2. Спроба державного перевороту в срср 19 серпня 1991 року.

19—21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія зробила останню спробу врятувати імперію і свою владу в ній шляхом державного перевороту. За традицією його було здійснено під час відпустки лідера КПРС і держави М. Горбачова.

"З метою захисту життєво важливих інтересів народів і громадян Союзу РСР" Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який очолив віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, постановою №1 вирішив припинити діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонити мітинги, вуличні походи, демонстрації та страйки, запровадити комендантську годину та обшук громадян, встановити контроль над засобами масової інформації (цензуру). Постанова №2 ДКНС обмежила перелік центральних і московських газет кількома лояльними, на погляд хунти, виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану у Москву було введено війська.

Шлях до нової комуністичної диктатури путчистам перекрили керівництво та народ Росії. Президент Борис Єльцин закликав громадян до опору. Першого ж дня перевороту до будинку Верховної Ради РРФСР почали прибувати москвичі для захисту демократії та обраної народом влади. Вони збудували довкола "Білого дому" барикади. На сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися.

Серед захисників "Білого дому" було чимало українців. Сюди прийшли студенти, що навчалися в московських вузах, українці — мешканці Москви, приїжджі, яких переворот застав у російській столиці. Перша українська сотня згуртувалася довкола національного синьо-жовтого прапора, з яким демонстранти прибули на площу. Згодом сформувалися нові українські сотні, і на барикадах замайоріло кілька національних прапорів. Один з них було піднято на дирижаблі разом з прапорами Росії, Литви та Грузії, інший встановлено на танку з українським екіпажем, що перейшов на бік демократії. Начальником штабу оборони "Білого дому" був член московського Руху, колишній офіцер український дисидент Григорій Куценко.

21 серпня, коли відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради Росії, стало зрозуміло, що путч провалився. З делегацією парламенту Горбачов повернувся в Москву. 22 серпня він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС з постів, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано.

24 серпня М. Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії у державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального Секретаря ЦК КПРС. Б. Єльцин видав Указ про припинення діяльності компартії РРФСР.

3. Дкнс і Україна.

Військово-комуністична хунта планувала спершу Україну нейтралізувати, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова,

Донецька, Харкова та деяких інших міст, ліквідувати суверенітет республіки і зародки народовладдя. Вже вночі 19 серпня до Києва прибув генерал армії В. Варенников. Разом з командуючим Київським військовим округом генерал-полковником В. Чечеватовим о 8 год. ранку він зібрав командирів частин і наказав виконувати розпорядження ДКНС. Потім запропонував Голові Верховної Ради України Л. Кравчуку зустрітися в ЦК КПУ в кабінеті С. Гуренка, однак, діставши відмову, погодився прибути у Верховну Раду. В присутності С. Гуренка, В. Чечеватова, віце-прем'єра К. Масика в ультимативній формі вимагав покірності Верховної Ради та уряду України, невтручання опозиційних сил. За непослух погрожував військовими репресіями.

Вірогідно, зважаючи на ці погрози, Л. Кравчук досить стримано сприйняв пропозицію представників Народної ради щодо об'єднання зусиль у боротьбі проти перевороту, попередив їх про можливі наслідки, закликав до спокою, щоб не спровокувати введення надзвичайного стану. У виступі по Українському телебаченню 19 серпня він послався на відсутність офіційних документів щодо ДКНС, недоцільність поспішних оцінок, закликав зберігати витримку, дотримуватись Конституції, трудової дисципліни і громадського порядку, завершити збирання врожаю і добре підготуватись до зими. А ще — запобігти конфронтації й протистоянню. Було висловлено побажання, що в правовій державі все має відбуватись на основі закону, в тому числі й проголошення надзвичайного стану.

Обтічною й невизначеною виявилась і заява Президії Верховної Ради УРСР, прийнята після майже дводенної дискусії ввечері 20 серпня і опублікована лише 22 серпня. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути дестабілізації становища й загострення соціально-політичної ситуації, утриматись від страйків, мітингів і маніфестацій (як того вимагав і ДКНС), успішно провести весь комплекс сільськогосподарських робіт і підготовку до зими. Найрадикальнішим було внесене на вимогу представників Народної ради положення, що постанови ДКНС "не мають юридичної сили на території України".

Не погоджуючись з перестраховочною позицією обережних противників і потаємних прихильників перевороту, частина членів Президії (В.Гриньов, О. Ємець, Д. Павличко, В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський та В. Яворівський) оголосили власну заяву. У ній утворення та дії комітету з надзвичайного стану визнавалися антиконституційними і незаконними, проголошувалась підтримка демократичних сил Росії, в разі спроб захоплення влади у республіці народ закликався до непокори.

Представники Народної ради, що зібралися 19 серпня у Спілці письменників, заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. Наступного дня на засіданні Народної ради утворилася коаліція "Незалежна демократична Україна", яка об'єднала 27 партій і рухів. Вона визнала переворот антиконституційним, арешт Президента СРСР — злочином, закликала народ до страйків і громадянської непокори.

НРУ вже до середини дня 19 серпня підготував заяву з приводу державного перевороту в СРСР. У ній ДКНС названо органом позаконституційним і незаконним. Рух закликав громадян України "створювати організаційні структури активного опору, які будуть координувати всеукраїнський страйк".

Багато інших демократичних партій, спілок, об'єднань та рухів у ці критичні серпневі дні стали на захист завоювань народу, суверенітету України.

Серпневі події остаточно виявили антидемократичну суть КПРС та її філії в Україні. 19 серпня обласні комітети КПУ отримали шифрограму про введення у країні надзвичайного стану. Секретаріат ЦК КПРС вимагав від комуністів підтримати ДКНС. Відповідно Секретаріат ЦК КПУ того ж дня зобов'язав партійні комітети на місцях сприяти ДКНС, керуватися його документами, давати відсіч екстремістським настроям, спробам громадянської непокори, заборонити будь-які мітинги, демонстрації, маніфестації, страйки, публікацію антипутчівських матеріалів, а наприкінці заявив, що заходи "керівництва країни" відповідають настроям переважної більшості трудящих і співзвучні з принциповою позицією Компартії України. Протягом згаданого і наступного дня надійшли ще дві пропутчівські телеграми з ЦК КПУ, але 21 серпня усі три були відкликані.

Чимало компартійних функціонерів, керівників владних структур, підприємств, колгоспів та установ поспішили запевнити ДКНС у своїй лояльності. Зокрема, переворот підтримали Дніпропетровський, Житомирський, Закарпатський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Харківський, Чернігівський обкоми та облвиконкоми, партійно-радянська верхівка Криму, Кіровоградський, Криворізький та деякі інші міськкоми КПУ. Догідницьки повелося українське телебачення, терміново, з вірнопідданим коментарем подаючи перекладені українською документи хунти, водночас нещадно цензуруючи всі антипутчівські матеріали. У дні перевороту на телебачення й радіо не допускались представники демократичних поглядів. Жодної заяви, жодного звернення Народної ради, НРУ, демократичних партій і рухів не надрукували компартійні газети, не поширило Українське телебачення.

Спроба комуністичної верхівки СРСР зупинити демократизацію суспільства не дістала підтримки українського народу. За даними соціологічного опитування, проведеного Всесоюзним центром вивчення громадської думки 20 серпня, діяльність ДКНС вважали незаконною 75% опитаних киян та 73% — львів'ян. Однак масового і спонтанного виходу людей з протестами проти диктатури ДКНС у Києві не спостерігалось. На заклик НРУ, СДПУ, ПДВУ, інших демократичних сил 19 серпня відбувся мітинг на центральному майдані міста, але назвати його масовим було б перебільшенням. Кілька тисяч киян висловили підтримку демократії біля міськради 21 серпня.

Рішучий опір путчу було вчинено у Львові. 19 серпня до населення області з чіткими політичними оцінками антиконституційного перевороту і закликами бути готовими до громадянської непокори й загального політичного страйку виступили обласна Рада народних депутатів та Комітет громадянської згоди, провід Крайової організації НРУ і президія Демократичної спілки молоді Львівщини.

20 серпня відбулось велелюдне віче львів'ян, яке висловило обурення державним переворотом, підтримку російській демократії, готовність захищати суверенітет України та законно обрану владу.

У Донецькій міськраді 19 серпня зібралося понад 50 народних депутатів республіки, обласної та міської Рад. Вони прийняли звернення до Президії Верховної Ради України та до жителів міста, в яких заявили про категоричне невизнання ДКНС. Донецький страйкком готував загальношахтарський страйк.

Осередків опору військово-партійній хунті в Україні було чимало. Головною силою спротиву комуністичній диктатурі стали демократичні партії і рухи, оновлені Ради, політичне й національне свідомі люди.

Після поразки комуністично-мілітаристської хунти в Москві, арешту членів ДКНС та інших організаторів перевороту створилася якісно нова ситуація й в Україні. Компартійні структури повністю дискредитували себе в очах народу. Тому Президія Верховної Ради України утворила Тимчасову комісію для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади, управління, громадських об'єднань та організацій у зв'язку з державним переворотом, яку очолив Юрій Гайсинський. Подібні комісії були створені в республіці при Радах усіх рівнів. У результаті деяких номенклатурних осіб та керівників органів масової інформації за підтримку заколоту було усунуто з посад.

Так безславно закінчився серпневий комуністичний путч. Він переконливо продемонстрував справжню мету компартійної верхівки — збереження влади будь-якою ціною — і методи досягнення цієї мети — будь-які, аж до насильницьких.