Зміст

Вступ

Поняття «ідеологія»

Лібералізм і неолібералізм

Консерватизм і неоконсерватизм

Соціалізм і його концепції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У сучасному світі існує безліч людей. Кожна людина від природи мислить по своєму, бачить світ унікально. Теж саме стосується і поглядів людства і н а політику, на будову суспільства, на головні соціальні цінності.

Всю сукупність поглядів людства, що сформувалися протягом тривалого історичного розвитку, на політику, право, суспільство, які виражаються у міфах, релігіях, законах, літературі, світогляді тощо, об’єднують у досить широке поняття «ідеологія».

Поняття «ідеологія»

Термін «ідеологія» походить від грецьких слів іdеа - представлення і Іоgos - навчання, знання; отже якщо • перекладати дослівно, то отримаємо «наука про думку». Був введений у 1796 році А.Д. де Трассі.

Власне ідеологія у сучасному розумінні цього слова не виникла та і не могла виникнути відразу. Спочатку з’явилось поняття соціальна психологія, яка і стала підгрунтям формування «науки про думку».

Ідеологія створюється представниками пануючої соціальної групи, які теоретично формулюють затверджену практикою суспільства думку про політику і представників.

Політична ідеологія виконує низку функцій. А саме:

А) Захисна функція. Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи).

Офіційною (державною) є ідеологія економічно і політично пануючого класу, хоча в демократичних країнах нині такий статус ідеології поступово послаблюється. Це означає, що на сучасному етапі цивілізації все більше формуються загальнолюдські інтереси та цінності, пріоритетні щодо ідеології.

Сучасне суспільство вимагає світоглядної терпимості, демократичних форм боротьби. Саме в такий спосіб відбувається процес деідеологізації свідомості, яка не є відмовою від ідеології взагалі (кожний має право сповідувати свої ідеї). Це — заперечення ідеологічних стереотипів, нетерпимості й монополізму, надання різним ідеологіям цивілізованого змісту і плюралізму.

Б) Пізнавальна функція, — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури.

В) Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян.

На сьогодні прийнято вважати, що ідеологія - це система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються й оцінюються ставлення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (або програми) соціальної діяльності, спрямовані на закріплення або зміну наявних суспільних відносин.

Ідеологія — це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.

Ідеологія— система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість.

Існує поділ ідеологій на релігійні і нерелігійні (а саме світські, політичні).

Існують 3 основні типи політичних ідеологій:лібералізм, консерватизм і соціалізм.

Лібералізм і неолібералізм

Лібералізм — ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.

Головною ідеєю лібералізму є визнання свободи людини головною цінністю. Проголошує:

1. свободу від політичного, церковного і соціального контролю.

2. свободу економічної діяльності,

3. політична і громадянська свободи.

4. утвердження ідеї індивідуальної свободи.

5. первинною функцією держави є захист прав громадян (природних прав).

Саме у межах лібералізму виникають ідеї «держави — нічного сторожа» як необхідність мінімального комплексу функцій держави, таких як охорона порядку і захист від зовнішньої небезпеки; поділ повноважень на 3 гілки влади; правової держави, демократії і парламентаризму, ідеї приватної власності, принцип вільного рику, принцип рівності всіх громадян перед законом, гарантія основних прав і свобод людини, загальне виборче право, принцип особистої відповідальності за свої дії.

Лібералізм є динамічною системою поглядів, яка швидко реагує на особливості середовища, в якому функціонує.

Згодом у межах цієї ідеології виникають різні течії, які відрізнялися різними підходами до вирішення найважливіших питань суспільного життя. Такі як: соціальний лібералізм («неолібералізм», прихильниками якого були Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дж. Дьюї та ін.). — взяв ідеї соціальної справедливості, соціальної рівності, підтримки незаможних прошарків населення, класичний лібералізм.

Історично виникнення класичного лібералізму пов´язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовираження особистості.

Ідеологом буржуазного (класичного) лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан, який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. Політична свобода, держава, на думку Констана, є лише засобом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: політична влада, кому б вона не належала — монарху, народові, — не може бути абсолютною. Межі її — у правах особистості.

Англійський мислитель Ієремія Бентам у творах «Принципи законодавства», «Керівні основи конституційного кодексу для всіх держав» сформулював теорію утилітаризму, взявши за основу принцип корисності. Відповідно, дії людини мотивуються практичною вигодою, тісно пов´язаною з пошуком задоволення та уникненням страждань. Загальне благо є сукупністю індивідуальних благ. У цьому полягає головний закон соціально-політичного життя. Особистість (її вигода і щастя) є метою, а держава — засобом.

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму. У XX ст. він знайшов свій вияв у «новому курсі» Ф. Рузвельта.

Неолібералізм є неоднорідною течією. Поділяється на два крила. «Праве» крило вважає, що вирішення проблем сучасного суспільства можливе через створення уряду згідно з вимогами моралі, виступає за «мінімальну» державу, будучи в цьому солідарним з консерваторами. «Ліве» крило, поділяючи основні положення концепції «нового суспільства» Ф. Рузвельта, заперечує класові суперечності, зводить їх до конфлікту між виробництвом і споживанням. Головною

Різновидом ліберальної теорії постіндустріального суспільства є концепція інформаційного суспільства 3. Бжезінського і О. Тоффлера. Розглядаючи суспільний розвиток як «зміну стадій», вони акцентували увагу на домінуванні інформаційного сектора економіки.