1.Основні функції збройних сил україни? Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладені на Збройні Сили України.

Вони протидіють застосуванню іншою державою або групою держав збройної сили до України, забезпечують охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України. Таким чином, основне завдання Збройних Сил - захист України від агресії ззовні

3.Які основні принципи розвитку національних збройних сил україни?Розвиток Збройних сил України на сучасному етапі – це виважений, плановий і прозорий для суспільства процес, результатом якого має бути гарантований захист національних інтересів України від нападу з використанням збройної сили.

У межах цього процесу відбувається розвиток технічного забезпечення Збройних сил, та відповідно автотехнічного забезпечення, яке ґрунтується на результатах вітчизняних і закордонних досліджень технічного (автотехнічного) забезпечення з урахуванням досвіду локальних війн та збройних конфліктів сучасності та національних бойових традицій, а також розвитку техніки та озброєння.

4.Сухопутні війська, Військово-Повітряні сили, Війська Протиповітряної обо­рони, Військово-Морські сили. спеціальні війська. Залі­зничні війська, а також органи управління і тилу, з.єд­нання, частини, військово-навчальні заклади, установи, підприємства, які не входять до видів Збройних Сил.Кожний вид Збройних Сил України має свої роди військ, що характеризуються певним призначенням, бо­йовими можливостями, військовою технікою, зброєю, кадровим складом тощо.

Спеціальні війська - військові частини і підрозділи, призначені для виконання спеціальних завдань по забезпеченню бойової і повсякденної діяльності Збройних Сил.

Тил Збройних Сил - це сили і засоби, призначені для тилового забезпечення військ.алізничні війська служать для технічного прикриття, загородження або відновлення, тимчасової експлуатації, будівництва нових залізничних колій та забезпечення бойових дій Збройних Сил.

5.Збройні Сили як важлива складова суспільства. Законодавство України у діяльності військовослужбовців. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Види військової служби: строкова і за контрактом. Поняття альтернативної служби.

Призовники мають право:

• проходити медичний огляд у будь-якій медичній установі будь-якої форми власності, якщо ця установа має ліцензію і кутовий штамп.

• право на відстрочку від призову на строкову військову службу у передбачених законом випадках

• право на звільнення від призову у передбачених законом випадках

• На збереження за ними місця роботи, а також займаної посади та отримання середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування і форм власності.

• На відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житла на період навчання, оплати вартості проїзду до місця навчання (зборів) і назад ( виплати здійснюються за рахунок коштів Міністерства оборони України та інших військових формувань у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

• Та зобов’язані відвідувати служби та інші заходи, що стосуються допризовників та призовників.

6.Дружина не мала характеру всенародного війська, вона була доступна тільки для вищої верстви громадянства, для бояр.Приналежність до дружини була спадщинним правом бояр. Із літописів знаємо цілі династії бояр, що з роду в рід займали вищі державні уряди й були членами княжої дружини.

Головним обов’язком членів дружини була вірність князеві.На утримання війська йшли різні державні доходи. У найдавніших часах князь віз дружину на полюддя, — стягати дань із підбитих племен.Дружина поділялася на старшу й молодшу.Старша дружина звалася інакше — перша, лучча, більша, або — великі бояри.Другою категорією була дружина молодша, — отроки, дітські, боярські діти або просто молодь.

Поруч із дружиною другою формацією давнього нашого війська було загальне народне ополчення, що мало стару назву воїнів. Спершу вої не мали ніякої постійної організації. Як на країну напав ворог, уся людність хапала за зброю для оборони. І в такій формі місцевої самооборони воїни перетривали довгі часи. Але вже перші князі почали вживати до зорганізованих виступів народного ополчення.

7.У перший рік війни партизанський рух мав малоор-ганізований характер. Групи були нечисленними, погано озброєними. Утворювалися вони в основному у лісосте­повій смузі України з воїнів Червоної Армії, які вий­шли з оточення, втекли з полону, та з радянських акти­вістів. Партизанські загони поповнювало і всіляко під­тримувало населення України. Перші виступи партиза­нів проти фашистів носили епізодичний характер. Тіль­ки з серпня 1942 p., з початком діяльності спеціальної па­ртизанської групи полковника Д. Медведева (1898—1954), розпочинається масовий партизанський рух в Україні. Створюються великі партизанські з'єднання та загони під командуванням С. Ковпака (1887—1967), О. Сабу­рова (1908—1974), О. Федорова (1901—1989) та ін.

Дії радянських партизанських загонів у Західній Україні не знайшли такої підтримки у населення, як у східній і центральній частинах.

Головною формою партизанської війни було руйну­вання німецьких комунікацій (рейкова, шляхова війна). Великі загони практикували також тактику рейдів. Так, у 1943 р. був здійснений славнозвісний Карпатський рейд С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї мети — знище­ння нафтових промислів Прикарпаття, але справив вели­ке враження на все населення України, продемонстрував силу Червоної Армії. Поповнення УПА проходило військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі офіцерів (старшин) у Великих Мостах, школі підофіцерів (підстарший) у Клевані (Волинь) та школі у Поморянах (Галичина). Крім цього, на Волині та Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, в лісах, проводилися тренування, навчання збройних груп.

З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтер­національні загони воїнів (італійці, румуни, німці, угор­ці та ін.), які дезертирували зі своїх армій.

З лютого 1943 р. УПА активізує свою боротьбу як проти фашистів, так і проти радянських партизанів. УПА визволяє військовополонених з гітлерівських конц­таборів (Луцьк, Ковель, Ківерці), українських в'язнів із фашистських тюрем (Дубно, Луцьк, Ковель), захоплює завод боєприпасів в Оржеві, продовольство, що відправ­лялося до Німеччини. Як і в радянських партизанських загонах, в УПА практикувалася тактика рейдових похо­дів по тилах фашистів, влаштовувалися засідки, наско-'ки, диверсії. Були випадки, коли такі дії УПА проти гітлерівців координувалися з радянськими партизанами. У квітні 1943 р. УПА вдалося звільнити від німців бага­то районів на Волині. Тоді проти УПА було кинуто дивізію, що складалася з німецького полку СС і двох угорських полків. Загони УПА діяли на Поділлі, Київ­щині та в інших регіонах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самообо­ронних кущових відділів. Крім бойових дій, вони вели широку політико-пропагандистську роботу серед населе­ння, закликаючи до боротьби з ворогами українського народу, до об'єднання в соборну українську державу.

8.У червні 1941 року Україна опинилася між молотом і наковальнею. Дві потужні імперії зійшлися у двобої. Україна ж стала об’єктом зазіхань як з боку нацистів, так і з боку більшовиків. В цих умовах самостійно відстоювати національні інтереси і захистити народ від знищення було дуже важко. Тому ОУН із тактичних міркувань вирішила орієнтуватись на підтримку Німеччини. Намагаючись грати на протиріччях між великими державами, оунівці хотіли створити самостійну Українську державу під протекторатом Німецького Рейху, щоб відстоювати українські інтереси, маючи реальні важелі впливу.

Після захоплення німцями Львова, 30 червня 1941р. було проголошено відновлення Української держави і сформовано уряд на чолі з одним із лідерів ОУН Ярославом Стецьком. По всіх містах та містечках, також і в Рівному, в багатьох селах відбувалися подібні проголошення. Цю акцію українське населення вітало з великим ентузіазмом. Проте німецька влада відкрила свої карти, де, як відомо, не було місця політичній самостійності українського народу. Нацисти заарештували лідерів ОУН Я.Стецька, С.Бандеру й членів крайового правління. Арештованих відправили до Берліну, а потім до концтабору Заксенхаузен.

Отже, витворилася досить чітка ситуація: по один бік український самостійницький рух під проводом Бандери, по другий німецька окупаційна влада. Щодо групи Мельника, то й вона невдовзі розчарувалася у німецькій політиці і стала у виразну опозицію до Третього Рейху.

Це призвело до того, що почали формуватися українські підпільні та партизанські групи. Ще у 1941р. на волинському Поліссі було створено перші українські партизанські підрозділи під проводом Тараса Бульби–Боровця, які отримали назву “Поліська Січ” і підтримували контакти з урядом УНР у вигнанні. Формуються похідні групи ОУН. Одночасно створюється Українська Національна Рада, яка намагається діяти легально, щоб захистити інтереси українського населення. Виходять у світ українські газети – “Волинь” у Рівному за редакцією Уласа Самчука, “Українське слово” у Києві за редакцією Івана Рогача, журнал “Литаври” за редакцією Олени Теліги. Незабаром ці видання були заборонені, а їх редактори ув’язнені, або розстріляні нацистами (І.Рогач, О.Теліга), оскільки німці за жодних обставин не хотіли підтримати самостійницький рух

9.Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов'язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою.

Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов'язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б'ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (?—1125). Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди — булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби (мал. 1, 2, 3). Булава та бунчук — відзнаки гетьманської влади. Бунчук — довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся.

Печатка Запорізького війська була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.

Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори.

Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки — знак Київської держави часів Володимира (тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915р.

Військова присяга - клятва на вірність народові України.

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім'я, по батькові.

10.Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами Верховної Ради України

11.Бойовий прапор вручається військовій частині на весь час її існування. Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які обставини є національною ганьбою, спричинює розформування військової частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.

У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях, що знаходяться в морі, у поході, Військово-морський прапор піднятий вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також е символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному морякові про його священний обов'язок перед Батьківщиною.

12.Статути Збройних Сил України — це зведення зако­нів військової служби, на основі яких проходять повсяк­денне життя, виховання, навчання, бойова діяльність військ; у них роз'яснюється, як воїн має нести військову службу і навчатися військової справи, якими морально-бойовими якостями він повинен володіти, щоб бути надійним і вмілим захисником Батьківщини.

Статути зобов'язують військовослужбовців сумлінно вивчати військову справу, бойову техніку і зброю, за­пам'ятовувати все, чого їх навчають командири (началь­ники); зразково виконувати показані їм військові прийо­ми. Положення і вимоги статутів є обов'язковими для всіх військовослужбовців Збройних Сил України.

Статути Збройних Сил України поділяються на зага­льновійськові статути та статути родів військ.

Загальновійськовими статутами Збройних Сил Укра­їни е: Статут внутрішньої служби Збройних Сил Украї­ни; Дисциплінарний статут Збройних Сил України; Ста­тут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил Украї­ни; Стройовий статут Збройних Сил України.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає повсякденне життя і діяльність військово­службовців у військовій частині, загальні обов'язки вій­ськовослужбовців і взаємовідносини між ними, правила внутрішнього розпорядку у військовій частині і її під­розділах, обов'язки основних посадових осіб військової частини та її солдатів (матросів).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України викладає суть військової дисципліни, її вимоги, встано­влені в армії види заохочень і стягнень, дисциплінарні права командирів (начальників), а також порядок по­дання військовослужбовцями заяв, пропозицій і скарг.

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України визначає організацію і порядок несення гарні­зонної та вартової служб, права й обов'язки посадових осіб цих служб.

Стройовий статут Збройних Сил України визначає дії підрозділів і частин у пішому строю і на машинах, у розгорнутих, похідних строях і перед бойових порядках, а також обов'язки військовослужбовців у строю та ін.