2. Система конституційного права України

Система права — правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Структура системи права

Галузь права -	відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
Підгалузь права -	система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права
Інститут права -	система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.
Норма права -	загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Система галузі конституційного права України - це її внут­рішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією еле­ментів цієї системи, до яких належать конституційно-правові нор­ми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регу­люють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститути парламентаризму, президента, територіального устрою, громадянства, місцевого самоврядування та ін. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в них містяться, специфікою регульованих відносин.

Виділяють такі види інститутів конституційного права:

а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу);

б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України);

в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права);

г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України);

ґ) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України).

д) з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів (схема 3): загальні (генераль­ні), головні та початкові. Загальні конституційно-правові інститути мають комплекс­ний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загаль­ні інститути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспіль­ні відносини. До них відносять такі інститути: 1) загальних засад конституційного ладу України; 2) основ правового статусу людини і громадянина; 3) прямого волевиявлення (вибори, референдум); 4) конституційної системи органів державної влади; 5) територіального устрою України; 6) конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характери­зуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. На­приклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку. Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до го­ловного інституту громадянства України входить початковий інс­титут втрати громадянства України.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Ознаки:

Загальні:

1. Загальнообов’язковість.

2. Формальна визначеність – вираження норми у відповідних формах та джерелах права.

3. Загальність – поширення на всіх без винятку учасників правовідносин, громадян, інших суб’єктів.

4. Зв'язок з державою - правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

5. Системність - норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній.

Специфічні:

• своєрідність структури. У юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. При цьому під гіпотезою розуміється позначення умов, при яких правова норма підлягає застосуванню, під диспозицією — саме правило поведінки і під санкцією —вказівка на наслідки, що настають у випадку невиконання або неналежного виконання розпорядження, що утримується в правовій нормі. Аналіз конституційно-правових норм свідчить, що далеко не усі вони містять у собі гіпотезу. Наприклад, у ч. 2 ст. 5 Конституції України існує норма, що встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ України. Очевидно, що в цій нормі гіпотеза відсутня. Аналогічно побудовані і багато інших норм конституційного права. Для більшості конституційно-правових норм характерна наявність диспозиції.

• політичний характер;

• найвища юридична сила;

• стабільність;

• установчий характер конституційно-правових норм;

• прямий характер дії;

• особливий механізм реалізації.

Класифікації конституційно – правових норм:

В залежності від змісту врегульованих відносин:

• норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

• норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

• норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

• норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

• норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Норми матеріального права (матеріальні) виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права. 

В залежності від функціонального призначення норм, їх поділяють на регулятивні та охоронні норми. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин. Охоронні встановлюють міри та підстави відповідальності за відповідні порушення.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні.

За тривалістю дії – постійні й тимчасові.

За органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.