Екологічні особливості
Екологічні особливості. Зигомікотові гриби є сапротрофами або паразитами рослин, тварин та грибів. Деякі з них утворюють мікоризу з трав'янистими рослинами. Серед зигомікотових грибів зустрічаються ендо- та екзосимбіонти членистоногих; а також хижі гриби, що вловлюють ґрунтових безхребетних (амеб, нематод, кліщів) за допомогою спеціальних ловчих гіф.
Система відділу. Відділ включає один клас – зигоміцети (Zygomycetes). Крім того, до зигомікотових як групу з нез'ясованим місцем у системі відносять т. зв. трихоміцетів, яких часто розглядають як формальний клас Trichomycetes.
Клас Зигоміцети - Zygomycetes
Об'єднує зигомікотові гриби, в яких наявний статевий процес зигогамія. Цей клас різні автори поділяють на 7-10 порядків, серед яких найпоширенішими є чотири – Mucorales, Enthomophtorales, Endogonales та Zoopagales. В основу поділу на порядки покладено, в першу чергу, тип нестатевого спороношення, будову повітряних гіф, наявність чи відсутність септ та їх ультраструктуру, морфологію зигоспор, а також екологічні особливості.
Порядок Мукоральні - Mucorales
Представники порядку мають ценоцитний міцелій. Органи нестатевого розмноження – багатопорові або декількаспорові спорангії (спорангіопі). Переважно сапротрофи (зустрічаються у ґрунті, на рослинних залишках), інколи паразитують на мукорових та інших грибах, деякі викликають мікози тварин та людини. Найпоширенішим родом порядку є Rhizopus.
Рід ризопус – Rhizopus. Деякі види цього роду спричиняють гниття плодів, овочей та хлібопродуктів при їх зберіганні.
Рис. Rhizopus: А -спорангієносці на міцелії; Б - спорангіоспори. 1 - ризоїди; 2 - столони; 3 - зрілий спорангій; 4 - звільнення спорангіоспор
Вони утворюють цвіль темно-сірого кольору. Спорангієносці ризопуса утворюються пучечком на видозмінених частинах міцелію – еталонах, які розповсюджуються над поверхнею субстрату. В місцях, де столони стикаються із субстратом, розвиваються розетки спорангієносців, які піднімаються над поверхнею субстрату, та розгалужені ризоїди, які занурюються у субстрат. Зрілі спорангії мають чорний колір від спорової маси, яка просвічується крізь оболонку спорангія. В народі гриби цього роду відомі під збірною назвою «.чорна цвіль». Деякі представники роду Rhizopus мають високу ферментативну активність або здатні синтезувати різноманітні органічні кислоти, завдяки чому мають практичне застосування.
Спорідненими родами є мукор (Mucor) та пілоболус (Pilobolus). Представники роду мукор, на відміну від ризопуса, не утворюють столони, а їхні спорангієносці розвиваються на розгалуженому міцелії вегетативного тіла (рис.). Види роду пілоболус є копрофілами і розвиваються на екскрементах травоїдних тварин. Спорагієносці цих грибів здатні відстрілювати спорангії на значну відстань (рис. 112).
Рис. Mucor: А -загальний вигляд міцелію з поодинокими спорангієно-сцями; Б - група спорангіїв на міцелії; В - будова спорангія; Г - звільнення спо-рангіоспор. 1 - спорангій; 2 - колонка; 3 - спорангієносець; 4 - спорангіоспори; 5 - залишки перидію спорангія (комірець)
Рис. Pilobolus: А - група спорангіїв, орієнтованих на джерело світла; Б - окремий спорангій на спорангієносці; В - відстрілювання спорангія. 1 - спорангій; 2 - спорангієносець
Порядок Ентомофторальні - Enthomophthorales
Порядок об'єднує вузькоспеціалізовану групу облігатних паразитів членистоногих. Для ентомофторальних характерне активне звільнення спор (конідій) нестатевого розмноження, що утворюються екзогенно. Типовим представником порядку є рід Entomophthora.
Рід ентомофтора - Entomophthora. Найбільш відомим видом роду є Е. muscae - ентомофтора мушина (рис.). Цей паразитичний гриб викликає хворобу кімнатних мух, яка має назву «осінньої або сонної хвороби мух». Зараження комах відбувається конідіями, які, потрапивши на муху, проростають у септовану гіфу. В жировому тілі мухи гіфа розпадається на багатоядерні клітини неправильної форми – гіфенні тільця. Кількість цих тілець збільшується в результаті їхнього поділу або брунькування, з потоком крові вони розносяться по всьому тілу комахи. Через декілька днів після зараження комаха гине, а на ній з'являються булавовидні конідієносці, які виходять через дихальні отвори та тонкі місця хітинового покриву. На конідієносцях утворюються кульовидні конідії, оточені шаром слизу, які відстрілюються на 1-2 сантиметри, утворюючи борошнистий наліт біля мухи, який добре помітний на віконному склі. Якщо конідія не потрапила на муху, то вона може проростати новим конідієносцем з конідією, але меншого розміру, ніж попередня, яка також відстрілюється. Так може відбуватися декілька разів.
Рис. Enthomophtora muscae: А - уражена муха в ореолі конідій; Б - конідієносець із конідією; В - відстрілювання конідії
Порядок Ендогональні - Endogonales. Види порядку існують як сапротрофи у фунті, в підстилці, на рослинних залишках або на підземних частинах рослин. Міцелій більшості ендогоніальних зигоміцетів здатен утворювати ендотрофну мікоризу з корінням багатьох вищих рослин, зокрема полуниць, яблунь, томатів, пшениці (всього біля 80 % трав'янистих рослин). При цьому міцелій гриба проникає в клітини кореня рослини, утворюючи в них деревовидні розгалужені гіфи – арбускули або округлі здуття – везикули. Такий тип мікоризи називають везикулярно-арбускулярною, або ендомікоризою. Серед представників порядку види роду гломус Glomus є облігатними симбіотрофами, які утворюють у корінні рослин арбускули та везикули.
Характерною ознакою порядку є утворення ними підземних плодових тіл або т. зв. спорокарпів. Вони розвиваються в результаті сплетення гіф несептованого, ценоцитного міцелію та являють собою дуже щільні сферичні тільця жовтуватого кольору розміром від декількох міліметрів до 2-3 см. В середині спорокарпів знаходяться декілька круглих багатоспорових спорангіїв без колонок або зиготи, або хламідоспори. Найбільш поширеним видом у складі порядку є Endogone lactifluca, на прикладі якого вперше було простежено статевий процес в ендогональних грибів.