РОЗДІЛ 5. Методологія науки та філософія
Коло питань: Поняття методу та стилю.
Методологія наукового пізнання.
Методологічна функція філософії.
Колись, 1849 року, міністр освіти царської Росії (член Академії наук) П. Ширинський-Шихматов скасував викладання філософських наук у російських університетах, висловивши знамениту афористичну сентенцію: "Користь від філософії не доведена, а шкода можлива". Головна мета цього розділу полягає в тому, щоб показати хибність таких уявлень і довести прямо протилежне шляхом демонстрації методологічної ролі філософії, яку вона відіграє в науково-пізнавальній, практично-перетворювальній і художній діяльності людей. Для цього передовсім слід ґрунтовно розібратись у змісті базових для цієї проблематики понять, якими є "метод" і "методологія".
Поняття методу та стилю
Проблема методу дуже цікавила вчених і філософів ще з часів античності. Щоб переконатись у цьому, досить згадати хоч би метод пошуків істини Сократом, який він називав маєвтикою (повивальним мистецтвом), підкреслюючи той факт, що цей метод сприяє "народженню" істини приблизно так, як повитуха допомагає народитися дитині. Маєвтика справедливо розцінюється як суб‘єктивна діалектика, майстерність творчого діалогу, який містить елементи іронії та сумніву й веде, у кінцевому результаті, до формування чітких понять, без яких не може бути дійсно вагомого знання.
Величезний внесок у дослідження методів і законів мислення зробив Арістотель, якого справедливо вважають батьком логіки. Він заклав основи силогістики та дедуктивного методу дослідження, значну увагу надавав аналізові основних законів формальної логіки, методу індукції та аналогії. За часів середньовіччя продовжується подальший розвиток ідей Арістотеля, з’являється "нова" і новітня логіка, а Раймунд Луллій (1235 – 1315) докладає чимало зусиль для того, щоб формалізувати логічні дії та доповнити традиційну логіку доведення логікою відкриттів. Лише наприкінці доби Відродження та з початком Нового часу, коли акценти перенесено на емпіричні дослідження та експериментальну науку, проблема методу стає однією з найважливіших у творчості багатьох мислителів тієї пори. Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) розробляє індукцію як найефективніший, на його думку, метод дослідження природи з метою її практичного використання. Він, підкреслюючи величезну роль наукового методу в процесі пізнання, порівнював його зі світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві, і додавав, що навіть кульгавий, котрий іде гарною дорогою, здатен випередити того, хто біжить по бездоріжжю. Відомий французький астроном П’єр Лаплас (1749 – 1827) вважав, що вивчити метод, яким користувався вчений, роблячи відкриття, не менш корисно і важливо для науки, аніж саме відкриття.
Важливий внесок у розробку проблеми методу був зроблений класичною німецькою філософією. Передовсім це стосується критичного методу І. Канта та діалектики Г. Геґеля. У наш час, коли методологічна озброєність науки стала запорукою науково-технічного й соціально-економічного поступу, інтерес до проблеми методу збільшився. Свідченням цього є виникнення нової галузі науки – методології та логіки наукового пізнання. Головними її завданнями є дослідження сутності, достоїнств і умов застосування різноманітних наукових методів, принципів розбудови та розвитку систем наукового знання, внутрішніх закономірностей наукового пошуку і т. п.
Поряд з пієтетом стосовно методології науково-дослідної діяльності інколи стикаємося й з окремими фактами негативної оцінки ролі методів (та методологічної ролі філософії зокрема) у розвитку науки. Наприклад, один із найвидатніших фізиків ХХ ст. Макс Борн (1882 – 1970) свого часу писав: "Я переконаний, що в науці немає філософського світлого шляху з гносеологічними дороговказами. Ні, ми перебуваємо в джунглях і відшукуємо свій шлях за допомогою спроб і помилок, будуючи свою дорогу позад себе в міру того, як ми просунулися вперед"1.
Згадані М. Борном "спроби і помилки" – це теж метод, який передбачає певну систематизацію дій і досить широко використовується в психології, евристиці, кібернетиці тощо.
Цілком природно, що на тлі зростаючої зацікавленості науки та філософії методологічною проблематикою з’являються різноманітні визначення самого поняття "метод", – то відносно абстрактні та лаконічні, то розгорнутіші та деталізованіші.
Методологія сьогодення, розкриваючи зміст поняття "метод", наголошує на таких трьох моментах :