Варіант 1

1.в 2.в 3.в 4.в 5.в

2 рівень

1. Ранній (друга половина ХУІІ початок ХУІІІст.) зрілий (1720 – 1750) і завершальний (друга половина ХУІІІ)

2 театр заньковецької ратуша вежа корнякта будинок № 4 на вулиці Краківській, будинок Наукової бібліотеки на вул. Стефаника, новий будинок Ратуші, Палац Потоцьких, драматичний театр ім. М. Заньковецької

3 бароко або класицизм

4.хвильвий

5.іОдин із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

6 Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами. Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.

7 У складний період піднесення та падіння української державності, наполегливої боротьби народу за волю в ук¬раїнській культурі другої половини XVII—кінця XVIII ет. знайшли відображення кращі риси національного характе¬ру, прагнення до свободи та соціальної справедливості,. розвитку в людині добрих начал. Гуманістична спрямова¬ність духовної культури українського народу даного періо¬ду свідчить про прагнення митців до формування та поши¬рення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми. Це особливо яскраво прояви¬лося у період українського національно-культурного відро¬дження кінця XVIII — початку XX ст.

В-2

1. А)собор св. Юри 2. В)критичний реалізм 3. В)1834

4. А класицизм

5. Б М куліш

6. Григорій сковорода

7. М.Костомаров Т.шевченко .П.куліш М.гулак

8. А)

9. драматична поема,вірш

10. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи).

11. Хлопомáнство — народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні 50-ті—60-ті роки 19 століття, яка прагнула зближення з народом. . Цей рух під впливом соціально-революційних ідей Заходу народився спочатку серед студентів Київського університету, які походили зі спольщених шляхетських родин. Усвідомивши собі, що належить служити «тому народові, серед якого живеш», вони покинули польські студентські організації і заснували українську громаду. Серед основоположників хлопоманства були: Володимир Антонович, Тадей Рильський, Борис Познанський, Кость Михальчук, Павло Житецький, Павло Чубинський. Ідеологом хлопоманства був Володимир Антонович — який також накреслив і програмові його засади. Відповідаючи на закиди з польського боку в зраді і ренеґатстві, Володимир Антонович відкидав «шляхетський порядок і ієзуїтизм, противний духові нашого народу й шкідливий для його життя...» («Моя исповедь»), закликав полюбити народ, серед якого живеш, жити його інтересами, повернутися до народності, колись покинутої предками і активно працювати для народу, щоб спокутувати гріхи своїх батьків перед цим народом.

Із 1859 хлопомани працювали у Київській Громаді; допомагали закладати недільні школи, співпрацювали з редакцією «Основи». Під час літніх вакацій хлопомани організували мандрівки по Україні («ходження в народ»), щоб пізнати край і його людність.

11 модернізмом в українській літературі називаємо сукупність напрямів і течій, що виникли наприкінці ХІХ століття як заперечення традиційної народницької літератури, які стверджували нові форми вираження у художньому творі. Течії модернізму брали до уваги якийсь окремий аспект форми вираження, тому вони навзаєм доповнюють одна одну, хоча часом естетики їх є взаємозапереченням. Постмодернізмом в українській літературі називаємо творчість письменників кінця 80-х років ХХ – початку ХХІ століття. Для постмодернізму характерним є еклектика всіх попередніх напрямів літератури, цитатократичність, гра як спосіб існування автора, читача і самого твору. Еклекти́зм, також екле́ктика (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій.

1. В)дивний 2 а архітектор В-3

2. 3 в 130 4 в 1868

3. Г)людина трудівник

4. Друга половина 17 початок 18

5. З виходом твору енеїда котляревського . цей твір ознаментовав початок українського літературного руху

6. Вагилевич шашкевич головацький . альманах русалка дністрова(1837),вінок русинам на обжинки (1846)

7. Й. Кондзелевич, І. Руткович, Л. Долинський, М. Бойчук,

8. український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист Республіки (1925). Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру «Березіль» (Харків)

9. Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями — бароко світське (палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.

10. У 1-й половині XIX століття в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі Іваном Могильницьким «Клерикального товариства», діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення «Руської трійці» (1837) та видання альманаху «Русалка Дністровая». Революційні події 1848—1849 рр. сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Галичині у 1848 р., яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя. Проте у 2-й половині XIX століття Галичина була регіоном активного розвитку українських національно-культурних установ: товариство «Просвіта» (1868), «Літературне товариство ім. Т.Шевченка» (1873), кооперативні організації, спортивні товариства «Січ», «Сокіл», тощо.

в-4

1. А1840 2. В 3 б 4 в 5 б

2. Монастир єзуїтів собор юри кривківська церка Самовидця . григорія грабянки самійла величка

3. Софіївка умань стрийський парк львів Катерина гайдамаки

4. Катерина гайдамаки Л українка коцюбинський стефаник кобилянська драматична поема,вірш

1 Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але мало місце і світське бароко — садиба в Оброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові. Чудовим зразком пізнього бароко на Правобережній Україні став костел Непорочного Зачаття Діви Марії в нинішньому селі Жданово(1786—1791 рр.),Вінницька обл, хоча в ці часи почав домінувати стиль класицизм.

Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Період другої половини 17 — 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко». Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. ^[1]

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста.

2 Визначальні риси модернізму:  - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );  - у творах затверджується перевага форми над змістом;  - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;  - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;  - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;  - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;  - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;  - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);  - естетизм.  Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.  Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.

В-5

1. А

2. а

3. б

4. б

5. в

6. києво могилянська 1701

7. європейське бароко з 18 класицизм

8. харків київ полтава

9. драматична література літописна та історична проза

10. 1917р…Ф кричевьский

11. В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

12. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початкуХХ ст. Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові. Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві. Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

В-6

1. в) 2. а) 3. в) 4. г) 5. в)

1. Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

2. Самійло Васильович Величко (*близько 1670 — після 1728) — український козацько-старшинський літописець.

3. «Чорна рада»

4. Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

3 Рівень

1) Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається «Мазепинським стилем». На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися — частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю — так зване «козацьке бароко» — було представлене дерев'яними церквами.

У 18 столітті в українському бароко відбувалися зміни — фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проектом українського архітектора Григоровича-Барського.

Бароко — стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров'я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).

У цей же час за проектом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.

2) Найяскравіші представники українського романтизму - Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш. Виразно романтичною залишається творчість Якова Щоголева, Леоніда Глібова, Степана Руданського. Так романтизм протримався до кінця XIX століття.

Першими друкованими зразками українського романтизму були балади « Твардовський» і «Рибалка» Петра Гулака-Артемовського, що з'явилися на сторінках московського журналу «Вестник Европы» 1827 року.

Провідна роль у розвитку цього стилю на початковому етапі належить Харківській школі романтиків - гурткові літера­торів і науковців, засновником якого був професор Ізмаїл Срезневський. У різний час сюди входили викладачі й студенти університету Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Михайло Петренко.

Серед перших укр. романтиків можна назвати Віктора Забілу, М. Шашкевича, Осипа Бодянського.

7-варіант

1. г) 2. б) 3. б) 4. в) 5. г)

1. Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

2. Феофан (Єлеазар) Прокопович (*18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український теолог, письменник, поет, математик, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.

Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи Відродження, Реформації, Просвітництва.

3. М. Лисенко

4. Л. Костенко

1. Провідна школа художників сформувалася у XVII столітті в київських монастирях. Художники працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції присутні у розписах Успенського собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслава. Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею. Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII століття припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу: Д. Левицький — родом з Києва, В. Боровиковський — з Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва А. Лосенко. Розвиток книгодрукування обумовив розвиток мистецтва гравюри. Перші світські гравюри з'явилися у 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб…гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного». Серед них — портрет гетьмана на коні, батальна сцена взяття Кафи. Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні — Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський. Абсолютно особливим жанром стала «народна картина». Це — в першу чергу серія козацьких образів: «Козак з бандурою», «Козак Мамай». Як елемент народного побуту такі картини зберігалися до початку ХХ століття.

2. Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»);. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.

8 варіант

1. а) 2. б) 3. б) 4. г) 5. б)