Розділ 12. Культура та цивілізація у світлі підходів некласичної філософії

Коло питань: Філософське розуміння культури: натуралізм,соціологізм, аксіологізм.

Глобально-технократичний та локально-культурологіч- ний підходи до інтерпретації цивілізації.

Перспективи культуро-цивілізаційного поступу.

Філософія, критично переосмислюючи духовний досвід людства в цілому, з’ясовує не лише сенс буття народів (націй, людства), межові умови їхнього існування, а й культуро-цивілізаційні перспективи. Філософія завжди прагнула віднайти відповіді на такі буттєвозначущі питання: звідки ми? хто ми? куди йдемо? Саме філософська рефлексія культуро-цивілізаційного досвіду людства дозволяє виявити його перспективи на порозі ХХI ст.

Специфіка філософського розуміння культури

Культура надзвичайно складний феномен, її досліджують як конкретні науки, так і філософія. Археологія, етнографія, мистецтвознавство, історія, соціологія, антропологія витворюють свій "образ культури". Тому не дивно, що на сьогодні в літературі налічують близько 500 дефініцій культури, й усі вони мають право на існування. Філософія, на відміну від науки, розглядає культуру не в її емпіричних проявах, а як феномен людського буття взагалі. Специфіка філософського підходу до культури полягає в тому, що він аналізує її в таких аспектах:

1) З’ясовує істотність культури та її генезу; 2) розкриває функціонування та тенденції поступу культури; 3) виявляє смисли культури як сфери духовного буття людини.

У філософській інтерпретації істотності культури намітилися такі тенденції: 1) натуралістична; 2) соціологічна; 3) аксіологічна.

Натуралістичне розуміння культури полягає в перебільшенні її природної основи при трактуванні її істотності, що знайшло вияв і в етимології слова "культура", яке означає в перекладі з латинської: “обробка ґрунту”, зміни в природному об'єкті, здійснювані людиною.

Натуралістичне розуміння культури зароджується в просвітництві ХVIII ст. і здійснюється через протиставлення культури та природи в антропологічному контексті: природна людина  культурна людина. Цю позицію репрезентують праці Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, П.Гольбаха. Та найчіткіше вона представлена в роботах К. Гельвеція “Про розум” (1758 р.) і “Про людину” (1770 р.). Згідно з К. Гельвецієм, людина є частиною природи, але її суттєві характеристики – здатність до усвідомлення та мислення, моральні риси не можна пояснити лише природною організацією. На його думку, величезна розумова нерівність, як і моральна доброчинність є результатом відмінностей у вихованні. За К. Гельвецієм, ніхто не отримує однакового виховання і не може бути поставлений в однакові умови з іншими. Проте за належних обставин кожна людина здатна звестися на найвищі щаблі культури.

У новітній філософії натуралістичний підхід сформувався в натуралістичному відгалуженні філософської антропології (40-і роки ХХ ст.) та в марксистській філософії (60-70-і роки). Його прибічники під природою розуміють все те, що виникло само собою й саморозвивається (атеїзм) або сукупність всього того, що створене Богом (теїзм).

Культура, за таким підходом, – усе те, що безпосередньо створене людиною, завдяки її предметно- та духовно-практичній діяльності. Культура постає як результат перетворення природи, людини та суспільства. На відміну від первісної природи, культуру розуміють як сферу людської опредметненості, тобто як другу, штучну природу. Саме звідси походить традиційний поділ культури на матеріальну та духовну.