- •1.1. Праця як основний вид діяльності людини та її фізіолого-психологічні особливості
- •1.2. Предмет, методологічні принципи й методи дослідження у фізіології та психології праці
- •1.3. Історія розвитку та сучасні проблеми фізіології і психології праці
- •2.2. Нервові процеси та їх динаміка
- •2.3. Основні принципи діяльності нервової системи людини
- •2.4. Функції центральної нервової системи в процесі праці 2.4. Функції центральної нервової системи в процесі праці 2.4.1. Рефлекторна функція
- •2.4.2. Інтегративна функція
- •2.4.3. Координаційна функція
- •3.1. Загальні відомості про будову рухового апарату людини та його функції
- •3.2. М’язова сила і витривалість
- •3.3. М’язова діяльність і робоча поза працівника
- •3.4. Фізіологічні принципи раціоналізації трудових процесів
- •4.1. Поняття про адаптацію та фізіологічні резерви організму людини
- •4.2. Біохімічні процеси та енергетика трудової діяльності
- •4.3. Закономірності функціонування дихальної системи людини у процесі праці
- •4.4. Реакції серцево-судинної системи працівника на трудові навантаження
- •4.5. Терморегуляція організму людини в процесі праці
- •4.6. Особливості відновлювальних процесів в організмі працівника після роботи
- •5.2.2. Мислення в процесі праці
- •5.2.3. Пам’ять у процесі праці
- •5.2.4. Увага і воля в процесі праці
- •5.3. Емоції і почуття в процесі праці
- •5.4. Психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності 5.4.1. Особистість та її структура
- •5.4.2. Темперамент і характер
- •5.4.3. Здібності
- •5.4.4. Мотиви і мотивація
- •6.2. Межа працездатності і функціональні стани організму людини в процесі праці
- •6.3. Показники і методика оцінки працездатності людини
- •6.4. Динаміка працездатності і характеристика її фаз
- •6.5. Заходи щодо підвищення працездатності працівників
- •7.2. Показники і стадії втоми
- •7.3. Заходи запобігання перевтомі працівників на виробництві
- •8.1. Вплив науково-технічного прогресу на структуру і зміст трудової діяльності
- •8.2. Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці
- •8.3. Основні заходи по запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці
- •9.2. Психофізіологічні принципи організації роботи оператора
- •10.2. Інтегральний критерій важкості праці
- •10.3. Методика інтегральної бальної оцінки важкості праці
- •10.4. Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці
- •11.1. Суть, критерії та фізіологічні закономірності проектування режимів праці і відпочинку
- •11.2. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок
- •11.3. Шляхи раціоналізації та оцінка ефективності внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку
- •11.4. Раціоналізація тижневих і річних режимів праці і відпочинку
- •12.2. Професіографія і психодіагностика
- •12.3. Професійний відбір і адаптація
- •13.1. Завдання і форми організації виробничого навчання
- •13.2. Психофізіологічні закономірності формування трудових навичок і умінь
13.1. Завдання і форми організації виробничого навчання
Динамізм економіки України, інтеграція її у світогосподарські зв’язки великою мірою залежать від професійно-технічної освіти, підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки робочої сили. Професійно-технічна освіта є основним джерелом поповнення робітничими кадрами виробництва і сфери послуг.
Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є:
● забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і здібностей;
● задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних робітниках і службовцях;
● сприяння зайнятості населення в ринкових умовах.
Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну завершеність. У відповідності з набутими знаннями, уміннями і навичками випускникам присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень — молодший спеціаліст.
Професія — це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за профілем навчальних закладах.
Спеціальність — це конкретний вид трудової діяльності, який систематично виконується спеціалістом в руслі певної професії і дає йому засоби до існування.
Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника.
Другий ступінь — аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами.
Третій ступінь — алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової діяльності.
В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.
Початкова підготовка — це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду.
Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти спрямована на здобуття ними іншої професії.
Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і поглиблення раніше отриманих професійних знань і навичок відповідно до вимог виробництва і сфери послуг.
Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з наданням можливості здобути повну загальну середню освіту.
Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами різної відомчої приналежності та форм власності, в яких готують робітників з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти характерним є вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості випускників в отриманні більш високих рівнів освіти та ускладнює професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей.
Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з інтересами майбутніх роботодавців і змінами в розвитку економіки, забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до вимог виробництва, а з другого боку, сприятиме оперативному оновленню структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці. Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання, посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні забезпечить доступ до вакантних робочих місць.
Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти розробляються Міністерством освіти України. Відповідно до Міжнародної стандартної класифікації професій 1988 року (ISCO-88) в Україні затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня 1995 року Класифікатор професій.
Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу – вищі професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.
Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 навчально-виробничих майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць. Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали 2 і більше споріднених або суміщених спеціальностей.
Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення та безробітних.
Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання підприємництва, менеджмента, що сприяє самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу.
Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.
Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних завдань.
Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів, розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до самоосвіти.
Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.
Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.
Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.
Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для певної професії і кваліфікації.
Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю праці. Оволодіти робітничою професією — значить навчитися виконувати всі типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.
Основними завданнями виробничого навчання є:
● формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;
● розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;
● оволодіння професійною майстерністю.
Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт.
Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу.
Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії.
Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь.
Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили.