1. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська Рада. Відкриваючи її, Б.Хмельницький у своїй промові обгрунтував доцільність об'єднання Ук­раїни з єдиновірною Московською державою, яке гарантувало б остаточ­не звільнення від влади поляків і захист від татарсько-турецької загрози. У відповідь на промову гетьмана присутні одностайно заявили: "Воліємо під царя східного, православного!". Потім пішли запитання старшини: "Чи всі так? Волійте!" 1 цього разу відповідь була позитивна. Богдан Хмельницький сказав: "Хай буде так!". "Щоб ми навіки всі разом були", — так проголосило зібрання. Після цього В.Бутурлін передав Б.Хмель­ницькому грамоту Олексія Михайловича про прийом козаків під царське заступництво, що й була виголошена.

Перші непорозуміння не забиралися. Українська сторона, присягаючи на вірність цареві, розраховувала, що московські посли від імені свого са­модержця теж принесуть клятву на вірність спілці. Та Бутурлін заявив, що таких клятв цар ніколи нікому не давав, і він як посол не уповноважений цього робити. Це викликало зніяковіння Б.Хмельницького і його оточен­ня — адже польські посли, та й самі королі Речі Посполитої, клятви на вірність договорам приносили. Однак у цій ситуації відступати було ніку­ди, і договірні сторони зійшлися на тому, що конкретніше права й обо­в'язки їхні будуть визначені в ході подальших переговорів.

За Переяславською угодою Україна зберігала свою територіально-ад­міністративну автономію й козацько-гетьманське самоврядування з тра­диційними правами всіх її верств. Козацький реєстр визначався в 60 ти­сяч. Селяни, раніше підвладні польській шляхті, одержували особисту свободу й землю. За містами визнавалися всі колишні права. Православ­на церква займала панівне становище. На випадок війни українські коза­ки мали виступати на допомогу цареві, а той обіцяв захищати Україну від зовнішніх ворогів. Під цим приводом у ряд міст, зокрема, й у Київ, пе­редбачалося введення московських гарнізонів. Гетьманський уряд збері­гав за собою право ведення зовнішніх зносин, але у випадку переговорів і угод із польською і турецько-татарською сторонами мав діяти з відома і згоди царських представників.

2. Українське посольство на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею та генеральним суддею Самійлом Зарудним.Прибули до Москви і пивезли з собою Акредитивні грамоти гетьмана «статті» - проект договору. Переговори тривали з 13 по 28 березня 1654 р. Посольство Б. Хмельницького подало проект договору, сформульованого в окремих статтях (пунктах, параграфах). Їх було 23. на проекті стояли підпис Б. Хмельницького і печатка Війська Запорозького. Внаслідок кількох офіційних зустрічей з представниками царського уряду царські посли подали нову редакцію проекту договору, який складався з 11 статей. Ці статті були затверджені царською грамотою, яка підтверджувала права і вольності Війська Запорозького, право козаків обирати гетьмана, визначила 60-тисячний козацький реєстрат та інше. Ще дві царські грамот передали в власність Б. Хмельницькому Чигиринське староство та маєтності козацькій старшині.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:

про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;

про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;

про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву.

3. Орегінали договору не збереглися із поданих укр.. послами 2 проектів договору з 23 статтей та 11 статей були зроблені переклади з укр. На рос.

11 статей договору дяки зробили копію на укр. Мові та віддали укр. Послам а ориг.. написаний на рос. Мові залишився у посольському приказі.

Оригінал договору не вдалося знайти. Відомо що й Петро 1 провести відпов. Пошуки у Московських архівах. Але тоді їх не змогли знайти. Існуввав іще один варіант договору - 14 статтей його подав московський посол князь Трубецкой на Коз. Раді у жовтні 1659 р. Трубецкой представив ці 14 статей як «статі Б.Хмельницького з додатками» що насправді було підробкою як зясувалося наприкінці 20 століття. Історики спираючись на історичні джерела, довели щ редакція зявилася в 1659р. До сих пір доля першої редакції документу (23 статі) залиш. Невідомою що ж стосується 11 статейного договору – то вдалося знайти лише версію на укр. Та чернетками з багатьма виправленнями.

4. У різні часи історики висловлювали різні погляди на проблему укр.-моск. Договору:

-договор є пересон. Унією яка об’єднує 2 держави під владою одного царя договір закріплював протекторат росії над Укр. Перетвор. Її на залежну від Москви. Інші договір утворив військово-політичний союз зумовлював входження Укр. Земель до складу Московської держави.

Серед істориків донині не вщухають дискусії з приводу історико-юридичної оцінки суті українсько-московського договору 1654 р. Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найбільш поширеними є п’ять із них:

− “персональна унія” (незалежні держави, що мають власні уряди, але визнають владу одного монарха);

− васальна залежність України від Росії;

− автономія України у складі Росії;

− військовий союз між Україною і Росією;

− возз’єднання українського і російського народів.

Цікавий підхід до трактування суті договору висловили сучасні дослідники В. Смолій та В. Степанков, стверджуючи, що він “найімовірніше, передбачав створення під верховною владою корони Романових конфедерації двох держав, спрямованої проти зовнішнього ворога”.

Можна погодитись з оцінкою відомої дослідниці цієї проблеми О. Апанович, що він не був для України ні трагедією, ні ганьбою. Цілком очевидно, що кожна із сторін вбачала в договорі засіб для реалізації власних цілей.

Значення договору полягає в наступному:

1. В міжнародному плані він засвідчив юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької України від Речі Посполитої.

2. Договір служив правовим визнанням Росією внутрішнь-ополітичної суверенності Української держави. Формально договір проіснував до 1658 р., коли І. Виговський, уклавши Гадяцьку угоду з Польщею, намагався розірвати відносини з Москвою. З боку Росії в результаті укладення Андрусівської угоди (1667р.) було віроломно порушено українсько-московський договір 1654 р.

5. Позиція Б.Х: Київськаа Метрополія. Москва намагалася заручитися підтримкою авторитет духовенства. Київськ. Метрополії влада якого розповсюджув. На вказані території. Відносні прохання гетьмана буди виріш.

6.

7. У статі була поставлена умова щоб доходи на царя збирали уряники з місцевих людей тобто буда укр.. фін. Адміністрація і таким чином Укр. Могла зберегти свої фіксальні права (ст.. 8,9,10,11,12) – були присвячені питанню виплати грошей і надання можливостей утримувати уряду, військ, писаря, полковн, судів, осавулів, обозних та ін.. Ст.15,16 стосовно виплати цареві данини у формі

Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті”, передбачалось: 1 - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 2 - встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих); З - козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 - встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих); 5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; 6 - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 - московський уряд зобов'язувався вступити у впну з Польщею весною 1654; 8 - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; 9 - гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 - у випадку татарського набігу.

8.

9.

1. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська Рада. Відкриваючи її, Б.Хмельницький у своїй промові обгрунтував доцільність об'єднання Ук­раїни з єдиновірною Московською державою, яке гарантувало б остаточ­не звільнення від влади поляків і захист від татарсько-турецької загрози. У відповідь на промову гетьмана присутні одностайно заявили: "Воліємо під царя східного, православного!". Потім пішли запитання старшини: "Чи всі так? Волійте!" 1 цього разу відповідь була позитивна. Богдан Хмельницький сказав: "Хай буде так!". "Щоб ми навіки всі разом були", — так проголосило зібрання. Після цього В.Бутурлін передав Б.Хмель­ницькому грамоту Олексія Михайловича про прийом козаків під царське заступництво, що й була виголошена.

Перші непорозуміння не забиралися. Українська сторона, присягаючи на вірність цареві, розраховувала, що московські посли від імені свого са­модержця теж принесуть клятву на вірність спілці. Та Бутурлін заявив, що таких клятв цар ніколи нікому не давав, і він як посол не уповноважений цього робити. Це викликало зніяковіння Б.Хмельницького і його оточен­ня — адже польські посли, та й самі королі Речі Посполитої, клятви на вірність договорам приносили. Однак у цій ситуації відступати було ніку­ди, і договірні сторони зійшлися на тому, що конкретніше права й обо­в'язки їхні будуть визначені в ході подальших переговорів.

За Переяславською угодою Україна зберігала свою територіально-ад­міністративну автономію й козацько-гетьманське самоврядування з тра­диційними правами всіх її верств. Козацький реєстр визначався в 60 ти­сяч. Селяни, раніше підвладні польській шляхті, одержували особисту свободу й землю. За містами визнавалися всі колишні права. Православ­на церква займала панівне становище. На випадок війни українські коза­ки мали виступати на допомогу цареві, а той обіцяв захищати Україну від зовнішніх ворогів. Під цим приводом у ряд міст, зокрема, й у Київ, пе­редбачалося введення московських гарнізонів. Гетьманський уряд збері­гав за собою право ведення зовнішніх зносин, але у випадку переговорів і угод із польською і турецько-татарською сторонами мав діяти з відома і згоди царських представників.

2. Українське посольство на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею та генеральним суддею Самійлом Зарудним.Прибули до Москви і пивезли з собою Акредитивні грамоти гетьмана «статті» - проект договору. Переговори тривали з 13 по 28 березня 1654 р. Посольство Б. Хмельницького подало проект договору, сформульованого в окремих статтях (пунктах, параграфах). Їх було 23. на проекті стояли підпис Б. Хмельницького і печатка Війська Запорозького. Внаслідок кількох офіційних зустрічей з представниками царського уряду царські посли подали нову редакцію проекту договору, який складався з 11 статей. Ці статті були затверджені царською грамотою, яка підтверджувала права і вольності Війська Запорозького, право козаків обирати гетьмана, визначила 60-тисячний козацький реєстрат та інше. Ще дві царські грамот передали в власність Б. Хмельницькому Чигиринське староство та маєтності козацькій старшині.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:

про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;

про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;

про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву.

3. Орегінали договору не збереглися із поданих укр.. послами 2 проектів договору з 23 статтей та 11 статей були зроблені переклади з укр. На рос.

11 статей договору дяки зробили копію на укр. Мові та віддали укр. Послам а ориг.. написаний на рос. Мові залишився у посольському приказі.

Оригінал договору не вдалося знайти. Відомо що й Петро 1 провести відпов. Пошуки у Московських архівах. Але тоді їх не змогли знайти. Існуввав іще один варіант договору - 14 статтей його подав московський посол князь Трубецкой на Коз. Раді у жовтні 1659 р. Трубецкой представив ці 14 статей як «статі Б.Хмельницького з додатками» що насправді було підробкою як зясувалося наприкінці 20 століття. Історики спираючись на історичні джерела, довели щ редакція зявилася в 1659р. До сих пір доля першої редакції документу (23 статі) залиш. Невідомою що ж стосується 11 статейного договору – то вдалося знайти лише версію на укр. Та чернетками з багатьма виправленнями.