- •1. Культура як духовний та суспільний феномен.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •13Головні східнослов'янські боги:
- •13Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •Іконопис київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні хіv-хv ст. На шляху формування українського етносу
- •24,25 Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років хv ст Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
- •Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань).
- •30. Скульптура і живопис України хvі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •36. Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
- •Література
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •43. Діяльність ф.Прокоповича.
- •44. Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
- •52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині
- •57. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •Драгоманова не знайшов
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка
- •60. М.Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.
26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
У XVI столітті триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV столітті у Львові було побудовано водопровід.
Із заключенням Люблінської унії у 1569 році українські землі опинилися під володінням Речі Посполитої. Позиція соціальної еліти в нових умовах була неоднозначною. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури — мови, традицій, православної віри і сприймали польську.
У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво — самобутній суспільний стан, який сформувався в XV—XVI століттях. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови
27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
Реформація, як церковно-релігійна і політично-соціальна течія почалася при кінці 14 століття і тривали кілька століть у Західній Європі (звідки поширилися й на Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та витворивши низку протестантських церков.
Реформація була спрямована однаково проти догм і устрою, як і проти економічного і політичного становища Католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо). На відміну від понаднаціонального характеру Католицької церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню національну свідомість і культурний розвиток. Реформація охопила різні соціальні верстви і цілі держави, а також спричинила між ними гострі удари, що виявилися у довготривалих війнах.
На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Чимала кількість маґнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. — були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь: Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.
Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади св. Письма були знані на українських землях у 15 ст., з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—61), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном...», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.
У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь
Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (16-17 ст.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.
У царині соціально-політичній Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині 17 ст. провід українсько-національного життям, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина, у своїй зовнішній політиці, почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).
Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов'язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двох протилежних сил — католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й неґативне ставлення православної церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині 17 ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).
28. Зміст та основні проблеми праці Станіслава Оріховського “Напучення польському королеві Сігізмунду Августу”.
Є у 24 25 питанні!
29. Діяльність І.Вишенського на ниві полемічної літератури