VI ст. Слов'яни розселялися вгору Дунаєм. Звідси слов'янські поселенці займають басейн

Ельби і Заале, зустрівшися тут з потоком слов'ян-колоністів, що йшов від Вісло-

Одерського межиріччя. Так у УІ-УІІІ ст. виникла своєрідна культура слов'ян ободритів і

лужицьких сербів, селища яких проіснували у межиріччі Одера і Ельби до XIII ст.

У цей же час слов'яни Середнього Подніпров'я просуваються на північ Дніпром та

Десною і на схід на Сіверський Донець та на Дон. З тих далеких часів тягнеться разюча

схожість топонімів і гідронімів Житомирщини, Київщини, а також Балкан, По-дунав'я,

межиріччя Ельби та Одеру, спорідненість української мови з сербською і лужицькою.

Антропологічне центральноукраїнський тип подібний до словаків, сербів, хорватів.

Розширенню антського впливу перешкодила навала уйгурських племен аварів.

Розгромивши у 558 р. аланів Північного Кавказу, вони протягом десяти років завдали

поразки племенам Північного Причорномор'я, прорвалися до Дунаю і в Трансільванії

заснували Аварський каганат. Підкоривши склавінів, авари почали боротьбу і з антами.

Уклавши союз з Візантією, анти тривалий час успішно протистояли аварам у нижньому

Дунаї. Але відірвана від свого основного етнічного масиву частина антів не могла встояти

проти переважаючих сил кочівників. Боротьба з аварами підірвала сили антського союзу.

Після 602 р. анти вже не згадуються в джерелах.

У прикаспійських степах одночасно з Великою Болгарією почала формуватися

Хозарська держава. Як і болгари21, хозари були тюркомовними. В середині VII ст. вони

утворили Хозарський каганат, який поширив свою владу на значну територію. Він підко-

рив собі сіверян, в'ятичів і радимичів і змусив їх платити данину. Разом з тим Хозарський

каганат прикривав праукраїнські племена від вторгнення середньоазійських кочівників,

що сприяло їх відносно спокійному розвитку.

Отже, щодо перших століть нашої ери сучасну територію України за складом населення

можна поділити на дві частини - південну і північну У південному регіоні (Степ)

проживало різно-етнічне населення. Це нащадки скіфів, сарматів і греків, це готи. гунни.

Сюди, в Степ, проникали і ранні слов'яни. Північна частина (Лісостеп) була заселена

переважно осілими ранньослов'янськими племенами. На рубежі нашої ери слов'яни

сформувались як самостійна етнічна спільність, що співіснувала в Європі з германцями,

фракійцями, сарматами, балтами, угро-фіннами. У другій половині 1 тис. н. е.

завершилося розселення слов'ян. В результаті 150-річного розселення вони зайняли

половину європейського континенту і стали значною силою.

Друга половина І тис. - це час, коли з загальнослов'янського масиву племен

виділяються три гілки - східна, західна та південна. Старі назви (венеди, анти) зникають.

Східні слов'яни у VI-IX ст. займали величезну територію Східної Європи - від Карпат до

Оки і від Ладоги до Чорного моря. 3 розпадом імперії гуннів на Сході утворився

Тюркський каганат. Після визволення з-під влади каганату хан болгарських племен

Кубрату 632 р. утворив державу, яка займала переважно нриазовські степи і Таманський

півострів і яку візантійці назвали Великою Болгарією. Під ударами сусідніх хозар частина

болгар відкочувала в Середнє Поволжя, де згодом виникла Волзька Болгарія. яка

проіснувала аж до монголо-татарськюї навали. Орда ж наймолодшого сина Кубрата,

Аспаруха, захищаючись, поступово відступала Приазов'ям і Північним Причорномор'ям

на захід. При цьому болгари то мирилися, то воювали з тими слов'янськими племенами,

чиї володіння прилягали до цих регіонів. Приблизно в 70-х рр. VII ст. болгари під

проводом Аспаруха перейшли Дністер, вигнали аварів з Лівобережжя Нижньої

Придунайщини й заснували Дунайську Болгарію.