Завдання

Розширення діапазону поезії, що з'явилося слідством змін в світобаченні і світовідчуванні поетеси, не могло, у свою чергу, не вплинути на тональність і характер власне любовної лірики. Правда, деякі характерні її особливості залишилися тими самими. Любовний епізод, наприклад, як і раніше, виступає перед нами в своєрідному ахматовському вигляді: він, зокрема, ніколи послідовно не розгорнений, в ньому звичайно немає ні кінця, ні початку; любовне визнання, відчай або благання, що становлять основу вірша, завжди здаються читачу як би обривком випадково підслуханої розмови, яка почалася не при нас і завершення якої ми теж не почуємо:

"А, ты думал - я тоже такая,

Что можно забыть меня.

И что брошусь, моля и рыдая,

Под копыта гнедого коня.

Или стану просить у знахарок

В наговорной воде корешок

И пришлю тебе страшный подарок

Мой заветный душистый платок.

Будь же проклят.

Ни стоном, ни виглядом

Окаянной души не коснусь,

Но клянусь тебе ангельским садом,

Чудотворной иконой клянусь

И ночей наших пламенным чадом

Я к тебе никогда не вернусь".

Ця особливість ахматовської любовної лірики, повної недомовленостей, натяків, що йдуть в далеку глибину підтексту, додає їй дійсну своєрідність. Героїня ахматовських віршів, що найчастіше говорить як би сама з собою в стані пориву, напівмарення або екстазу, не вважає, природно, потрібним, та і не може додатково роз'яснювати і розтлумачувати нам все, що відбувається. Передаються лише основні сигнали відчуттів, без розшифровки, без коментарів, поспішно - по квапливій азбуці любові. Мається на увазі, що ступінь душевної близькості чудодійно допоможе нам зрозуміти як відсутні ланки, так і загальний сенс драми, що тільки що відбулася. Звідси - враження крайньої інтимності, граничної відвертості і серцевої відкритості цієї лірики, що здається несподіваним і парадоксальним, якщо пригадати її одночасну закодованість і суб'єктивність.

16