13)Чорна рада 1663

— загальна козацька рада, скликана для обрання гетьмана Лівобереж. України. Відбулася 17—18 (27—28). VI на околиці м. Ніжина. Названа "чорною" тому, що поряд з козацькою старшиною та рядовим городовим і запорізьким козацтвом у раді брали участь і селяни навколишніх сіл та міська біднота, яких старшинська верхівка презирливо називала "черню". Підготовка до ради відбувалася в умовах боротьби між старшинськими угрупованнями, частина яких сприяла 1660 захопленню Правобережної України шляхет. Польщею (див. Слободищенський трактат 1660). Оскільки влада гетьмана П. Тетері поширювалася лише на Правобережну Україну (крім Києва), постало питання про обрання гетьмана Лівобережної України. Різні старшинські групи висували своїх кандидатів — ніжинського полковника В. Золотаренка і наказного гетьмана Я. Сомка. Всупереч бажанням козац. старшини нар. маси домоглися обрання гетьманом кошового Запорізької Січі І. Брюховецького, який демагогічно обіцяв зменшити побори, обмежити феод. гноблення. Прихід до влади нової старшинської верхівки нічого не змінив у становищі нар. мас. Козац. старшина й далі захоплювала землі, посилювала гноблення селян, рядових козаків і міської бідноти. Царизм посилював наступ на Україну. Проти гніту козац. старшини і царських воєвод на Україні вибухнули нар. повстання 1666, 1668 і 1670.

Наслідки

Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.

14) Гетьманство Петра Дорошенка 1665

1665 рік. 10 жовтня правобережні полковники обирають Петра Дорошенка тимчасовим Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір'я значної частини козаків. А на початку січня 1666 року козацька рада у Чигирині підтвердила вибір старшини.

Діяльність Петра Дорошенка, як володаря України, розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній обстановці. Українська Козацька Республіка була фактично розчленована на дві частини з своїми урядами і вкрай спустошена та розорена військовими діями, які тут безкінечно точилися протягом останніх 17 років. За досить приблизними підрахунками, на середину 60-х років XVII ст. втрати населення Правобережної України сягали 65 -70 відсотків... Склалася сприятлива ситуація для поділу України між Росією і Річчю Посполитою.

Реально розцінюючи своє становище, П.Дорошенко вважав першочерговим завданням домогтися зміцнення влади на Правобережжі й заручитися підтримкою з боку народних мас, передусім козацтва. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, при підтримці старшин, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин -так званого серденята, які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Часто скликав козацькі ради, де вислухував думку рядових козаків.

Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого повністю нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. І вже у вересні 1667 року об'єднане українсько -турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько -польський кордон по р. Горині.

Коли позиції на Правобережжі були зміцнені, Дорошенко на початку літа разом із козацькою старшиною перейшов на Лівий берег. В цей час там відбувалося антимосковське повстання. В ході цього повстання, у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецького .

8 червня 1668 року проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало не довго. Розуміючи, що відбувається зміцнення гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і раптовою військовою агресією. Гетьман, призначивши наказним гетьманом Д.Многогрішного, був змушений повернутися на Правобережжя.

У 1669 році у м. Глухові на основі Глухівських статей 1669 року противники Дорошенка проголошують гетьманом Д.Многогрішного. Опинившись в дуже складному становищі (необхідно нейтралізувати ворожі дії Криму, отримати допомогу проти Речі Посполитої та Московського царства), Петро Дорошенко у вересні 1669 року укладає з Туреччиною. Виникає питання, на яких умовах, засадах уряд Петра Дорошенка погоджувався на протекторат Туреччини? Політичний задум Дорошенка передбачав велику автономію для України, питання іншого характеру, що, як показали наступні події, турецький уряд далеко не всі їх задовольнив, а ті, що схвалив, часто порушував. Це не є виною українського гетьмана, а трагедія його, як політичного і державного діяча козацької України.

Гетьман, розуміючи ситуацію, намагається уникати початку воєнних дій з Польщею і Росією, проте вже навесні окреслюється загроза можливого наступу польського війська на козацьку Україну. В пошуках союзників Дорошенко наприкінці березня звертається з листом до бранденбурзького електора Фрідріха Вільгельма з проханням про допомогу, проте лист до адресата не дійшов...

Згодом Правобережна Україна знову переходить під владу П.Дорошенка.

Проте ситуація на Правобережжі була дуже складною...Майже повне спустошення її території...Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну...Вцілілі селяни, міщани й козаки, проклинаючи гетьмана, масово переселялися на Правобережжя, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя.

Влітку 1675 року становище Дорошенка в політичному плані стає безнадійним...Потік переселення біженців на Лівий берег не припинявся. Дорошенка залишали не лише підрозділи вірних серденят, а навіть рідні...

10 жовтня Петро Дорошенко присягнув Росії, та не перед Ромодановським та І.Самойловичем (кандидат на гетьманську булаву), а кошовому І.Сіркові. Є припущення, що вони домовилися про скликання козацької ради у 1676 році для обрання гетьмана України, адже запорожці Самойловича не визнавали. Це була остання надія Дорошенка...Проте, російський уряд категорично відмовився визнати чигиринський акт присяги дійсним, і вимагав їхати до Москви.

Ситуація була катастрофічно. Поставлений у безвихідь Петро Дорошенко капітулював...Коли у вересні 1676 року під стіни Чигирина під'їхали війська Самойловича і Ромодановського, гетьман вирішив здати місто без бою. Дорошенко присягнув на вірність цареві у Москві. Йому видали "статті", у яких було зазначено, що жити він може "где он хочет" і йому "пробачалися" усі минулі проступки.

У 1677 році надійшло розпорядження з Москви, що Дорошенко має прибути до Росії. Згодом, він з сім'єю був поселений недалеко від Москви (135 км) у с. Ярополчому. Петро Дорошенко звертається в листах до І.Самойловича з проханням переселити його на Батьківщину, проте все безнадійно, адже це не входило в плани російського уряду. Вони боялися, що на політичному небосхилі може знову зійти, засіяти вже могутніша зірка Петра Дорошенка.

Одружившись вдруге (вірогідно після смерті першої дружини Люби), в сім'ї Дорошенків народилося троє дітей. До речі, Наталя Гончарова (дружина О.С.Пушкіна) є правнучкою Петра Дорошенка.

Так завершилася політична кар'єра одного з найвизначніших державних діячів України козацької епохи, справжнього патріота, невтомного борця за незалежність, цілісність рідної України та щастя українського народу...