- •1. Культура як духовний та суспільний феномен.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •13Головні східнослов'янські боги:
- •13Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •Іконопис київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні хіv-хv ст. На шляху формування українського етносу
- •24,25 Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років хv ст Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
- •Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань).
- •30. Скульптура і живопис України хvі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •36. Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
- •Література
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •43. Діяльність ф.Прокоповича.
- •44. Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
- •52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині
- •57. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •Драгоманова не знайшов
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка
- •60. М.Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.
55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
У 1895 р. Юліан Бачинський — один із активних діячів Українсько-руської радикальної партії у праці "Україна irredenta" обґрунтовує потребу створення Української незалежної держави. Він доходить такого висновку: "Україна для себе! — От єї клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! — От єї стяг".
Книга Ю.Бачинського "Україна irredenta" привернула увагу широкої громадськості України, зокрема Галичини. В ній чітко і виразно прозвучала українська національна ідея.
У 90-х роках XIX ст. спостерігається активізація політичного життя і на Сході України, де виникають перші політичні організації, що висувають вимогу боротися за незалежну Українську державу.
Харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. опублікував брошуру "Самостійна Україна", де була чітко сформульована державницька ідея "незалежності України від Росії". Будучи студентом юридичного факультету Київського університету, М.Міхновський виявляє ініціативу: в Каневі на могилі Т.Шевченка заснувати таємну організацію "Братство тарасівців", до якої увійшли б його однодумці. Товариство очолив один із найстарших студентів І.Липа. Політична проррама "Братства тарасівців" була окреслена М.Міхновським у 1893 р. на сторінках Львівської газети "Правда". В ній поставало питання про відновлення національно-державної самостійності України. Цій меті, на думку М.Міх-новського, повинна бути підпорядкована діяльність кожного українського патріота.
В 1897 р. на основі "Братства тарасівців" у м.Харкові виникла "Українська студентська громада". М.Міхновський мав на неї великий вплив. Програма й ідеологія нової організації була близькою до "Братства тарасівців". Пізніше ця студентська організація, яку очолював Д.Антонович, переросла в Революційну українську партію (1900 р.) — РУП. Саме для неї М.Міхновський написав програмну брошуру "Самостійна Україна", вперше опубліковану 1900 р. у Львові. Він закликав усіх патріотів України до боротьби за національне визволення і проголошення незалежної Української держави з такими гаслами: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ". Одночасно М.Міхновський сформулював завдання розбудови незалежної національної держави, використовуючи аргументи міжнародного права, а також політичні та культурні. Його виклад вражає силою аргументації, послідовністю і логічністю думок. Він доходить висновку, що державна самостійність — головна умова існування нації, а "державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин".
Ідеї М.Міхновського знайшли підтримку прогресивно налаштованої української інтелігенції. Кількість його прихильників поступово зростала. Однак у тогочасному українському суспільстві дедалі все більше і швидше входили в моду соціалістичні ідеї, тому вимоги незалежності України видавалися багатьом діячам культури несприйнятними.
56. Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини (1816—1847 pp.); другий — організаційний (1848-1860 pp.); третій — політичний (1861-1918 pp.).
В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-като-лицьке духовенство. Досліджуючи історію Греко-католицької церкви в Україні, М.Грушевський наголошував, що ця церква "...стала для Західної України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна".
Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Анге-ловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Лише на терені Перемиської єпархії налічувалося понад 380 таких шкіл. Навчання у школах велося польською мовою. Це викликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мрвою.
Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви І.Могильницький, М.Герасевич, В.Компаневич, І.Лаврівський та ін. І.Могильницький (1777— 1831 pp.) був автором першої в Галичині граматики української мови. Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини зробили М.Герасевич — автор твору з історії української церкви, В.Компаневич — дослідник історії монастирів, І.Лаврів-ський, який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою "Повість временних літ".
Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. у Відні, які мали великий вплив на всю Австрійську імперію. Під їх тиском австрійський уряд змушений був піти на певні поступки. У 1848 р. він прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту (Рейхстагу); була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян.
З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР). У діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини. Делегація галицьких русинів, уповноважена ГРР, звернулася до монарха Австрії Франца Иосифа II з проханням: ввести у школах Галичини викладання всіх предметів руською (українською) мовою, всі цісарські укази й урядові постанови оголошувати руською мовою; розвивати руську мову в усіх округах, де проживають русини; зрівняти у правах представників трьох обрядів (греко-католицького, латинського та вірменського); русинам (українцям) надати право брати участь в усіх адміністративних установах Австрійської держави.