- •Поняття літературної мови.
- •Типи термінологічних словників, правила користування ними.
- •Поняття про мовні норми, її види.
- •Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
- •Функції мови.
- •Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.
- •Характеристика одс.
- •Іменники на позначення професій, посад, звань. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв.
- •Стилі сучасної української літературної мови.
- •Правопис складних іменників та прикметників. Правопис прислівників.
- •Вимоги до ділового мовлення.
- •Загальнонаукові терміни.
- •Особливості мовленнєвого етикету.
- •Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.
- •Композиція публічного виступу.
- •Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
- •Види усного професійного спілкування.
- •Узгодження прикметників з іменником на позначення певних професій.
- •Основні форми проведення дискусій.
- •Особливості використання займенників у діловому мовленні.
- •Вимоги до проведення дискусій.
- •Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення.
- •Терміни і термінологія.
- •Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні.
- •Професіоналізми.
- •Типи мовлення.
- •Фразеологічні одиниці та їх використання у мовленні.
- •Просте і складне речення у діловому мовленні.
- •Вимоги до професійних текстів.
- •Організаційні документи. Статут, положення, інструкція.
- •Відмінювання числівників.
- •Розпорядчі документи. Наказ, розпорядження, постанова.
- •Особливості вживання різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •Правила запису числівників у ділових паперах.
- •Кореспонденція за характером інформації. Телеграма. Факс.
- •Особливості використання багатозначних слів і омонімів у професійному мовленні.
- •Правила оформлення доручення та розписки.
- •Особливості використання паронімів і синонімів у професійному мовленні.
- •Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, заява, резюме.
- •Синтаксичні структури у професійному мовленні.
- •Довідково-інформаційні документи: оголошення, запрошення, доповідні і пояснювальні записки.
- •Призначення та класифікація документів.
- •Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.
- •Вимоги до складання та оформлення різних видів документів.
- •Види спілкування.
- •Стандартні і нестандартні документи.
- •Безособові конструкції з дієслівними формами -но, -то у діловому мовленні.
- •Вимоги до складання й оформлення розпорядчих і організаційних документів.
- •Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні.
- •Ділове листування. Види службових листів.
- •Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.
- •Особливості оформлення довідково-інформаційної документації.
- •Сутність і зміст етики ділового спілкування. Етичні норми і нормативи.
- •Особливості оформлення документів щодо особового складу.
- •Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.
- •Протокол, витяг з протоколу.
- •Етапи ділового спілкування.
- •Основні реквізити документів.
- •Культура телефонного діалогу.
- •Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту.
- •Ознаки та аспекти культури мовлення.
- •Лексика за сферою вживання.
- •Нормативні документи про державний статус української мови.
- •Джерела походження фразеологізмів.
- •Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.
- •Прийменник «по» в діловому мовленні.
- •Терміни та професіоналізми, їх відмінності.
- •Документ — основний вид ділового мовлення.
Кореспонденція за характером інформації. Телеграма. Факс.
Особливості використання багатозначних слів і омонімів у професійному мовленні.
Властивість слова вживатися у різних значеннях називається багатозначністю. В українській мові більшість слів належить до багатозначних.
Багатозначні слова пов’язані між собою значенням, одне з них є вихідним (первинним), а інше вторинним.
Значення багатозначних слів виявляється у контексті.
Слова-омоніми нічого спільного у значенні між собою не мають (склад – приміщення і склад – фонетична одиниця мови).
Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту. Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому - з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.
Правила оформлення доручення та розписки.
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення (за необхідності).
У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації
Доручення складається з таких реквізитів:
1.Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис довірителя.
5. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка засвідчила доручення, печатка). Засвідчення здійснюється за місцем роботи чи проживання довірителя або в нотаріальній конторі.
Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:
- разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;
- спеціальні — передається право здійснювати в межах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);
- генеральні — на виконання розширених повноважень (управління й володіння рухомим і нерухомим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).
Особливості використання паронімів і синонімів у професійному мовленні.
Пароніми (грец. рага - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї групи слів присвячений словник: Гринчишин Д.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. -К.1986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці, науково-популярних виданнях, побутовому мовленні. Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.: ознайомити - дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);
Синоніми (від грец. - однойменний) - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв'язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:
а)лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками: відомий - видатний, славетний, знаменитий;
стислий - короткий, лаконічний; здобуток — досягнення, завоювання; дефект - недолік, вада.
б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням: говорити — мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити; іти - ступати, простувати, прямувати, шкандибати, плентатися, чвалати; розуміти - осягати, метикувати;
в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні: століття - сторіччя; процент - відсоток;
аплодисменти — оплески;
Синонімічне багатство мови передусім свідчить про її красу, можливості передавати всі відтінки значень слів та емоційно-експресивне забарвлення. Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення
викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше.