4.2. Освіта, наука та культура України в 70-х—80-х рр. XX ст.

У 1970-х — середині 1980-х рр. культурне життя України продовжувало активно розвиватися.

Проте і воно зазнавало негативного впливу тоталітарного режиму. Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі, і зокрема в УРСР, надавалося великого значення. Так, Академія наук УРСР на чолі з Б. Патоном стала провідним науковим центром України. З'явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України та ін. Однак замовчування багатьох прізвищ і фактів української історії зробили ці фундаментальні праці недосконалими.

У цей час динамічно розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П.Загребельного, І.Білика. Ю.Мушкетика, Д.Павличка, І. Драча, Б. Олійника та ін. Стали відомими імена нових поетів, і серед них В. Стуса, твори якого не видавалися в Україні за життя поета.

Але на початку 1970-х рр. після цькування О. Гончара за роман «Собор», у якому зображуються події української історії, розкривається глибока повага до його традицій і звичаїв, починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах.

Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, І. Чендея та ін. Ці молоді поети і прозаїки у своїх творах відображали реалії сучасного життя.

«Незручних» літераторів, які сприяли піднесенню національної самосвідомості громадян — О. Гончара. І. Дзюбу, О. Бердника, Б. Чичибабіна, виключили зі Спілки письменників України. Російського письменника В. Некрасова, який постійно жив у Києві, вислали за кордон. Затягувалося видання творів Ліни Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай», які побачили світ наприкінці 1970-х рр. Ідеологічний пресінг негативно впливав на розвиток творчого процесу в літературі.

Кіно залишалось найбільш масовим мистецтвом. Великим успіхом користувався фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова. Кінофільми Ю. Ілленка, К. Муратової, І. Миколайчука. Л. Бикова стали гордістю українського кінематографа. У цей період у кіномистецтві зародився новий Напрямок — «поетичне кіно». Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва.

Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові. Найбільш яскравими серед театральних зірок були такі майстри, як Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський тощо. У цей період зросла кількість театрів, і в середині 1980-х рр. їх налічувалось майже 90, але театральний репертуар перебував під постійним контролем ідеологічних відділів партійних органів.

В образотворчому мистецтві провідними стали історико-революційна, патріотична і «виробнича» теми. В Україні працювали видатні художники Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор І.Гончар, художниця-самоук К. Білокур. У 1970-х рр. відбувався перехід до десятирічної загальної середньої освіти, що стало значним досягненням того часу. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації навчання. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків.

Кількість україномовних шкіл зменшувалася, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях. 1 червня 1978 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Цією постановою розпочався новий наступ на національну школу. У 1979 р. у Ташкенті (Узбекистан) відбулася науково-практична конференція «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР», на якій було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних навчальних закладах з п'яти років. Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) сприяла процесу ідеологізації та русифікації навчання в Україні. Українська мова досить сплановано витіснялася зі школи.

Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Посилення ідеологізації негативно вплинуло на рівень викладання суспільних і гуманітарних дисциплін, як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Уніфікація процесів навчання і виховання, незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів — В. Шаталова, М. Щетиніна, обмежувала творчий розвиток особистості.

Але переважна більшість діячів культури виконували вимоги партійних ідеологів, за що одержували великі гонорари, лауреатські звання, державні премії, різні соціальні блага. Партійні органи через громадські організації — союзи письменників, художників, композиторів, впливали на «неслухняних» митців. Передбачалося, що основними постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, партійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму і комунізму.

Висновок. Процеси, що відбувалися в 1970—1980-ті рр. в культурному і духовному житті України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в мистецтві, стають широко відомими імена нових театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилювався процес русифікації, наступ на національно-культурні права республіки загострив питання про збереження національної самобутності українського народу, який поступово трансформувався в «радянський народ».

■ Дати: 1978 р., 1984 р.

■ Поняття, терміни, назви: русифікація, «поетичне кіно».

Білет 5 5.1.1 Універсал Центральної Ради та його історичне значення

Улітку 1917 р. розвивалася Українська національно-демократична революція. 6—8 квітня 1917 р. в Києві працював Український національний конгрес, на якому ключовим було питання про автономію України. Саме автономії повинна була вимагати УЦР від Тимчасового уряду Росії, що разом з російськими меншовиками й есерами не був зацікавлений у розв'язанні національного питання в Україні. Більшовики, зацікавлені в падінні Тимчасового уряду, на словах підтримали національний рух в Україні.

У травні 1917 р. в Києві проходив 1 Український військовий з'їзд. Виконуючи його рішення, УЦР направила до Петрограда делегацію на чолі з Володимиром Винниченком. Делегація зажадала від Тимчасового уряду надати Україні автономію у складі федеративної Росії. Тимчасовий уряд зволікав з відповіддю на це ключове для українців питання і врешті-решт відмовив, що викликало протест делегатів І селянського і II військового з'їздів.

Додаткова інформація

В. Винниченко про позицію російських експертів у розв'язанні питання про автономію України: «Вимірюючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулися Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. Й отут від однієї думки, від одного уявлення, що донецьке вугілля, що катеринославське залізо, що харківська індустрія будуть відібрані в них, вони почали розмахувати руками й виявили всю сутність свого російського... націоналізму. О ні, у такому розмірі вони нізащо не могли визнати автономію».

Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 червня 1917 р. проголосила 1 Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого».

Основні положення І Універсалу були такими:

— автономія України в складі Росії;

— право законодавчої ініціативи;

— необхідність загальнонародних, рівних, "прямих виборів шляхом таємного голосування до законодавчого органу — Всенародних українських зборів (сейму);

— відмова передавати певну частину податку до центральної російської скарбниці, уведення українського податку;

— заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх національностей, що мешкали в Україні.

Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню) українського суспільства.

Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був утворений український уряд — Генеральний Секретаріат.

Уряд УЦР складався з 8 генеральних секретарств і генерального писаря. Генеральним писарем був П. Христюк, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем міжнаціональних справ — С. Єфремов, секретарем внутрішніх справ — В. Винниченко. Інші секретарства очолили X. Баранов-ський, Б. Мартос, В. Садовський, М. Стасюк, І. Стешенко.

Значення І Універсалу полягало у тому, що в Україні проголошувався автономний лад. Це сприяло зміцненню українського суспільства на нелегкому шляху створення української держави. Слід зазначити, що історичні рішення І Універсалу в Росії були сприйняті із занепокоєнням. Хвиля масових демонстрацій у Петрограді, поразка російської армії на Південно-Західному фронті і як наслідок — утрата Галичини — чинники, що зумовили політичну кризу. Тимчасовий уряд, побоюючись подальшого загострення "ситуації, пішов на переговори з УЦР.

Висновок. Проголошення автономії України сприяло зміцненню авторитету УЦР і подальшому розвиткові українського національного руху. І Універсал був історичним кроком на шляху державотворення в Україні.

■ Дати: 6—8 квітня 1917 р., травень 1917 р., 10 червня 1917 р.

■ Поняття, терміни, назви: універсал, автономія, Генеральний Секретаріат, Український національний конгрес.

■ Особистість в історії: В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов.