5. Післявоєнне село. Голод 1946-1947 рр. Та його наслідки.

Згубна сільськогосподарська політика партійно-радянської влади виявилася нездатною впоратися зі стихійним лихом - посухою, що привело до голоду 1946-1947 рр., наслідки якого були жахливі. Від голоду, епідемій в Україні загинуло близько мільйона чоловік. Були зареєстровані, як і в 1932-33 рр., масові випадки людоїдства і трупоїдства. Однак допомоги з боку центральної влади не надходило, більш того, посилився тиск з метою виконання планів хлібозаготівель з України. У той же час Радянський Союз експортував значну кількість зерна у країни "народної демократії" і продавав його їм за безцінь. Наслідки голоду радянська влада всіляко применшувала і фальсифікувала його причини, намагаючись перекласти провину на "шкідників" і "ворогів народу".

Фото Лазар Каганович

Саме тому в цей час знову розгорнулися масові репресії, і хвиля терору почалася з України. З березня 1947 р. Комуністичну партію України (КПУ) очолив Лазар Каганович замість звільненого Микити Хрущова. Каганович знайшов головного "ворога" - український буржуазний націоналізм і почав шалене його переслідування. Жертвами стали вчені і творча інтелігенція України: письменники Юрій Яновський, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Остап Вишня, вчені-історики М. Петровський, К. Гуслистий, Ф. Ястребов, композитори К. Данькевич і В. Мураделі, режисер О. Довженко і багато інших. Їх творчість таврувалася як шкідлива, ідеологічно невитримана, публікації зменшувалися і навіть приховувалися у закритих фондах бібліотек, а автори цькувалися як ненадійні "попутчики". Всього за період з 1945 по 1951 рр. було прийнято 12 партійних "драконівських" постанов, від яких постраждала еліта української інтелігенції. Погромницькі кампанії, спрямовані проти модерних наукових теорій, зачепили й Україну, багато вчених-генетиків якої були звинувачені у "морганізмі-менделізмі", "низькопоклонстві перед Заходом" і "космополітизмі". Відчувалися вже й перші ознаки державного антисемітизму та загального політичного обскурантизму. Усього у 1949-1952 рр. із звинуваченням в українському націоналізмі виключено з КП(б)У 22175 членів (приблизно 3%).

Фото Остап Вишня

Виключення з лав партії означало тоді кінець кар'єри і іноді втрату свободи, а то й життя.

Політика уряду в сільському господарстві наприкінці 1940 — на початку 1950-х роках.

Заходи

• Підтвердження виконання обов'язкового мінімуму трудоднів (за невиконання колгоспників відправляли у заслання) • Укрупнення колгоспів • Колгоспникам рекомендовано здавати дрібну домашню худобу (забито 2 млн голів худоби) • Збільшення податків на селян з продажу продукції на ринку • Скорочення присадибних ділянок колгоспників • Зменшення натуральної оплати, збільшення податків на присадибне господарство

6. Матеріальне становище населення. Побут.

Відбудова промисловості була неможлива без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України. Одночасно здійснювалася відбудова водогонів, налагоджувалася робота міського транспорту, комунальних служб. Та житлові й побутові умови населення, незважаючи на значні масштаби будівництва, залишалися важкими. Мільйони сімей жили в бараках, перенаселених комунальних квартирах (так званих комуналках), не пристосованих для життя приміщеннях.

На фоні значних зрушень у розвитку важкої промисловості було чітко помітне відставання тих галузей господарства, які мали забезпечити потреби споживання. Як і в довоєнні роки, держава не надавала належної уваги розвиткові легкої та харчової промисловості. Це спричинило нестачу в Україні наприкінці 40 - на початку 50-х років найнеобхіднішого: взуття, одягу, білизни, хоча на одного жителя тут вироблялося чавуну, сталі, продукції машинобудування більше, ніж у будь-якій іншій республіці СРСР. Навіть цукор, 70% виробництва якого зосереджувалося в Україні, дуже рідко потрапляв на стіл трудящих республіки. Таке ж становище було і з соняшниковою олією. Реальні прибутки переважної більшості працівників, як у місті, так і на селі, були нижчими від довоєнного рівня.

Проведена у 1947 р. грошова реформа призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а по вкладах у розмірі понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався там з розрахунку 1:10 І цього разу селянство опинилося в нерівних умовах порівняно з іншими категоріями населення.

Скасування у 1947 р. карткової системи розподілу продуктів викликало значне зростання цін на них. Нові ціни більш ніж у тричі перевищували довоєнні, тоді як заробітна плата збільшилася лише наполовину.

У винятково складних умовах повоєнної відбудови надмірне навантаження несла система медичного обслуговування, Її відродження-відбувалося досить швидко. Кількість лікарняний ї ліжок у республіці на кінець п'ятирічки досягла майже 200 тис., що перевищувало рівень 1940 р. Значно більше, ніж до війни працювало в Україні на кінець п'ятирічки лікарів і середнього медичного персоналу. Для значної частини жителів України, особливо сільських районів, віддалених сіл, хуторів, якісне медичне обслуговування залишалося недоступним.

Певні заходи було здійснено щодо налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Але все це були тільки перші кроки, бо торговельні заклади, їдальні, чайні тощо організовувалися в тимчасових, нашвидку пристосованих, необладнаних приміщеннях, які іноді навіть не опалювались.