Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України. Автотранспортний технікум Державного вищого навчального закладу “Національний Гірничий Університет”

Самостійна робота №2

Тема: «Господарство Індії»

Виконав студент

Групи ОР-12

Ткаліч Євгеній Романович

м Дніпропетровськ 2011р

Географічне положення

Індія розташована на півдні Євразійського континенту, на півострові Індостан.

Має берегову лінію довжиною в 7 тисяч кілометрів та кордони із Пакистаном на заході, Китаєм, Непалом і Бутаном на північному сході та Бангладеш і М’янмою (колишня Бірма) на сході.

Індія також претендує на кордон із Афганістаном на північному заході (частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану).

В Індійському океані має кордон з Мальдівами на південному заході, Шрі-Ланкою на півдні та Індонезією на південному сході. Від Шрі-Ланки її відділяють Полкська протока і Манарська затока; протокою Ґрейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією.

Рельєф: гірська країна Гімалаї на північному кордоні, річкові долини Ґанґу, Інду, Брахмапутри; плато Декан на південь від річки Нармада — між західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.

Найвища точка — гора Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.

До складу Індії входять Андаманські і Нікобарські острови, острови Лакшадвіп.

Демографічна ситуація

З населенням 1,2 млрд. чоловік, Індія є другою найбільш густонаселеною країною світу. Останні 50 років спостерігається швидке зростання населення за рахунок медичних досягнень (покращення медичного обслуговування) і масове зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»). Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. До 2001 року стало понад 35 міст з мільйонним населенням, з найбільших міст з населенням понад 10 мільйонів кожен, виділяються Мумбаї, Делі і Колката. Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки більше 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах.

В Індії пропагують переваги малодітної сім’ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і не писемності (до 50% населення регіону є неписьменне через бідність країн). Індія — друга в світі країна за чисельністю населення. Народжуваність становить 27,4‰, смертність — 8,9‰, дитяча смертність — 72‰ (малюків на 1000 новонароджених), середня тривалість життя 59,4 років (1996). Частка міського населення становить 27,2% (2001).

Господарство

Для Індії — країни стародавньої цивілізації — зараз характерні всі риси слаборозвиненості, як їх визначає ООН. В XX ст. в країні з'явилися сучасні підприємства, виробництво засобів виробництва, атомні й космічні дослідження тощо. Проте сотні мільйонів людей тут все ще зв'язані з допотопними формами праці, виробництва й капіталу, з архаїчними традиціями, побутом і ціннісними орієнтаціями. .

Структура господарства Індії є відсталою. Головне місце продов¬жує займати сільське господарство. Його частка у ВНП — 30 %, у зайнятості населення — 65 % (218 млн чоловік). На обробну промисловість припадає 18 % ВНП і 9 % зайнятих (29 млн чоловік). Враховуючи реальне становище в країні, уряд підтримує плановий державний сектор, який включає стратегічні і високотехнологічні напрямки та найважливішу інфраструктуру.

Сільське господарство

Це головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.

Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні.

У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».

Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях.

Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.

Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.

Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.

Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.