БІЛЕТ №1.

• Мікроекономіка як складова економічної теорії.

Мікроекономіка як складова економічної теорії вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організа­ціями, тобто мікросистемами), які прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів і для яких до того ж можна знайти альтернати­вне використання. У центрі уваги мікроекономіки перебуває пове­дінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернатив­ного їх використання, часткова і загальна рівновага тощо.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робіт­ники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного бо­ку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікро­економіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній еко­номії. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволю­ційного розвитку:

І етап (1845—1890). Закладаються основи мікро­економіки, формуються. основні методологічні прин­ципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи,

II етап (1890—1933). На цьому етапі мікроеко-номіка виділяється в окрему галузь економічних до­сліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics", 1890) наука дістала свою першу назву — "Economics". Представниками другого етапу є:а) А. Маршалл, б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджу-* орт, Л. Вальрас, В. Парето).

III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої кон­куренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

• Ринок капіталу.

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Капітал – ресурс тривалого користування, створений з метою виробництва додаткових товарів та послуг. Сутнісна риса кап.блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва і продуктом.

Власники фін.активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень хар-зує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (r) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):

r = ПВ / ПК х 100%.

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку. Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування

БІЛЕТ №2

• Методологія мікроекономічного аналізу.

Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.

У мікроекономічних дослідженнях використову­ються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка тео­рій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпо­чинаються зі збирання та вивчення фактів економіч­ного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєві­ших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудува­ти модель. Економічна модель — це система взає­мозв'язків між економічними змінними, яка дає змо­гу прогнозувати результат..Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і на­слідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економікиПобудова моделі пов'язана з втратою частини ін­формації про об'єкт, який досліджується.Найпростішим видом економіко-математичного мо­делювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується

Велике значення в мікроекономіці має функціо­нальний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділе­ною характеристикою, тобто функція. Важлива риса мікроаналізу — рівноважний під­хід до дослідження динамічних явищ і процесів.

У мікроекономічних дослідженнях особливо ши­роко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рів­новажних станів, при цьому перехід від однієї рівно­ваги до іншої залишається поза аналізом. Метод ди­наміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

• Ринок праці - ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарствa в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми-­виробники товарів та послуг (працедавці) - потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці - ставка заробітної плати - та обсяг викори­стання праці. Праця (або послуги праці) - один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ. Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством. Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом пев­ного періоду (отже, праця - це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу. Працедавець - це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату. Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної .мобільності праці - здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як влас­ники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці. доход на добу.Об'єкт купівлі-продажу - робоч,а сила є сnецифіч,ним товаром, який: - не відчужується від власника в процесі купівлі-про­дажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія; - не знищується в процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання жит­тєвих благ.Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівно­важуються ЇЇ ціною - заробітною платою. \

БІЛЕТ№3

• Теорія граничної корисності і поведінка споживача.

Виділяють два основних підходи до визначення корисності: 1) кількісний (кардиналістський); 2) порядковий (ординалістський).

Кардиналістський підхід. У останній третині ХІХ ст. У. Джевонс, К.Менгер, Л. Вальрас запропоновували кількісну теорію корисності, яка безпосередньо пов'язна з поняттям граничної корисності і кількісним виміром корисності.

Більшість випадків вибору споживачів зводиться до прийняття рішень, що мають приростаючий характер. (наприклад, рішення з'їсти на одно яблуко більше, ніж звичайно). Рішення типу "все або нічого" рідкісний випадок вибору. Прикладом такого рішення є вибір між тим, щоб почати курити, й тим, щоб взагалі ніколи не курити. Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги. (рис.2)

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною. Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість блага, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, гранична корисність.

Крива граничної корисності має від'ємний нахил, так як корисність частин блага, які споживаються одна за одною, постійно зменшується. При обсязі блага Qm гранична корисність дорівнює нулю. Крива граничної корисності:

К оли досягається максимум загальної корисності, гранична корисність стає рівною нулю. Це значит, що потреба в даному блазі повністю задоволена. Таким чином, зменшення корисності пояснюється зниженням інтенсивності потреби по мірі її задоволення і відображається на графіку у від'ємному нахилі кривої граничної корисності і в поступовому зменшенні кута нахилу кривої загальної корисності. Чим більшою кількістю благ ми володіємо, тим меншу цінність для нас має кожна додаткова одиниця.

Згідно з другим законом Госсена оптмальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються..

Отже, щоб отримати максимум корисності, споживач так розподіляє кількість споживчих благ (наприклад, молока і хліба), щоб їх гранична корисність дорівнювала одній і тій самій величині.

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.