2. Существует несколько типов фуникулёров.
Наиболее распространённой является схема с двумя вагонами, жёстко соединёнными канатом, перекинутым через двигатель, размещённый на верхней станции. В такой схеме двигатель расположен не на самом вагоне, а на специальной станции. Двигатель приводит в движение перекинутый через него и уложенный между опорными рельсами канат, на концах которого жёстко закреплены вагоны. Вагоны, таким образом, разъезжаются в середине линии. Примером является киевский фуникулёр.
Существуют и другие схемы устройства фуникулёра.
Для фуникулёров типичными являются относительно короткие (несколько сотен метров) трассы с очень крутым уклоном, достигающим в среднем 70 % (35°). Рекордсменом является расположенный неподалёку от австралийского города Катумба фуникулёр, уклон трассы которого достигает 122 % (50,7°). Уклон на трассе обычно постоянен, но иногда незначительно варьируется на разных участках.
Фуникулёры обычно имеют только две станции (верхнюю и нижнюю). В этом случае вагон движется по трассе без остановки от начала до конца. При наличии у фуникулёра промежуточных станций остановка вагончика у промежуточной станции может быть предусмотрена графиком движения (Пражский фуникулёр) либо делаться по дополнительной заявке пассажиров (Карловарский фуникулёр «Диана»).
Вагоны фуникулёра проектируются индивидуально под каждую трассу, с учётом её крутизны. Таким образом, будучи поставлены на горизонтальную поверхность, они выглядели бы «скособоченными».
Фуникулёры довольно распространены в Европе (имеются в Париже, Барселоне, Праге, Киеве и других городах). Линии фуникулёра, исполняя транспортную работу, одновременно часто становятся аттракционом, предметом внимания туристов.
Кармелит в Хайфе и Тюнель в Стамбуле являются примерами фуникулёров с подземным размещением трасс (в частности, Кармелит, из-за наличия промежуточных станций и достаточно большой протяжённости, часто называют метрополитеном).
Илет 16
2. трансп. установка для перевезення вантажів у підвісних вагонетках, а також пасажирів у підвісних вагонах і кріслах по натягнутому між кінцевими станціями і проміжними опорами сталевому канату.
К.д. будують в гірській, перетнутій і важкопрохідній місцевості, а також в містах і робочих селищах для створення найбільш економічних, найкоротших транспортних зв'язків.
Канатна дорога — Місхор — Сосновий Бір — Ай-Петрі — пасажирська канатна дорога, яка з'єднує плато Ай-Петрі та Місхор.
Дорога будувалася починаючи з 1967 року[1]. Під час будівництва довелося міняти проект через те, що навішені канати лягли на скелі, а скелі заради будівництва руйнувати не захотіли[1]. Першими пасажирами канатної дороги 31 грудня 1987 року стали члени приймальної комісії. Відкриття дороги відбулося в березні 1988 року.
Є три станції: «Місхор» (нижня, 86 метрів над рівнем моря), «Сосновий Бір» (середня, 304 метрів над рівнем моря) та «Ай-Петрі» (верхня, 1152 метрів над рівнем моря). Довжина дороги понад 3,5 кілометрів. Діє цілий рік.
Відстань між станціями «Місхор» і «Сосновий Бір» становить близько 1310 метрів[2]. Підйом відбувається в сосновому лісі Ялтинського гірничо-лісового заповідника.
Між станціями «Сосновий Бір» та «Ай-Петрі» немає жодної опорної вежі, а відстань між цими станціями складає 1860 метрів[1].
Пасажирська кабінка проходить шлях за 20 хвилин. Вона важить 1,5 тонни і вміщає 35 чоловік. Всього по дорозі йдуть 4 кабінки. Швидкість руху у верхній частині дороги складає 8 метрів на секунду, у нижній — 6 метрів на секунду[1]. Кут підйому — 45°. Дорога зроблена по маятниковому типу. Кабінки рухаються в протифазі одна до одної по дві між сусідніми станціями.
Канатна дорога обладнана власною автономною електростанцією[3].
Обслуговуючий персонал складається з 120 чоловік. Влітку додатково залучається ще 40 осіб[3].
З 2000 року дорога обслуговується ТОВ «Стартінвест».
Взимку, під час занесення доріг снігом, канатна дорога є єдиним засобом сполучення з Ай-Петринською яйлою. Установи, які розташовані на яйлі в цьому разі отримують продукти та інші речі по канатній дорозі[4].