча спочатку й специфічній грошовій формі. Рівень прояву владного характеру дозволяє визначити й специфіку правовідносин у галузі оподаткування. Основною особливістю методу регулювання цієї групи відносин, як і фінансово-правових у цілому, є відсутність права оперативної самостійності суб'єктів. Права й обов'язки суб'єктів відносин регламентуються однозначно, без яких-небудь варіантів і переважно імперативними нормами.

Податкове правовідношення є публічним, тобто таким, що випливає із влади. Податкові правовідносини стосуються різних суб'єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов'язок платника носить безумовний характер, при якому відсутня рівність сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин (наприклад, цивільних) полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут засновані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі його органів або органам місцевого самоврядування). Крім того, одним із суб'єктів податкових правовідносин завжди виступає Держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це система контролю за дотриманням податкового законодавства, за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, встановлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, які також характеризуються к державно-владномайнові (грошові) відносини, складається у своєрідності стуруктурних елементів змісту податкових правовідносин. Визначенням сфери дії норм Податкового кодексу України в п. 1.1 виокремлено межі застосування цього акта, тоді як всі інші відносини, які не підпадають під п.1.1 цієї статті, не є предметом регулювання цим Кодексом.

Стаття 2. Внесення змін до Податкового кодексу України

2.1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Дана стаття містить загальний припис, який характеризує практично будь-яке галузеве або інституційне законодавство. Фактично її можна було б виділи як окремий пункт статті 1 «Сфера дії Податкового кодексу України» або статті 3 «Податкове законодавство України». Слід наголосити на тому, що зміна положень Кодексу можлива лише шляхом внесення змін власне до якого, що закріплює неможливість коригування податкового законодавства бюджетними законами (перш за все законами України, якими приймається річний бюджет).

3.