1. Визначення зовнішніх особливостей літописа:

Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Серед представників освічених шарів народу тоді з’являється потреба записати основні моменти цих подій. Щось подібне відбувалось і на Україні в другій половині XVII ст. у зв’язку з соціальним і національним рухом українського народу, особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту.

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою всіх українських літописів другої половини XVII — XVIII ст., в тому числі і «Літопису Самовидця».

Літопис Самовидця – козацький літопис староукраїнською мовою, є однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст., одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як літописи Граб’янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності XVII ст. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних  прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літопис має державницьке значення. Він представляє політику Козацької держави у певний період її існування, презентує політичні позиції автора, надає оцінку політичної діяльності різних історичних діячів, зокрема гетьманів.

2. Встановлення достовірності джерела:

Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше.

Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини XIX ст. без назви та імені автора зберігався в списках. Його популярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст. Про це може свідчити кілька списків цієї пам’ятки, які дійшли до нас. Починаючи з другої половини XVIII ст. літопис Самовидця витискується працею Граб’янки, і твір Самовидця залишається на довгий час забутим. І лише 1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості.

Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московських «Чтениях» під назвою «Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти, М., 1846.». О. Бодянський, готуючи рукопис Самовидця до друку, мав у своєму розпорядженні чотири списки:

1) список П. Куліша, який охоплював історичні події з найдавніших часів і закінчувався 1668 р.;

2) список М. Костомарова (одержаний від харківського вчителя Третякова), який закінчується 1690 р. (у ньому пропущено опис історичних подій з 1683 по 1687 р.);

3) список у перекладі російською мовою (друга половина XVIII ст.) з численними помилками (належав бібліотеці московського «Общества истории и древностей российских»);

4) список київського урядовця М. Юзефовича, що був переписаний у 40-х роках XIX ст. Списки Юзефовича й Куліша переписані з одного і того ж джерела.

В основу свого видання Бодянський поклав список Куліша, хоча використав і решту списків, додавши до публікації примітки, зауваження, доповнення, різночитання, пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчики. Короткі передмови до видання написали П. Куліш та О. Бодянський. У цьому виданні літопис кінчається 1734 роком.

Другий видавець літопису Самовидця Орест Левицький три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 р. у Київській археографічній комісії під назвою «.Летопись Самовидца по новооткрытым спискам, К., 1878». У розпорядженні Левицького, крім видання Бодянського, було два нововідкритих списки літопису — так звані Іскрицький та Козельський. Переписано його 1740 р. на Полтавщині.

Я.Дзира вважає, що найближчим до оригіналу є список Іскрицького Оригінальний список (авторський) не зберігся. О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р. Події 1703-1734 рр. дописані пізнішим переписувачем. 3 цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.