51. Ділове листування. Види службових листів.

Службове листування - важлива частина ділового етикету. Це спілкування в мініатюрі. Оволодіння ним - це ціле мистецтво і, деколи, нелегка праця. Тямуще ділове листування здатне збільшити обороти фірми, підприємства, поліпшити взаємозв'язки різних служб, встановити міцні зв'язки із споживачами.

Істотні моменти ділового листування: офіційно-діловий стиль; широке вживання мовних формул - стійких (шаблонних) оборотів, використовуваних в незмінному вигляді; застосування скорочень; використання конструкцій з послідовним підпорядкуванням слів в родовому або орудному відмінку.

За змістом і призначенням листи можуть бути: інструктивними,супровідними,гарантійними, інформаційними, подячними, вітальними, рекламними. Є також листи-прохання, листи-запити, листи-сповіщення, листи-відповіді, листи-запрошення і ін. Кожен різновид листів має свої особливості в складанні і оформленні.

Офіційне листування можна розділити на три види: дипломатичне (між країнами), адміністративне (між органами управління), ділове (напівофіційни характер між фірмами, установами).

У листі-проханні викладається прохання; в інформаційному листі повідомляється про пев¬ний факт чи захід; у листі-запрошенні пропонується взяти участь в якомусь заході; у листі-підтвердженні – повідомлення про отри¬мання якого-небудь відправлення (листа, телегра¬ми тощо);у листі-нагадуванні – вказівка про наближення або закінчення терміну певного зобов’язання або проведення заходу; у листі-відповіді висловлюється рішення з приводу вже поставленого питання;у супровідному листі адресат інформується про направлення до нього доданих до листа документів.

52. Систематизація правил орфографії.

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

53. Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.

Цей стиль вживається в офіційно-діловій сфері суспільного життя: у ділових листах, у діловодстві, у юридичній та законотворчій практиці.

Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій¬ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

В офіційно-діловому стилі використовуються нейтральні мовні одиниці, певна ділова термінологія і фразеологія. Більшість слів реалізують свої прямі значення. Широко використовуються стандартні мовні формули (чинне законодавство, звіти подавати щомісячно), складні й складені прийменники й сполучники, віддієслівні іменники (подання, клопотання), складні розгорнуті речення (з огляду на те, що...). В офіційно-діловому стилі зазвичай є неприпустимим використання будь-яких експресивних мовно-стильових прийомів і засобів.

Офіційно-діловий стиль потребує максимально точного викладення думки, це має запобігти подвійному або неточному різнобічному тлумаченню змісту документів. Лексика офіційно-ділового стилю є термінологізованою за рахунок спеціальних сталих виразів та термінів: дипломатичних, юридичних, законотворчих, суспільно-політичних.

Діловий текст характеризується як зростом стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс¬трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря¬док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода-ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко¬мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).