НЕ 4.1. СТАНОВЛЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

План:

2. Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці.

3. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві.

4. Розвиток самооцінки у дошкільника.

5. Розвиток самосвідомості старшого дошкільника.

6. Психолого-педагогічні умови розвитку самосвідомості.

Література(основна):

1. Дуткевич Т.В.Дошкільна психологія. – К., 2007. – С..221-238.

2. Павелків Р.В. Дитяча психологія. – К., 2008. –С107-109, .144-150, 351-360.

3. Урунтаева Г.И. Дошкольна психология. М., 1997. –С.209-228.

4. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К., 1971.- С.297-322.

Література(додаткова):

1. Воспитание гуманньїх чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколиенко, В. К. Котьірло. — К.: Радянська школа, 1987. — 174 с.

2. Тищенко С. П. Развитие внутреннего мира ребенка / В кн: Воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. Н. Проколиенко. — К.: Рад. школа, 1991. — 368 с. — С. 40—83.

3. Воспитание и обучение детей 6-го года жизни. — М: Просвещение, 1987. — 160 с.

4. Воспитание нравственньїх чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. — М.: Просвещение, 1989. — 96 с.

1. Розвиток передумов самосвідомості в немовлячому віці.

Самосвідомість — один із проявів свідомості як відо­кремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідом­лення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархі­чно побудовану структуру від елементарного самопочуття до са­мопізнання і найвищого рівня — самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (Платонов К. К ) [106, с. 126].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до сві­домості та самосвідомості, але й не можлива без них [129, с. 636]. Самосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція — «Я», самооцінку та рівень домагань. Почуття самототожності забезпечує цілісність особис­тості, протистоїть її роздвоєнню. Суб'єктивно для індивіда осо­бистість виступає як його «Я». Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистості її «Я», отримали у психології назву «Я-концепції», що містить такі компоненти:

• когнітивні — образ «Я», уявлення про власні якості, здібно­сті, можливості;

• емоційні — самоставлення, самоповага, самолюбство;

• оцінно-вольові — самооцінка, саморегуляція.

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн пред­ставляє таким чином.

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, у міру того, як вона стає самостійним суб'єктом.

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню діяльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є:

• оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у процесі виконання предметних дій — немовля;

• здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими — дошкільник;

• здатність самостійно ставити цілі, завдання, визначати на­прям своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості — підлі­ток [129,с.636—638].

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна конкретизуються у численних психологічних дослідженнях дитя­чої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тище­нко, П. Р. Чамата, 1.1. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взаємовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народження будується як особистісний процес, цим самим доро­слі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонаро­джених Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку особистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхідна постійна інформація із зовнішнього світу, але ще — ставлення до неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості [1, с. 17]. Дорослий з перших днів ви­являє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзичлива увага. Вона не розу­міє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво вира­жена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, значуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. «Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, во­на отримує більше, ніж їжу, — в неї зароджується почуття впев­неності, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що мо­же довіряти своєму світові» [5, с. 12].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає позитивне самовідчуття, що стає джерелом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточуючого. У ході активності дитини в неї поступово формуєть­ся позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (перша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предметів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення— «комплекс по­жвавлення» (Н. Л. Фігурін, М. П. Денисова), в основі якого — комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілкування між дитиною й дорослим: воно все більше опосе­редковується спільними предметними діями. М. І. Лісіна до­слідила, що при невідповідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у дитини виникає невдоволення, вере­дування, зниження активності. Дитина чітко сприймає резуль­тати своїх дій, виконаних за участю дорослого. Вона розгуб­люється, плаче, жбурляє іграшки при невдачах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість, бажання про­довжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає дифере­нціювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми. Якщо тримісячний малюк приблизно однаково реагує на будь-якого дорослого, по­сміхаючись і радіючи, то тепер він чітко розділяє рідних, знайо­мих і чужих людей. Спілкуючись із близькими, дитина активна, ініціативна, її переживання дуже яскраві. До знайомих людей ди­тина виявляє цікавість, але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водночас у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється на інтерес, вона під­тримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

Наприкінці першого року життя дитячий образ дорослого починає включати суб'єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попе­редній досвід спілкування з ним. Наприклад, бабусі онук при­носить і вкладає у руки машинку, гра з якою йому так сподо­балась. А вже мамі несе порожню пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб виникає на основі досить стійких образів дорослих, сформованих завдяки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із ди­ференціацією оточуючих у дитини виникають перші прояви сво­го відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зрос­тає радість внаслідок успішних і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідом­лення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзер­калення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший цікавий об'єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує руками, обводить контур обличчя, торкається до дзер­кала рукою. Починаючи з півроку, дитина починає вловлювати зв'язок між відображенням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри з дзеркалом: діти гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях. Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього вигляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов'язку і піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку елементів само­свідомості в немовлячому віці:

• самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості у міру того, як вона стає самостійним суб'єктом;

• перші прояви самосвідомості малюка до 6 місяців по­лягають у появі самовідчуття позитивної та негативної модальності;

• найважливішою умовою позитивного самовідчуття дитини виступає ставлення до неї дорослого, як до особи­стості;

• після 6-ти місяців відбуваються зміни у спілкуванні, що підготовлюють малюка раннього віку до усвідомлення себе як діяча;

• спілкування малюка з дорослим опосередковується їх спільними предметними діями;

• у малюка виникає емоційна оцінка результатів своїх дій;

• образ дорослого починає включати суб'єктні власти­вості (якості діяча);

• виникають перші прояви відособлення малюка від до­рослих (впертість, незгода, неслухняність).