1. Поняття соціалізації.
Тільки суспільні відносини роблять людину людиною. Соціалізація біологічного виду homo sapiens привела до появи людини як соціального об'єкта дослідження й узагалі суспільства. Людина потребує досить тривалого часу для набуття відповідних знань, навичок, досвіду, щоб стати повноцінною зрілою особистістю. Опанувати ці знання вона може тільки в людському суспільстві, яке за всю свою історію сформувало певні норми співжиття, що забезпечують його виживання у складних умовах довкілля.
Якою є людина від природи: доброю, злою, нейтральною? Риси її характеру, погляди на життя, способи поведінки формуються в процесі соціалізації.
Соціалізація — це процес і водночас результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального (суспільного) досвіду під час спілкування та діяльності, залучення її до суспільного життя як активної діючої сили.
Соціалізація — це процес, через який дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо.)
Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:
Дитинство
Юність
Молодість
Зрілість
Старість
Соціалізація може бути
Первинною
Вторинною
Первинна соціалізація - охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта.
Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.
Сутність соціалізації того чи іншого суспільства демонструє, наскільки те, що створили люди як особистості, відповідає їхній дійсній природі, споконвічно зорієнтованій на гуманізм, гармонію людини й природи, прогрес людини та людства.
Процес соціалізації починається з дитинства й відбувається впродовж усього нашого життя. Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. На кожному віковому етапі людині необхідно:
• досягти певного ступеня пізнання тілесного канону, властивого тій культурі, у якій вона живе;
• засвоїти елементи етикету, символіки, кінетичної мови (жести, поза, міміка, пантоміміка), пов'язані з тілом і статево- рольовою поведінкою;
• розвинути та реалізувати фізичні задатки; вести здоровий спосіб життя, адекватний статі й віку (гігієна, режим, харчування, способи збереження здоров'я й оздоровлення організму, фізичного саморозвитку, управління своїм психофізичним станом);
• перебудовувати власне ставлення до життя, стиль життя відповідно до статево-вікових та індивідуальних можливостей.
Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації висуває не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи й організації. Особливості та функції тих чи інших груп та організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. А зміст вимог залежить від віку й соціального статусу людини, перед якою вони постають.
Соціальні ролі — це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль — функція, яка виконується нею в даній позиції.
У процесі соціалізації людина розв'язує кілька завдань.