2. Ядерне роззброєння.

Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й усього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території України. Ішлося про 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тис. одиниць тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю після США і Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим, ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

Україна ще в Декларації про суверенітет 1990 р. проголосила свій намір стати без'ядерною державою. Це було підтверджено і після проголошення незалежності. До березня 1992 р. з України в Росію було вивезено 57% тактичної ядерної зброї. Однак у цей час виникла напруженість у відносинах двох держав, викликана суперечками про підпорядкування Чорноморського флоту і претензіями Росії на Крим. 12 березня Л. Кравчук оголосив, що Україна тимчасово припиняє процес вивезення ракет, оскільки через невизначеність та хаос, які панують у Росії, не існує гарантій, що ядерна зброя буде знищена і не потрапить в інші руки. 9 квітня український парламент прийняв резолюцію "Про додаткові заходи щодо гарантування без'ядерного статусу України", в якій домагався міжнародного контролю за знищенням ракет за участю України. Проте під тиском Москви і Вашингтона Україна незабаром погодилася відновити вивезення тактичної зброї. 16 квітня Президенти Кравчук і Єльцин підписали угоду, згідно з якою українські військові експерти одержали можливість здійснювати контроль за знищенням тактичних ракет, і до 6 травня всі вони були вивезені до Росії.

У зв'язку з розпадом Радянського Союзу постало питання, хто буде виконувати Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНСМ), укладений США і СРСР у липні 1991 р. 23 травня 1992 р. в Лісабоні представники України, Росії, Білорусі і Казахстану підписали протокол, згідно з яким названі держави брали на себе виконання зобов'язань за Договором про СНО-1. У листі Л.Кравчука до Президента США Дж. Буша, долученому до Лісабонського протоколу, зазначалося, що Україна гарантуватиме ліквідацію всієї ядерної зброї, розміщеної на її території, протягом семи років.

Тим часом ставлення до ядерної зброї в Україні зазнало змін. По-перше, з'ясувалося, що роззброєння потребує величезних коштів. За підрахунками фахівців, повне знищення ядерної зброї на території України обійдеться у 2,8 млрд дол. Приблизно стільки ж коштували 9 т урану й плутонію, що містилися в тактичних ракетах, переданих Росії. Але "згадали" про це після того, як була вивезена остання ракета. Небажання Росії сплатити Україні гроші за вивезений уран і плутоній стало однією з причин гальмування українського роззброєння.

По-друге, постанова Верховної Ради Росії від 21 травня 1992 р. стосовно Криму була розцінена в Україні як загроза її територіальній цілісності. У цій ситуації багато політиків почали виступати за збереження в Україні ядерної зброї як гаранта безпеки з огляду на російську загрозу. В державі розгорнулася дискусія про можливість збереження ядерного статусу України.

Зміну в підході України до ядерного роззброєння засвідчила промова А. Зленка в 00Н ЗО вересня 1992 р. Міністр закордонних справ заявив, що Україна готова знищити свою ядерну зброю за умови надання їй іншими державами гарантій безпеки і фінансової допомоги.

18 листопада того ж року Верховна Рада України після довгих зволікань ратифікувала Договір про СНО-1, зробивши, однак, до нього 13 застережень. Найважливішими з них були вимоги надійних гарантій національної безпеки з боку ядерних держав і надання Україні достатньої фінансової і технічної допомоги для потреб ядерного роззброєння. Ці застереження були негативно сприйняті Москвою і Вашингтоном. Представник держдепартаменту США заявив, що Вашингтон не зацікавлений у візиті Л. Кравчука у США до того, як Київ виконає свої ядерні зобов'язання.

Врешті-решт було знайдено компроміс. 14 січня 1994 р. у Москві президенти США, Росії та України підписали тристоронню заяву, згідно з якою Україна має одержати компенсацію за вартість високозбагаченого урану, що міститься в ядерних боєзарядах, розміщених на її території. Три президенти вирішили, що всі ядерні боєзаряди будуть вивезені з території України до Росії для розкомплектування в якомога коротший час, протягом якого Росія надасть Україні компенсацію у формі поставок низькозбагаченого урану для потреб її атомної енергетики. США і Росія пообіцяли надати Україні гарантії безпеки, як тільки Договір про СНО-1 набере чинності й Україна стане учасником договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє нею. Президент США Біл Клінтон пообіцяв надати технічну і фінансову допомогу для демонтажу цієї зброї. Тристороння угода без зволікань була ратифікована українським парламентом.

Під час візиту Л. Кравчука до США в лютому того ж року було домовлено, що Україна одержить американську фінансову допомогу в розмірі 750 млн. доларів. Таким чином, хоч далеко не всі проблеми вдалося вирішити, головні перешкоди на шляху до ядерного роззброєння України були усунуті.