2.2. Початкова школа у 60-70-х роках хіх ст.

Початок другої половини ХІХ ст. відзначався становленням та розвитком нових капіталістичних відносин, які вимагали для ринку вільної робочої сили, освічених та професійно підготовлених людей. Ці проблеми могла вирішити повномасштабна суспільна реформа. Відміна кріпосного права 19 лютого 1861 року привела до значної зміни громадсько-політичної ситуації в країні. За селянською реформою відбулася судова (1864 р.), військова (1861-1874 рр.), земська (1864 р.), які в значній мірі змінили внутрішню систему держави ¹⁸⁸.

Реформи 60-х років ХІХ ст. не могли здійснитися без кардинальної перебудови системи освіти в країні. В цей період гостро постала проблема початкової школи для народу. К.Д. Ушинський, відмічаючи значне зростання чисельності початкових шкіл, у 1861 році писав, що народ дозрів в решті-решт, до такого ступеня, коли навчання стало важливим життєвим питанням¹⁸⁹. А М.В. Чехов взагалі вважає, що «справа народної освіти починає розвиватися з 60-х років, а до цього періоду кількість шкіл була незначною і за якістю вони не відповідали ніяким вимогам»¹⁹⁰. У населених пунктах почали стихійно виникати школи, які пізніше отримали назву народних. Переважна більшість шкіл була громадською.

У тогочасних періодичних виданнях почали з’являтися рекомендації щодо створення народних училищ. Так, журнал «Учитель» на своїх сторінках у 1862 році виклав педагогічні та методичні поради щодо заснування початкової школи. У 1863 році народні школи складалися з міських парафіяльних училищ Міністерства народної освіти, училищ Палати державного майна, удільних контор, відкритих духовенством, сільськими громадами та поміщиками¹⁹¹. Основна відповідальність за організацію роботи шкіл покладалася на державу¹⁹². Стурбований уряд почав перегляд системи освіти в країні. Міністерство народної освіти, намагаючись зберегти «порядок» у шкільній справі, прискорити розвиток освіти серед народу, взяти її під свій контроль 14 липня 1864 р. видало «Положення про початкові народні училища», яке, незважаючи на свою половинчатість, заклало основний фундамент початкової народної освіти у Росії та стало початком її реформування ¹⁹³. Ми погоджуємося з думкою А.В. Ососкова, який вважав Положення 1864 р. кроком вперед у справі поширення освіти серед народу. Цим законом держава визнавала необхідність створення шкіл, встановлювалася достатньо цілісна система організації і керівництва початковими навчальними закладами¹⁹⁴. У середині ХІХ система освіти виглядала таким чином (див. таблицю 2.2.1.).

Таблиця 2.2.1. Відомче підпорядкування закладів освіти¹⁹⁵

Міністерство народної освіти	Святіший Синод	Відомчі Міністерства	Відомство закладів імператриці Марії
Державні, громадські, приватні навчальні заклади	Навчальні заклади єпархіального відомства	Військові. Професійно-технічні навчальні заклади, народні училища	Жіночі навчальні заклади, виховні будинки, дитячі притулки

Як видно з наведеної таблиці початкові школи підпорядковувалися Міністерству народної освіти та Святішому Синоду, на які держава поклала відповідальність за розвиток народної освіти. Ігноруючи введення загальної початкової освіти для народу, при відсутності державного фінансування, уряд повністю поклав на народ матеріальне утримання початкових шкіл. При влаштуванні училищ допускалося врахування місцевих умов, але яких, не пояснювалося. Школи підпорядковувалися місцевим училищним радам, які повинні були погоджувати діяльність різних відомств з питань народної освіти¹⁹⁶. Міністерство народної освіти брало на себе керівництво всіма народними школами не залежно від їх відомчої приналежності. Таким чином, уряд і Святіший Синод встановлювали належний контроль за роботою училищ. Народні школи повинні були «утверджувати в народі релігійні та моральні поняття і поширювати початкові корисні знання»¹⁹⁷. Разом з тим, навчання у школах було необов’язковим. На початковому етапі роботи школи допускалося навчання місцевою мовою з наступним переходом на російську мову¹⁹⁸. Навчальний план передбачав вивчення закону Божого (короткий катехізис і священна історія), читання по книжкам церковного і цивільного друку, письма, чотирьох арифметичних дій, церковні співи. Наступність освіти між початковими навчальними закладами і середніми була відсутня.

Незважаючи на те, що ця реформа відбувалася під тиском ліберального дворянства та інтелігенції, «Положення», в основі своїй, було реакційним. Закладені демократичні процеси перетворень в освіті, на відміну від ряду проектів (1856 р.), не знайшли свого відображення в основному варіанті¹⁹⁹. За свідченням О.С. Тонконогова, з 1865 року з боку уряду почалося недовірливе ставлення до початкової школи²⁰⁰. Укотре постало питання передачі всіх народних училищ у підпорядкування духовенства, яке постійно посилювало свій вплив на народну школу. Так, єпархіальне відомство намагалося будувати приміщення училищ поряд із церквою, про що свідчать звернення керівництва Херсонської духовної єпархії до управляючого Чорноморськими адміралтейськими поселеннями²⁰¹.

З метою посилення державного контролю за роботою народних училищ у 1866 році була затверджена цензура для перегляду шкільних підручників²⁰². «Шкідливі книжки М. Добролюбова, В.Г. Бєлінського і Марка Вовчка видалялися із шкільних бібліотек „знаходячи їх недоцільними в учнівських бібліотеках..., що за змістом не відповідають віку» школярів²⁰³.

Подальшому розвиткові освіти сприяла поява органів місцевого самоврядування – земських установ (1864 р.). Херсонське губернське земство було створене у 1865 році. Не маючи свого центрального органу, земства опинилися під владою місцевих губернаторів і Міністерства внутрішніх справ, яке затверджувало рішення губернських земських зборів. Земствам було дозволено займатися в основному господарчою та фінансовою діяльністю в школах, а не самою справою народної освіти. За положенням про земські установи нагляд за початковими народними училищами було довірено повітовим та губернським училищним радам, на чолі яких стали єпархіальні архєреї²⁰⁴. Вплив цих рад поширювався на початкові школи православного віросповідання. Училищним радам не дозволялося втручатися в господарську діяльність училищ, а необхідну інформацію повинні були збирати через своїх членів на місці при огляді училищ.

Треба зауважити, що справа народної освіти для земств була новою. В момент прийняття Херсонським земством під свій нагляд початкових народних училищ їх стан був дуже нестійким та невизначеним. Тому виникла потреба зібрати відомості (у тому числі у сільських громад) про дійсний стан початкової освіти у Херсонській губернії. З часом вималювалася така картина (див. таблицю 2.2.2.).

Таблиця 2.2.2. Розподіл початкових шкіл по повітам Херсонської губернії у 1866 році²⁰⁵

Повіти	Шкіл	Хлопчики	Дівчатка	Загалом
Херсонський	182	2286	296	2582
Олександрійський	64	1684	117	1801
Ананьївській	85	1620	320	1940
Тираспольскій	66	2698	1190	3888
Одеський	104	4208	2669	6877
Загалом	501	12496	4592	17088

Як видно з наведених даних земству було відомо про існування 501 початкової школи (крім Єлисаветградського повіту) з 17088 учнями.

Складалося враження, що земство мало розвивати народну освіту, спираючись на вже існуючі школи. За задумом земців потрібно було лише виділити значні кошти громадським початковим школам і справа освіти повинна була рухатися далі, не маючи значних перешкод. Тому, вже у 1865 р. повітові земства, виключаючи Єлисаветградське, асигнували 6825 руб. для підтримки шкіл, які на їх думку, вимагали екстреної фінансової допомоги. Але лише половина виділених коштів була освоєна: на навчальні посібники і заснування двох шкіл у м. Херсоні (2210 руб.) та на потреби училищних рад (1490 руб.). А інші, 3125 руб., залишилися без діла, тому що, за словами звіту губернської управи, «в дійсності не виявилося ні шкіл, які б вимагали підтримки, ні учнів, яким були б потрібні навчальні посібники, ні вчителів, вартих якого-небудь заохочення»²⁰⁶.

Таким чином, виявилося, що у середині 60-х років значна кількість народних шкіл Херсонської губернії існувала лише на папері. «Стан народних шкіл представляє для нас невідому країну», – писалося у звіті Херсонської губернської управи про дев’ятирічну діяльність земських установ Херсонської губернії за 1865-1874 роки ²⁰⁷. У цей період сільські початкові школи нічим не відрізнялися від громадських шкіл двадцяти і тридцятирічної давнини. Більшість їх продовжувала розміщуватися у церковних сторожках, волосних правліннях, сільських хатах, напівзруйнованих будинках. У звіті Херсонської губернської управи відмічалося про те, що шкіл не було в розумінні навчальних установ, а були жалюгідні притулки при волосних правліннях, або занедбаних хатах. Початки освіти діти отримували в душній та важкій атмосфері, майже при повній відсутності підручників, меблів, хороших вчителів, отримуючи в таких умовах всілякі хвороби та пошесті. Нелегко було розшукати і самих учнів, тому що «в теплу погоду вони розбігалися по роботах і полях, а в зимові 2-3 місяці заглядали до школи, і то десята частина тієї кількості, яка значилась на папері, а вчителями були люди, не здатні до освітянської роботи»²⁰⁸. Нерідко школа «перекочовувала» з однієї хати в іншу. Існувала натуральна повинність з приводу відведення приміщення під школу ²⁰⁹, ²¹⁰. Тісні приміщення негативно впливали на здоров’я дітей і вчителів²¹¹.

Виявилося, наприклад, що основна кількість шкіл Херсонського повіту розміщувалася у громадських будівлях (сс. Загрядівка, Золота Балка, Троїцьке, Гур’ївка, Дудчине, Лобріївка, Костичі, Покровське, Широке, Кривий Ріг, Новий Буг), церковних будинках та сторожках (сс. Білозірка, Новоіванівка, Привільне, Новакам’янка), сільських розправах (сс. Новобурзиловка, Нова Одеса, Димівка, Малієвка), селянських хатах та найманих оселях (сс. Нікольське, Понятовка, Максимівка, Олександро-Дар, Осокорівка, Добра Криниця). До того ж школи були дуже бідно обставлені меблями. Так, в Остапівській школі було лише 3 лави, стіл та стілець для вчителя. У Максимівській та Шмідтівській школах – по 2 столи та по дві лави, Олександрівській 1 стіл та дві лави, Михайлівській школі меблі з дому приносили самі селяни²¹².

50% училищ потерпали від нестачі книжок. У Єлисаветградському повіті не знайшлося жодного екземпляру «Євангелія». У бібліотеці Іванівського училища Єлисаветградського повіту всі книжки були порвані. 50% учнів шкіл мали велику кількість прогулів²¹³.

Таке становище шкільних справ не влаштовувало земство. У середині 60-х років основною задачею земських установ було утримання існуючих шкіл та відкриття нових²¹⁴. Основна їх маса, де навчалося від 3 до 10 учнів, утримувалася коштами сільської громади. Навчання у такій школі неодноразово переривалися, тому що вчитель служив ще і сільським писарем, займався справами сільського правління. Розмови вчителя-писаря з селянами, які вирішували свої справи, постійно заважали учням працювати²¹⁵. Якість навчання в школах була надзвичайно низькою. Інспектор народних училищ Яворський, оглянувши початкові школи Єлисаветградського та Олександрійського повітів, у звіті вказав, що вчителі 3-х шкіл не мають свідоцтва на звання народного вчителя²¹⁶.

Слід відмітити, що у більшості сіл Херсонської губернії ніяких шкіл не існувало взагалі. Рівень писемності народу був надзвичайно низький. Згідно звіту Одеського статистичного комітету за 1869 рік в Одеському учбовому окрузі, до складу якого входили на той час три величезні за територіальними розмірами губернії – Херсонська, Катеринославська і Таврійська, існувало лише 988 шкіл, підпорядкованих училищним радам, у тому числі 502 школи (разом з двокласними) у Херсонській губернії²¹⁷.

В Одеському учбовому окрузі основна кількість початкових шкіл Міністерством народної освіти була заснована у 60-х роках ХІХ ст.²¹⁸. У 1869 році однокласних шкіл цього відомства існувало в сільській місцевості – 24, чоловічих міських і сільських парафіяльних училищ і нижчих відділень при повітових училищах – 157, жіночих парафіяльних училищ – 18, державних єврейських різних розрядів – 21²¹⁹. В Одеському градоначальстві в цей період починають свою роботу Пересипське 2-е (1861 р.), Кривобалківське (1861 р.), Петропавлівське чоловіче (1864 р.) Новобазарне (1866 р.), училища²²⁰. Особливо інтенсивно відкривалися нові школи для народу в Херсонському повіті. Лише у 1866 р. було створено 63 школи²²¹. У 1869 році 2 земські школи були відкриті в Забалковому та Воєнному Форштаті міста Херсона²²². Це були єдині міські школи в м. Херсоні, підпорядковані органам місцевого самоврядування. З моменту їх відкриття вони почали називатися земськими. Повітовим земством було запропоновано називати земськими народними школами всі ті школи, які будуть відкривалися надалі за участю земства ²²³.

Поява земств сприяла появі нових шкіл. Загалом в 394 однокласних народних училищах і сільських школах Херсонської губернії на 1 січня 1869 року навчалося 11655 хлопчиків та 1988 дівчаток, всього 13643 учнів. А на перше січня 1870 року в 502 школах вже навчалося 18865 дітей²²⁴. ²²⁵. У 1872 році лише у 432 сільських школах було 20282 учнів. По повітам це виглядало таким чином (див. таблицю 2.2.3.).

Таблиця 2.2.3. Розподіл початкових шкіл та учнів по повітах Херсонської губернії (1872 р.) ²²⁶

Повіти	Школи	Учні
Херсонський	108	4955
Єлисаветградський	79	3366
Олександрійський	65	2609
Одеський	117	7003
Ананьївський	26	813
Тираспольський	37	1536
Всього	432	20282

Таким чином, можна спостерігати, що найбільша кількість шкіл існувала в Одеському (117 шкіл і 7003 учнів) і Херсонському (108 шкіл з 4955 учнями) повітах, а найменше в Тираспольському (37 шкіл і 1536 учнів) і Ананьєвському (26 шкіл і 813 учнів). Це пояснюється тим, що цими повітовими земствами і громадами була виділена значна сума коштів на розвиток освіти ²²⁷.

Згідно з опублікованими статистичними даними всіх шкіл (різних відомств і всіх категорій), при наявності сільського населення 1188817 душ, значилось 642 ²²⁸. У той же час існувала відчутна різниця між реально існуючими школами та офіційними даними. У 60-х роках ХІХ ст. початкові школи для народу до появи земства не реєструвалися. Згодом інформація про відкриття чи навпаки про закриття училища надходила у керівні інстанції надзвичайно повільно тому точних відомостей про дійсно існуючі школи не було. Дослідження земств виявили, що інує суттєва різниця між реально існуючими школами і тими, що числяться на папері (див. таблицю 2.2.4.)

Таблиця 2.2.4. Кількість шкіл у Херсонській губернії у 1874 році ²²⁹.

Повіти	Кількість шкіл		Кількість вчителів	Учнів
	Рахувались на папері	Дійсно існуючі		Хлопчиків	Дівчаток	Всього
Херсонський Олександрійський Тираспольський Одеський Ананьївський Єлисаветградський	129 86 71 128 118 110	109 57 33 80 38 101	122 – 65 106 38 106	3627 2247 1363 3920 1766 3566	848 128 338 2690 182 320	4475 2375 1701 6610 1948 3886

Особливо це помітно в Одеському, Ананьївському і Тираспольському повітах. У повітах Херсонському і Єлисаветградському ця різниця була не такою вражаючою. Відмітимо, що практика надання громадами недостовірної інформації земствам про заснування та існування початкових шкіл мала місце ще багато років. Так, у 1874 році за звітами було 642 школи, а в дійсності – 418²³⁰. Але ще більшою проблемою було негативне ставлення селян до школи. Члени земства, інспектори під час роз’їздів намагалися пояснити народу користь та необхідність грамоти, «але зустрічали лише іронічну посмішку, народ дивився на школу, як на щось нав’язане йому начальством і посилання дітей до школи відбувалося неначе б то насильно»²³¹.

З метою пропаганди освіти земства активізували свою діяльність, проявляючи ініціативу у створенні нових шкіл, організації вчительських семінарій і педагогічних курсів, забезпеченні народних шкіл підручниками та письмовим приладдям. Така самостійність та ініціативність були не до вподоби Міністерству народної освіти. До того ж, у процесі роботи, між управами та училищними радами виникали непорозуміння, пов’язані з організацією роботи шкіл. Тому, уряд, для нагляду за школами, активізації роботи училищних рад і обмеження діяльності земств, посилення державного контролю у галузі освіти були введені посади попечителів, а 29 травня 1869 р. боло запроваджено посаду інспектора народних училищ – одну на всю губернію²³², ²³³, ²³⁴.

Діяльність попечителів регламентувалася спеціальною інструкцією. Така інструкція була створена у 1868 р. Олександрійською училищною радою. Херсонське повітове земство, ознайомившись з її змістом, прийняло рішення про її використання у своєму повіті. Згідно цьому документу попечителі шкіл обиралися повітовими земськими зборами. На попечителів покладався нагляд за вчителями та учнями, турбота про потреби школи – моральні та матеріальні, своєчасне отримання вчителями винагороди. На відповідальність попечителя покладалася опіка про те, щоб громада своєчасно, при потребі, знаходила нового вчителя. Попечитель повинен був впливати на громаду таким чином, щоб заняття в школі не закінчувались 1-го березня, а продовжувались якомога довше²³⁵. Але на практиці дуже часто училищні ради відали крім господарської частини училищ звільненням, переміщенням вчителів. Так, якщо член земства обирався головою училищної ради, то в такому випадку він об’єднував у собі і господаря, і спостерігача шкіл.

Згодом, 29 жовтня 1871 р. для якісної і цілеспрямованої роботи інспекторів народних училищ урядом була створена спеціальна інструкція, яка вказувала на те, що народні училища, незалежно від відомчого підпорядкування, повинні знаходитися під невпинним наглядом інспекторів, який стосувався особистого складу учнів, навчальної та виховної роботи, використання підручників і посібників, зовнішнього та внутрішнього благоустрою, матеріального забезпечення училищ та вчителів, відкриття і закриття шкіл, переведення їх до іншого місця. Відносно навчальної частини інспектор повинен був детально наглядати за обсягом і змістом, і особливо за методом і характером викладання та доводити відомості до відповідних відомств і осіб. Інспектор підпорядковувався попечителеві учбового округу.²³⁶ 28 жовтня 1871 року Херсонським земством була розроблена своя інструкція інспектору народних училищ, якою він повинен був керуватись при відвідуванні шкіл²³⁷.

Першим інспектором міністерських початкових шкіл Херсонської губернії був Федір Соловйов, який зосередив свою увагу на Херсонському повіті ²³⁸. З часом, 25 вересня 1871 року земські збори Херсонської повітової управи висунули клопотання до Херсонського губернатора про затвердження особливого інспектора для земських шкіл Херсонського повіту. У Єлисаветградському повіті посада інспектора була запроваджена у 1872 році. У 1873 році Одеська міська дума клопотала перед Міністерством народної освіти про надання їй права обирати свого інспектора, яке було надано. Термін служби інспектора визначався у 5 років²³⁹. І вже починаючи з 1874 року на кожний повіт губернії призначався інспектор. За розрахунками у Херсонській губернії повинні працювати 6 інспекторів²⁴⁰, ²⁴¹. У середньому на 239 шкіл припадав 1 інспектор²⁴². До кінця ХІХ століття цей показник зменшився до 120 училищ ²⁴³.

Для безпосереднього керівництва шкільною справою в губернії була запроваджена посада директора народних училищ і для допомоги йому призначалися три інспектори. Визначався новий порядок завідування училищами: господарча частина покладалася на засновників шкіл, адміністративна – на училищні ради на чолі з предводителем дворянства, навчальна – виключно на директорів та інспекторів народних училищ. Таким чином, Міністерство народної освіти намагалося відсторонити органи місцевого самоврядування від педагогічного втручання у справу шкіл ²⁴⁴. Міністр народної освіти Д.О. Толстой запровадив німецьку (прусську) систему навчання, яка передбачала посилену систему нагляду за роботою закладів освіти²⁴⁵.

Крім того, були затверджені посади спостерігачів, які наглядали за школами і виділено для цієї справи 1500 руб. на рік. При появі роз’їздних спостерігачів відпала необхідність відряджати членів училищної ради для об’їзду сільських шкіл. Насамперед, свою участь у допомозі народним школам земство вбачало в здійсненні постійного нагляду за роботою шкіл, забезпечення їх підручниками. ²⁴⁶ До цього часу нагляд за початковими школами, наприклад, у Херсонському повіті, здійснювали три члени повітової училищної ради. Посилення контролю за роботою шкіл спонукалося тим, що школи, які влаштовували сільські громади при допомозі земства, не мали належного професійного контролю²⁴⁷. У цілому ж контроль був педагогічним. Також, з метою посилення державного контролю за роботою народних училищ у 1866 році була затверджена цензура для перегляду шкільних підручників. Посилено нагляд за роботою народних училищ²⁴⁸. «Шкідливі книжки М. Добролюбова, В.Г. Бєлінського і Марка Вовчка видалялися із шкільних бібліотек „знаходячи їх недоцільними в учнівських бібліотеках..., що за змістом не відповідають віку” школярів²⁴⁹. Державу не цікавило питання якості навчання. Циркуляр по Київському учбовому округу у 1867 році звучав так: „Бажано зробити весь клас посереднім, ніж меншу частину його хорошою» ²⁵⁰. Система виховання учнів була досить жорсткою. У 1869 році член Херсонської училищної ради, відвідуючи Корчарівську школу, побачив у вчителя на столі різки і спитав у нього, для чого вони. Той відповів: «Страху заради, ваше благородіє». А голова Одеської училищної ради засвідчував, що вчитель-писар однієї із шкіл прив’язував дітей до лав, щоб не розбігалися²⁵¹.

Вивчення джерел показало, що у 60-70-х роках ХІХ ст. основне навантаження, пов’язане з поширенням писемності серед народу, лягало на плечі земств та громад. Але незважаючи на позитивну роботу органів місцевого самоврядування у шкільній справі, значні зусилля в розвитку освітянської справи, створення належних матеріальних умов для проведення навчання в народних училищах, держава ігнорувала земство як провідника освіти. Міністерство народної освіти турбувалось про відкриття таких земських шкіл, курс навчання яких би не перевищував найменших елементарних вимог початкової освіти і щоб в них викладалися навчальні предмети вказані статтею 3 положення про початкові народні училища в найменшому обсязі ²⁵².

Треба наголосити, що після введення земства Міністерство народної освіти зосередило свою увагу на школах вищого типу. Для міських училищ повинні були бути зразком міські парафіяльні училища, для земських – зразкові школи народної освіти. Уряд Д.О. Толстого поставив перед собою задачу впровадження станової освіти – відсутність наступності між різними типами училищ. Так, початкові школи повинні були надавати елементарну освіту дітям селян і міського робітничого класу, тобто для кожного суспільного стану мали існувати свої навчальні заклади ²⁵³.

В губерніях, де були введені земські установи, Міністерству народної освіти надавалося право відкривати народні училища, насамперед зразкові однокласні школи, не виходячи за межі асигнувань. Сільська громада повинна була брати на себе повне утримання такої школи: безкоштовно виділити ділянку землі для будівництва приміщення, ремонтувати шкільну будівлю, опалювати, освітлювати та утримувати прислугу, забезпечувати учнів навчальними посібниками, виплачувати винагороди вчителям ²⁵⁴. Таким чином, держава покладала відповідальність за створення, утримання та забезпечення училища на плечі громади ²⁵⁵.

Міністерська та земська початкові школи були безстановими, в них навчалися діти дворян, духовенства, купців, селян, міщан. Найбільше було селянських дітей. Наприклад, характерним був у цьому плані Херсонський повіт, в школах якого навчалося 15 дітей із дворянства, 6 – духовенства, 8 – купецтва, 459 – міщан і 1410 – селян. Тому можна зробити висновок, що привілейовані стани не давали переваги міністерським школам перед земськими. Просто діти віддавалися в ту школу, до якої було зручніше ходити ²⁵⁶.

Обов’язковий термін щорічного навчання в школі мав бути шестимісячний. Початок і кінець занять у школах усіх повітів повинен починатися одночасно. Канікули в тривали з 15 травня по 1 вересня ²⁵⁷. Тому постала нагальна проблема визначення терміну курсу навчання у початковій школі. Губернська земська комісія запропонувала, що ті школи, які засновує земство, повинні були бути однокласними з трирічним курсом. І дійсно земська школа мала три відділення, які відповідали трьом рокам навчального курсу. В кінці 60-х років барон М.О. Корф говорить про три зими навчання, як загальної норми тривалості навчального курсу і „про три класи, як найбільшу кількість відділень, які можна допустити в народних училищах” ²⁵⁸. Він розробив річну навчальну програму для сільської школи з трьома відділеннями, яка знаходила застосування не лише в Олександрівському повіті Катеринославської губернії, але і в школах Херсонської губернії. За шість років, з 1870 до 1876 року, книжка з програмою барона М.О. Корфа розійшлася по країні у кількості 20 тисяч примірників ²⁵⁹.

Про те, що школа складалася з трьох відділень, говорять і правила про тимчасові педагогічні курси для вчителів початкових училищ ²⁶⁰. На практиці траплялися випадки, коли після введення чотирирічного курсу навчання, школа знову поверталася до терміну навчання три роки, як більш раціонального ²⁶¹ .

Вбачаючи потребу у поширені освіти серед народу Херсонське губернське земство нарощувало темпи створення осередків освіти. В середині 70-х років, завдячуючи земствам, Олександрійський повіт був забезпечений школами на 66,9%, Херсонський – 65,7%, Одеський – 63%, Тираспольський – 62,9%, Єлисаветградський – 57,8% ²⁶². Відмітимо той позитивний факт, що у 1869 році в середньому по Росії на одну тисячу населення навчалося 6 дітей, а в Херсонській губернії – 24 ²⁶³. ²⁶⁴, що перевищувало загальнодержавний показник у чотири рази. За шість років з 1875 до 1880 року по губернії прибавилося 28 шкіл, за 5 років, з 1881 по 1885-й - 20, з 1885 по 1905-й – 271. Земство давало 2000 руб. щороку на будівництво шкіл у найбідніших слободах, що призвело до зростання кількісті шкіл в усіх повітах ²⁶⁵.

Активна і цілеспрямована діяльність земств у галузі початкової освіти викликала в уряді занепокоєння. Для посилення керівної функції держави в освітянській справі царським рескриптом у 1873 році Олександр ІІ закликав російське дворянство „стати на сторожі народної школи”. Згодом, посилюючи реакційний тиск на народну школу, уряд затвердив у 1874 році нове „Положення про початкові народні училища”, яке ставило за мету подальше посилення ролі держави у народній освіті і яке діяло до 1917 року ²⁶⁶, ²⁶⁷, ²⁶⁸, ²⁶⁹, ²⁷⁰, ²⁷¹, ²⁷². «Інструкція для двокласних і однокласних училищ Міністерства народної освіти» визначала навчальні предмети, термін навчання, порядок відкриття училищ, фінансування, керівництво, вчительські кадри ²⁷³. Курс навчання у міністерській початковій школі включав закон Божий (короткий катехізис і священну історію), читання по книжкам цивільного та церковного друку, письмо, перші чотири арифметичні дії і церковні співи там де це було можливо. Викладання повинно було проводитися винятково російською мовою²⁷⁴. Перші три роки навчання у міністерському училищі відповідали курсу однокласного народного училища. Крім того, могли впроваджуватися гімнастика, ремесла для хлопчиків і рукоділля для дівчаток. Діти могли займатися садівництвом, городництвом і бджільництвом²⁷⁵. Після закінчення училища випускники отримували свідоцтво державного зразка²⁷⁶.

Важлива роль у поширенні початкової освіти серед міського населення належала школам грамотності, які виникли у 1861 році у м. Миколаєві за ініціативи дружини головного командира Чорноморського флоту і портів віце-адмірала Б.О. фон-Глазенапа (1811-1892 рр.) – Емілії Антонівни Глазенап (1830-1880 рр.) ^{277, 278}, ²⁷⁹, ²⁸⁰. Ці школи створювалися з метою поширення грамотності серед дітей найнижчих станів. У 1870 році їх існувало вже 22 і навчалося в них 1300 учнів²⁸¹. У 1871 році кількість шкіл зросла до 25 в яких навчалося 1568 хлопчиків і 836 дівчаток. Крім того, існував дитячий садочок, підпорядкований комітету грамотності ²⁸².

Школи розміщувалися у найманих будинках (18), казенних будівлях, які належали морському відомству (4), міській громаді. Взимку під час холодів, частина учнів з різних причин не відвідувала школу, тому 6 шкіл грамоти приєднувалася до інших однотипних навчальних закладів²⁸³, ²⁸⁴.

За прикладом Московського комітету грамотності, заснованого у 1846 році, керівництво цими школами головний командир Миколаївського порту наказом від 20 липня 1871 року поклав на особливий комітет, який був підпорядкований Одеському учбовому округу ²⁸⁵, ²⁸⁶. Головою комітету був обраний директор гімназії А.Ф. Смірнов²⁸⁷.

На своїх засіданнях комітет, керуючись положенням про початкові народні училища, розробив навчальну програму Миколаївських школах грамоти. Згодом навчальні предмети і обсяг їх викладання визначалися положенням про початкові народні училища від 14 липня 1864 року, а потім положенням про міські школи 1872 року, згідно якого в школах грамотності вивчалися закон Божий, читання по книжкам цивільного і церковного друку, письмо, перші чотири арифметичні дії та давалися поняття про дріб, церковні співи, майстерність – чоботарна справа і рукоділля в тих школах де це було можливим. Комітет намагався залучити для викладання закону Божого священиків і просив головного командира допомогти в клопотанні перед архієпископом Херсонським і Одеським Димитрієм, про те, щоб Миколаївські священнослужителі взяли на себе викладання цього предмету²⁸⁸. Керівництво міста приділяло достатню увагу роботі шкіл. Командир Чорноморського флоту і портів М.А. Аркас (1816-1881 р.) відвідував їх особисто²⁸⁹. Для кращого нагляду за школами за членами комітету були закріплені окремі дільниці, на яких вони здійснювали нагляд за роботою шкіл, деякі з них проводили іспити. Священики вели спостереження за викладанням закону Божого. Лікар Миколаївської фортифікаційної артилерії Д.В. Курдумов (1842-1905 рр.) надавав безкоштовну медичну допомогу дітям та вчителям ²⁹⁰, ²⁹¹.

У 1875 році міністр народної освіти був присутнім на уроках, задавав питання учням. Для міністра співав зібраний з усіх шкіл дитячий хор²⁹². Член Херсонської повітової училищної ради фон-Буксгевден, який відвідав школи грамоти м. Миколаєва, у своєму звіті був задоволений успіхами учнів шкіл. Випускники шкіл грамотності продовжували навчання в чоловічій та жіночій гімназіях, прогімназії, повітовому училищі, в хорах півчих «щорічно середнім числом від 120 до 150 чол.». Школи грамотності фінансувалися з міського бюджету та мали пожертви від жителів міста. Плата за навчання становила 30 коп. на рік ²⁹³, ²⁹⁴.

Для організації діяльності народних шкіл, розташованих у містах, урядом у 1872 році були створені „Правила про міські училища”, які мали на меті „надавати дітям усіх станів початкову розумову та релігійно-моральну освіту” ²⁹⁵, ²⁹⁶. Міські училища, які виникли на базі повітових. підпорядковувалися попечителям учбових округів і директорам народних училищ. Поділялися вони на одно-, дво-, три- і чотирикласні і утримувалися коштами земства, міської громади, станів, приватних осіб. Загальний термін навчання визначався 6 років. Перші два роки навчання відповідали курсу однокласного народного училища. В однокласних училищах учні розподілялися на три послідовні відділення, в яких навчалися по два роки. В однокласних училищах для допомоги вчителям призначався помічник. Прийом дітей для навчання здійснювався один раз на рік²⁹⁷. Відмінними рисами міських училищ були: окремі училища для хлопчиків і дівчаток, в кожне відділення призначався окремий вчитель, який переходив з дітьми в наступне відділення і велике значення попечителя школи ²⁹⁸. У навчальному процесі використовувалися підручники І. Добровольського «Русская грамота», К.Д. Ушинського «Родное слово», А.І. Гольденберга й Гіка «Задачник», А.В. Соколова «Молитвеник», А.Г. Баранова «Детский мир», Д.І. Тихомирова «Грамматика», В.І. Водовозова «Книга для первоночального чтения», М.О. Корфа «Наш друг», Н.І. Ільїнського «Обучение церковно-словянскому языку»²⁹⁹ тощо. Використання навчальних посібників, підручників та книжок, погоджувалося з Міністерством народної освіти і духовним відомством ³⁰⁰. Міські народні училища Херсонської губернії мали учнівські бібліотеки, які регулярно поповнювалися новою літературою дозволеною Міністерством народної освіти для навчання і читання. Звіти про надходження нових книжок та фінансові витрати на бібліотеки подавалися керівництвом школи до міських управ. Наприклад, учням для читання пропонувалися «Гоголь – гимназист» В.П. Авенаріуса, «Достоевский для детей школьного возраста», «Родная деревня» Дрожоніна, «Рассказы и сказки» Д.Н. Маміна-Сибіряка, «Полное собрание сочинений» Д.І. Фонвізіна, «Рассказы о Петре Великом» Є.С. Сорокіна, «Слепой музикант» В.Г. Короленка, «Петрушкина грамматика» І.Д. Ситіна, «Пісні і думи» Т.Г. Шевченка, «Король лир» В. Шекспіра, «Моряки» В. Гюго, «Скряга» Ч. Дікенса, «Хліб, хлібороб і вишня» М. Долинського та ряд інших. Особливе місце серед книжок шкільної бібліотеки належало книжкам з релігійної тематики. Так, до Миколаївської міської школи імені Гоголя надійшли «Євангеліє з псалтирем», «Часослов», «Книга для церковно-словянського чтения» Д.І. Тихомирова, «Священная история Старого и Ветхого заветов» ³⁰¹, ³⁰², ³⁰³. У 1916 році на кожне міське училище виділялася сума від 75 до 100 руб. на рік для придбання книжок ³⁰⁴. На нашу думку «Положення» про міські школи, в цілому позитивно вплинуло на розвиток початкової освіти в містах, але порушило наступність між ланкою початкової та середньої освіти.

Учителі міського училища викладали всі навчальні предмети. Для їх підготовки створювалися учительські інститути. Процес заміни міськими училищами повітових, які існували ще на початку ХХ ст., йшов повільно. З відкриттям міських училищ за положенням 1872 року склалася система освіти, яка була повністю становою. З часом розвиток міських училищ призвів до поступової ліквідації перших класів, що призвело до появи чотирирічного училища. В такому училищі на кожне відділення призначався окремий вчитель³⁰⁵. Поступово всі міські училища перейшли до такого типу шкіл. З часом з’явилася предметна форма навчання. Кількість міських шкіл швидко зростала. Наприклад, якщо у м. Миколаєві в 1871 році їх налічувалося 26 то в 1876 р. – 35 ³⁰⁶, а в 1880 р. – 51 ³⁰⁷. У м. Одесі на утриманні міської влади у 1881 році перебувало 29 шкіл ³⁰⁸. Загальна кількість навчальних закладів у м. Одесі (у тому числі і початкових шкіл) за 20 років (з 1865 до 1885 року) збільшилася майже у три рази – з 52 до 154³⁰⁹.

Отже, 60-70-ті роки ХІХ характеризувалися різким сплеском народної освіти, появою земських, парафіяльних, міських шкіл (в тому числі міських шкіл грамоти), активізацією діяльності церковного відомства на ниві освіти. На Півдні України з’явилася значна кількість народних шкіл. Демократичні процеси зумовили появу ряду документів царського уряду, спрямованих на розвиток початкових освітніх закладів, створення єдиної системи освіти, упорядкування її діяльності під керівництвом Міністерства народної освіти. Простежується намагання держави залучити до створення початкових шкіл органи місцевого самоврядування, суспільство, церкву, приватну ініціативу (Положення 1864 р.). Позитивним було посилення ролі земства у розвитку початкових закладів освіти, залучення церкви до створення нових шкіл для народу, що сприяло появі мережі міських, громадських і парафіяльних шкіл. У 60-70-х роках почалося протистояння земства, церкви і уряду у галузі освіти. Залучення до керівництва народними школами дворянства у якості голів училищних рад свідчило про намагання держави посилити свій вплив на початкову школу, відсторонити земство від навчально-виховної роботи у народних училищах, націлити їх лише на виконання господарських функцій. У той же час, незважаючи на половинчастість та регламентуючий характер в основі своїй урядових Положень про початкові народні училища 1864 та 1874 років, народна освіта отримала фундамент для свого подальшого розвитку і «створила умови для подальшої модернізації модернізації Російської імперії ³¹⁰.