7.Підготовка прокурора до підтримання держ.Обвинувачення

• Підготовка до судового розгляду кримінальної справи включає:

• ознайомлення з наглядовим провадженням;

• досконале вивчення всіх матеріалів кримінальної справи;

• конспектування матеріалів кримінальної справи;

• систематизацію доказового матеріалу та його докладний аналіз;

• прогнозування можливих варіантів судових ситуацій;

• спілкування із слідчим або членами слідчої групи;

• підготовку додаткових матеріалів та клопотань;

• проведення організаційних заходів по забезпеченню явки потерпілих, свідків обвинувачення;

• планування роботи у судовому засіданні, відпрацювання можливих тактичних прийомів;

• формування наглядового провадження;

• ознайомлення із законами, рекомендаціями і роз'ясненнями, судовою практикою з аналогічних справ, юридичною літературою.

Методика вивчення прокурором справи під час підготовки до судового розгляду

Підготовка до судового розгляду має багато індивідуальних рис, обумовлених особистими якостями обвинувача, його пам’яттю, здатністю до аналізу, логічного мислення і прогнозування.

Для того, щоб знати справу краще за всіх або, у всякому випадку, не гірше свого процесуального супротивника і судді, державний обвинувач повинен вивчати кримінальну справу, користуючись певною системою, що надасть можливість повною мірою використовувати наявні в ній матеріали з метою якісного і ефективного підтримання державного обвинувачення.

Способи вивчення матеріалів справ розподіляються на три види.

Деякі обвинувачі більш прихильні до ознайомлення зі справою у прямій хронологічній послідовності: починаючи з постанови про порушення кримінальної справи і первісних матеріалів. Такий спосіб, на наш погляд, більш доцільно використовувати у тому випадку, коли у обвинувача з’явилися сумніви у правильності визначення напрямків розслідування, всебічності, повноті і об’єктивності дослідження обставин справи. Державний обвинувач «з нуля» аналізує всю інформацію, має можливість самостійно визначати напрямки пошуку необхідної додаткової інформації, перевіряти повноту і об’єктивність її дослідження на досудовому слідстві. Співставляючи свої висновки з рішеннями слідчого, державний обвинувач може виявити, де саме слідство пішло «не у той бік», виявити можливість і доцільні шляхи заповнення прогалин і упущень слідчого.

Слід зазначити, що саме таким чином доцільно вивчати справу перед її переглядом в апеляційному порядку прокурору, який бере участь в апеляційному провадженні.

Інші починають вивчати справу із середини, тобто з постанови про пред’явлення обвинувачення та протоколу допиту обвинуваченого. У такій спосіб прокурор одразу знайомиться з позицією захисту, а потім досліджує докази, які її спростовують або підтверджують. Тобто, перш за все, перевіряється версія обвинуваченого та його захисника.

При вивченні справи таким чином слід звертати увагу на те, що нерідко обвинувачені, потерпілі, свідки допитуються декілька разів у різний час, декількома оперуповноваженими і слідчими, протоколи їх допитів можуть бути підшиті в різних томах справи.

Притягнута до кримінальної відповідальності людина, яка в подальшому стала обвинуваченим, як правило, допитується не в одному і тому ж процесуальному становищі. Спочатку вона може бути допитана як свідок, потім як підозрюваний, наприкінці - як обвинувачений.

Для того, щоб мати повне уявлення про всі багаточисельні показання, їх достовірність, наявність чи відсутність у них суперечностей, а також для вирішення питання про те, чи можливо їх використати в якості безспірних доказів у справі, чи здобуті вони законним шляхом і чи не може виникнути питання про визнання їх недопустимими, протоколи допитів доцільно об’єднати по процесуальних фігурах.

Дати протоколів проведених слідчих дій, прізвища слідчих і оперуповноважених, які брали участь у провадженні, співставляються з відповідними даними, що містяться у постановах про порушення кримінальної справи, прийнятті до провадження, створення слідчо-оперативної групи, зміну її складу, окремих дорученнях, що дозволяє встановити:

• скільки разів допитувалася та чи інша особа;

• хто проводив допити і чи мав слідчий або оперуповноважений повноваження на їх проведення;

• чи можливо використовувати протоколи допитів в якості доказів з врахуванням часу їх проведення та інших умов, що визначають їх допустимість.

Треті починають вивчати кримінальну справу з кінця, тобто з обвинувального висновку, перевірки його відповідності постанові про пред’явлення обвинувачення, а потім досліджують відповідність та повноту доказів. Такий порядок дозволяє економити час ознайомлення зі справою, оскільки обвинувальний висновок є кінцевим документом всього досудового слідства.

Як відомо, в описовій частині обвинувального висновку слідчий пропонує своє бачення події злочину і важливих для справи обставин. Потім викладаються докази у тій послідовності і тій частині, яка також уявляється оптимальною слідчому. І завершується обвинувальний висновок висновком слідчого про доведеність пред’явленого обвинувачення і кваліфікацію вчиненого. Крім того, в обвинувальному висновку, як правило, наводяться основні рішення слідчого з найбільш важливих моментів розслідування: про закриття кримінального переслідування стосовно окремих осіб, про закриття провадження по окремих епізодах та інші.

Вивчивши обвинувальний висновок, державний обвинувач отримує враження про справу в цілому, йому легше орієнтуватися у її матеріалах, він може цілеспрямовано перевіряти ці обставини, які викликали у нього сумніви. Однак, зазначений порядок має і негативні сторони. Перш за все, обираючи вказаний порядок, державний обвинувач одразу приймає в якості вірної позицію слідчого (приймаючи його висновки за основу вивчення матеріалів справи). Внаслідок цього, це, безсумнівно, ускладнює формування власної думки з основних питань всебічності, повноти і об’єктивності дослідження всіх обставин справи. Значно трудніше буде виявити прогалини і упущення досудового слідства, а, значить, і планувати свою діяльність у суді.

Прокурор зобов’язаний ретельно вивчити обвинувальний висновок з правової і фактичної точок зору, співставити наявні у ньому висновки і докази, на які посилається слідчий з матеріалами справи.

Ознайомившись з обвинувальним висновком, прокурор перш за все має визначитись, чи відповідає він вимогам ст.223 КПК, чи затверджений він прокурором. Згідно ст.249-1 КПК, невиконання цих вимог заважає призначенню справи до розгляду і є підставою для повернення справи прокурору (суд направляє її за власною ініціативою). Резолютивна частина обвинувального висновку має відповідати постанові про притягнення в якості обвинуваченого. У групових та багатоепізодних справах перелік доказів має бути наведений стосовно кожного обвинуваченого окремо і окремо по кожному інкримінованому епізоду.

Який би спосіб вивчення матеріалів справи не вибрав прокурор, він повинен додержуватися загальних правил:

• вивчати необхідно всі матеріали справи, навіть ті, на які слідчий не посилається в обвинувальному висновку;

• необхідно уважно вивчити заяви, скарги, звернення, клопотання обвинувачених та їх захисників на предмет достатності і допустимості доказів, доводи слідчого про їх спростування (звертати увагу на те, що, як правило, постанови слідчого про відхилення заявлених клопотань захисників не вмотивовані і складаються з декількох фраз: «немає підстав для задоволення, вина обвинуваченого підтверджена зібраними доказами» та таке інше);

• кожний документ справи вивчати з початку і до кінця.

Важливою частиною підготовки прокурора до участі у судовому засіданні є конспектування матеріалів справи.

Узагальнений досвід підготовки державних обвинувачів до судового розгляду справ свідчить, що найбільш раціональним у конспектуванні є такий поділ:

• поіменний запис у хронологічному порядку окремо показань обвинуваченого, потерпілого, кожного свідка, експерта, інших допитаних на досудовому слідстві;

• конспектування інших матеріалів справи.

При конспектуванні протоколів допиту, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події бажано:

- зазначати вид процесуальної дії, дату і час її проведення, ким її виконано, хто був присутній при її проведенні, стислий зміст показань, на яких аркушах справи вони знаходяться;

- законспектувати не тільки тексти протоколів слідчих дій, а й пояснення, що давалися до порушення кримінальної справи (з вказівкою на дату та посадову особу, що їх відібрала), звернути увагу на явки з повинною – дотримання ст.96 КПК (у разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з’явився з повинною, після чого складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з’явилася з повинною, і посадова особа, що склала протокол). Обов’язково звертати на зміст явки з повинною;

в) більш докладно викласти зміст першого допиту особи з дослівним записом характерних висловів, що можуть знадобитися у судовому засіданні;

г) звернути увагу на форму запису (власноручно чи зі слів) свідчень про ознайомлення з протоколом, зауваженнями, додатками до нього, незгодою допитуваного із записом та мотивами незгоди;

д) переконатися, що допити проведені з додержанням норм КПК України.

У такому ж порядку необхідно конспектувати інші матеріали справи, починаючи з постанови про порушення кримінальної справи: дата, ким порушена, стосовно особи чи за фактом вчинення злочину, за якою статтею КК, наявність підстав, передбачених ст.98 КПК, повідомлення особі про порушення стосовно неї справи, що стає необхідним з огляду на рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р., додержання кримінально-процесуального законодавства при проведенні кожної процесуальної дії.

Дати протоколів проведених слідчих дій і прізвища слідчих та дізнавачів, які брали участь в їх провадженні, співставляються з відповідними даними, що містяться у постановах про порушення кримінальної справи, прийнятті її до провадження, створенні слідчо-оперативної групи, зміни у її складі, окремому дорученні про провадження слідчих дій, що дозволяє встановити:

1. скільки разів допитувалась та чи інша особа,

2. хто проводив допити та чи мав слідчий (дізнавач) повноваження на їх провадження,

3. чи можна використовувати протоколи допитів в якості доказів з урахуванням часу їх провадження та інших умов, що визначають їх допустимість.

Виписки з матеріалів кримінальної справи (або копії процесуальних документів) доцільно групувати за наступною системою:

1) постанови: про порушення кримінальної справи, про прийняття справи до провадження, створення слідчо-оперативної групи, зміни у її складі, притягнення в якості обвинуваченого, обрання запобіжного заходу, окремі доручення про провадження слідчих дій;

2) протоколи допитів підсудного в якості свідка, підозрюваного, обвинуваченого, очних ставок з ним, відтворення обстановки та обставин події за його участю (слід звертати увагу на те, чи змінювались показання підсудного, чи не змінювалась його позиція відносно пред’явленого йому обвинувачення, його версія щодо події злочину);

3) клопотання і скарги підсудного та його захисника. Необхідно перевірити, чи правильно (і вмотивовано) вони вирішені слідчими чи прокурором. Ці дані мають важливе значення для прогнозування позиції захисту, всіх можливих версій обвинуваченого і його захисника, докази, на які, вірогідно, буде посилатися сторона захисту;

4) протоколи допитів потерпілого, очних ставок з ним, відтворення обстановки та обставин події за його участю;

5) протоколи допитів свідків, очних ставок з ними;

При вивченні і складанні виписок з протоколів допитів потерпілого і свідків також слід звертати увагу на те, чи не змінювали вони свої показання;

6) протоколи оглядів місця події, речових доказів, документів, обшуків і обставин події та інше;

7) постанови про призначення експертиз, висновки експертиз, протоколи ознайомлення з ними обвинуваченого та його захисника, протоколи допиту експертів.

Висновки експертиз слід вивчати дуже уважно, одночасно визначаючись з питанням: чи виникне у судовому засіданні необхідність виклику і допиту експерта;

8) документи, які стосуються цивільного позову та відшкодування збитків (звичайно, найголовніше – розміру завданої шкоди);

9) дані, що характеризують особу обвинуваченого (в необхідних випадках – і потерпілих);

10) протокол ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи (чи заявляли вони при цьому що-небудь).

Звичайно, у розпорядженні державного обвинувача є матеріали наглядового провадження, можна сказати, компактна «копія» кримінальної справи. При його вивченні рекомендується звертати увагу на ті документи, які не увійшли в матеріали кримінальної справи – матеріали перевірок по скаргах, службових перевірок, відповіді на запити та інше.

Дані, які мають значення для державного обвинувача, можуть міститься і в інших документах як прокуратури, так і органів досудового слідства (наглядові провадження по скаргах потерпілих, свідків, закриті кримінальні справи, які не знайшли свого відображення ні у наглядовому провадженні, ні у основній кримінальній справі).

Ретельне і добросовісне вивчення матеріалів кримінальної справи від початку до кінця, включаючи речові докази, необхідно перш за все для правильного визначення державним обвинувачем позиції у справі, характеру промови у судових дебатах і форми підготовки до виступу.

Надзвичайно важливим в діяльності прокурора в стадії досудової підготовки є прогнозування можливих ситуацій, що можуть виникнути у судовому засіданні. Найбільш ефективним це прогнозування буде у випадку тісної взаємодії зі слідчим, що дозволяє обвинувачеві дієво впливати на хід судового розгляду, адекватно сприймати те, що в ньому відбувається, грамотно і своєчасно, в рамках кримінально-процесуального закону, реагувати на поведінку інших учасників процесу.

Після систематизації та аналізу зібраних матеріалів слід спланувати загальну тактику прокурора на стадіях як попереднього розгляду справи суддею, так і судового слідства.

Планування діяльності державного обвинувача представляє собою комплексний, безперервний і достатньо тривалий процес, який починається з моменту вивчення матеріалів справи і закінчується наприкінці судового засідання. Оскільки планування є індивідуальним і творчим процесом, який певною мірою залежить від особистих якостей прокурора, а також від категорії, обсягу і складності кримінальної справи, то матеріали, відображені у планах, можуть бути різними. Державний обвинувач може мати декілька планів, які допомагають йому вирішувати різні завдання. Кількість планів та їх зміст залежить від обсягу кримінальної справи, кількості осіб, які притягуються до відповідальності, виду злочину та інших багатьох факторів. Можна виділити декілька видів планів:

1. загальний план участі обвинувача у судовому розгляді справи, який надає прокурору змогу вільно орієнтуватися в матеріалах справи, постійно доповнюється і корегується у ході судового розгляду та становить основу його підготовки до судових дебатів. Приблизний зразок зазначеного плану у невеликий справі, де обвинувачується одна особа, такий:

- докази, здобуті досудовим слідством,

- версії обвинувачення,

- судові дії,

- результати перевірки доказів у суді, нові докази,

- дані щодо особи обвинуваченого,

- розрахунок цивільного позову на стадії досудового слідства та перевірка його у суді,

- кваліфікація злочинного діяння на слідстві, зміна кваліфікації чи обсягу обвинувачення, мотиви,

- запропоноване покарання, його мотивування.

Заслуговує на увагу розділ плану щодо версій обвинувачення. Їх можна визначити як обґрунтовані фактичними даними, матеріалами справи передбачення, що виникають у державного обвинувача, і які підлягають перевірці в ході судового слідства. Справа в тому, що в обвинувальному висновку викладається одна з версій обвинувачення, висунута слідчим. Але те, що для слідчого вже істина, для державного обвинувача лише одне з передбачень, яке необхідно перевірити в ході судового слідства. Однак, у судовому засіданні необхідно перевірити й інші версії – як загальні (стосовно предмету доказування), так і окремі (стосовно окремих обставин справи). Це можуть бути версії, що перевірялися слідчим та були відкинуті або не перевірялися зовсім, хоча для цього були всі підстави. У тих випадках, коли перевірена у суді версія слідства приймається судом, вона стає судовою версією. Якщо версія не може бути перевірена у судовому засіданні або перевірка її збільшує обсяг обвинувачення, справу необхідно направляти на додаткове досудове слідство;

2. план участі обвинувача в окремій судовій дії. Наприклад, план участі обвинувача у судовому допиті може виглядати таким чином:

- черговість допиту,

- зміст показань, даних на досудовому слідстві,

- прогнозування зміни показань,

- питання, які треба задати у судовому засіданні;

- зміст показань, даних у судовому засіданні,

- тактичні прийоми допиту;

3. план підтримання державного обвинувачення у багатоепізодних справах і справах стосовно декількох осіб.

У цих випадках можна використовувати таку таблицю:

- епізод,

- прізвище, ім’я та по-батькові осіб, що брали участь в епізоді,

- докази, що викривають винного, добуті на досудовому слідстві,

- докази, які знайшли підтвердження у суді,

- завдана шкода і розрахунок цивільного позову;

4. план-схема злочинних зв’язків;

5. план-розрахунок цивільного позову;

6. спеціальний план порядку дослідження доказів.

Таким чином, планування підтримання державного обвинувачення – це процес багатоетапний, динамічний, який залежить від кількості та характеру завдань, що стоять перед прокурором у суді.

Обираючи тактику поведінки на попередньому розгляді, прокурору необхідно відповісти на питання, викладені у ст.237 КПК, а саме:

1. підсудність справи відповідному суду,

2. наявність чи відсутність підстав для закриття справи або її зупинення,

3. відповідність обвинувального висновку нормам процесуального закону,

4. доцільність обраної міри запобіжного заходу або необхідність чи можливість її зміни,

5. наявність процесуальних порушень, без усунення яких справа не може бути призначена до розгляду,

6. наявність підстав для притягнення інших осіб до відповідальності за вчинений злочин,

7. наявність підстав для притягнення обвинуваченого до відповідальності за більш тяжкий злочин.

Детальне вивчення матеріалів справи до призначення суддею попереднього розгляду та відповіді на зазначені питання мають важливе значення. Виявивши підстави, за якими суд може повернути справу прокурору на підставі ст.249-1 КПК (порушення процесуальних норм при складанні обвинувального висновку) або на додаткове досудове слідство (процесуальні порушення, які не дають можливості призначити справу до слухання, необхідність притягнення обвинуваченого за більш тяжкий злочин, якщо воно потребує обов’язкового проведення досудового слідства або зміни підсудності, необхідність притягнення до відповідальності за вчинений злочин інших осіб при неможливості розслідування справи в окремому провадженні) прокурор може завчасно, до призначення попереднього розгляду, звернутися до суду з письмовим проханням повернути справу прокурору на підставі ч.4 ст.232 КПК або висловити думку про повернення справи в порядку ст.249-1 КПК, посилаючись на недостатню перевірку справи відповідно до вимог ст.228 КПК.

З метою запобігання необґрунтованого або незаконного направлення справи на додаткове досудове слідство зі стадії попереднього розгляду за ініціативою суду або інших учасників процесу необхідно зважити:

1) які процесуальні порушення допущені на досудовому слідстві і чи є вони такими, без усунення яких справу неможливо призначити до слухання. Такими істотними порушеннями відповідно до ст.370 КПК можуть бути:

- порушення права обвинуваченого на захист,

- відсутність перекладача за наявності підстав забезпечення ним у слідчих діях з обвинуваченим,

- розслідування справи особою, яка підлягала відводу,

- непред’явлення обвинувачення та матеріалів справи для ознайомлення,

- якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором (у таких випадках у прокурора є можливість завчасно звернутися до суду для повернення справи у порядку ч.4 ст.232 або ст.249-1 КПК).

Оскільки інших істотних порушень КПК на стадії досудового слідства, при яких судове рішення безумовно скасовується, закон не визначає, прокурор у судовому засіданні у разі відсутності названих може наполягати на призначенні справи до розгляду;

2) відомо, що під час попереднього розгляду справи у суді, не обговорюється і не вирішується питання щодо винуватості особи. Водночас, якщо у прокурора після вивчення справи виникають питання щодо неправильності кваліфікації злочину за статтями КК або відсутності її за сукупні злочини, неповноти досудового слідства тощо, він повинен відпрацювати для себе певну позицію: чи то клопотати про направлення справи на додаткове розслідування, чи бути готовим до можливого вирішення питання наприкінці судового слідства про зміну обвинувачення у порядку ст.277 КПК, або підготувати додаткові докази чи заявити клопотання про надання судового доручення тощо.

На попередньому розгляді справи прокурор повинен мати:

• систематизований конспект матеріалів справи з аналізом доказів,

• уявлення про матеріали (документи, скарги, клопотання), які надійшли безпосередньо до суду після направлення справи прокурором,

• відпрацьовану позицію з усіх питань, які будуть вирішуватися у попередньому розгляді,

• прогнози щодо позицій інших учасників процесу, можливих клопотань з їх боку, виникнення спірних питань (повернення справи на додаткове досудове слідство, зміни міри запобіжного заходу, слухання справи без виклику потерпілого, свідків) та ставлення до них, зважаючи і на те, що на постанову судді, якою справу призначено до розгляду, згідно ст.245 КПК, не може бути внесена апеляція,

• план доповіді та обґрунтування своєї позиції.

Важливим положенням програми підготовки державного обвинувача до судового засідання є глибоке вивчення ним нормативних матеріалів і судової практики стосовно конкретної справи, спеціальної літератури. Виконання цих умов у процесі підготовки до розгляду справи у суді є особливо актуальним під час проведення реформи правової системи, нестабільності законодавства.

Таким чином, вивчення державним обвинувачем матеріалів кримінальної справи є важливою стадією його підготовки до судового засідання.