1

Соціальна політика

соціальна політика розглядається як особливий напрямок

діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямований на

забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на

реалізацію життєво важливих соціальних потреб і інтересів людей та

соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних

структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів

для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в

регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною

метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги,

стабільності, цілісності й динамізму.

2

Становлення ринкової економіки в Україні та зміни в соціальній політиці

зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвине-них товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочало­ся після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки. Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще.

4

Соціально-трудові конфлікти

Існує декілька підходів до класифікації трудових конфліктів. Зупинимося на розгляді двох з них, найбільш широко представлених у суспільних науках.

Перший підхід базується на виявленні сторін, що беруть участь у трудовому конфлікті. І в цьому зв’язку виділяються конфлікти:

між працівниками(ом) і адміністрацією (адміністратором) підприємства, організації;

між колективом працівників і профспілковим комітетом;

між адміністрацією та профкомом;

іж трудовим колективом і керівництвом галузі;

між трудовими колективами й органами державного управління чи місцевого самоврядування .

Другий підхід характеризується визначенням типів конфліктів на основі змістово-сутнісних критеріїв, відповідно до яких виявляються:

онфлікти інтересів;

конфлікти права;

ілюзорні конфлікти;

помилково співвіднесені конфлікти;

заміщені конфлікти;

вимушені конфлікти.

Конфлікти інтересів характеризуються яскраво вираженими інтересами сторін-конфліктерів, а не тільки сформульованими позиціями чи вимогами.

Конфлікти права відрізняються юридичним обґрунтуванням захисту трудових прав працівника чи роботодавця.

Ілюзорні конфлікти, як правило, ґрунтуються на відсутності необхідної інформації, на перекрученій інформації чи неправильному сприйманні дій (бездіяльності) іншої сторони.

Помилково співвіднесені конфлікти характеризуються нерозумінням сутності наявних суперечностей, помилковим тлумаченням норм права, прихованими реальними причинами поведінки іншої сторони.

Заміщені конфлікти виражають очевидні розходження між висунутими вимогами і справжніми інтересами та цілями сторони, що ініціює конфлікт.

Вимушені конфлікти — це навмисно створювана конфронтація з метою зміни стану справ у розподілі ресурсів.

Як бачимо з даної класифікації, трудові конфлікти можуть бути ініційованими як роботодавцями, так і працівниками.

Надзвичайна форма трудового конфлікту — страйк і страйковий рух.

Як зазначено в законі, «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту) Найпоширенішими конфліктами в системі партнерських стосунків в Україні є конфлікти й трудові суперечки з приводу виплати заборгованості зарплати, збільшення розмірів оплати праці, своєчасності виплати зарплати; забезпечення запобігання масовим звільненням і зростанню безробіття; порушенню трудових прав громадян, процесів роздержавлення, приватизації власності, конверсії оборонних підприємств; зростанню бідності, падінню реальних доходів і рівня життя населення.

5. Форма захисту соц. Незабезпечених форм населення

Україні система пільг спрямована на вирішення двох принципово різних завдань. Перше – це надання привілеїв окремим категоріям населення, які влада прагне виділити із загальної сукупності, незалежно від рівня доходу. Існування пільг такого роду значною мірою є тягарем для системи соціального захисту населення країни. Друге завдання – це підтримка соціально уразливих верств населення, що можна вважати специфічною формою адресної соціальної допомоги. Сучасна державна політика щодо соціального захисту населення повинна виступати цілеспрямованою дією, безпосереднім чи опосередкованим впливом на повсякденне життя суспільства, стати підсумком великої кількості програм, законодавчих намірів та організаційних взаємодій. І повинна вона розроблятися з метою досягнення поставлених цілей або певного результату, хоча не завжди реалізується на практиці [5, с. 14–16].

Система пільг виникла ще тоді, коли Україна була частиною Радянського Союзу. У радянські часи наявність пільг у певної частини населення розцінювалося як свого роду привілей. Функція пільг полягала у наданні особливого статусу окремим категоріям громадян, які мали певні заслуги перед країною чи займали високі посади в суспільстві. Надання пільг жодним чином не залежало від рівня добробуту, а тільки ще більше виділяло пільгову категорію серед звичайних громадян.

6 Соціальна політика підприємства

Соціальна політика підприємства — це управління процесом надання послуг соціального характеру співробітникам організації та членам їхніх родин. Під соціальними послугами організації розуміють набір усіх послуг, що організація надає своїм співробітникам і членам їхніх родин крім заробітної плати. Ці послуги надаються організацією на основі закону, тарифних угод (генеральної і галузевої), колективного договору чи добровільно через певні соціальні плани або зобов’язання

Відправними моментами в побудові соціальної політики служать принципи. Тому соціальна політика на підприємстві повинна будуватись на таких принципах:

урахування матеріальних і нематеріальних потреб та інтересів співробітників;

доступність і гласність видатків підприємства;

економічна здійсненність стосовно видатків і результатів;

недубльованість соціальних потреб, що вже достатньою мірою задоволені державними або іншими суспільними інститутами1;

урахування зростаючих життєвих стандартів і системи цінностей суспільства.

Соціальна політика організації, будучи частиною політики управління персоналом, виконує наступні функції:

скорочення конфліктів;

поліпшення відносин між роботодавцями і найманими працівниками;

залучення нових працівників;

створення сприятливого іміджу підприємства в очах громадськості:

«прив’язка» персоналу до даної організації.

7 Корпоративна соціальна відповідальність

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) — це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, за тих, на кого безпосередньо чи опосередковано ці рішення впливають.

певні зобов’язання, які бере на себе корпорація(бізнес) перед суспільством за свої дії та їхні соціальні наслідки, а також перед власниками та найманими працівниками, праця яких використовується в бізнес-діяльності.

Підприємство не може діяти ізольовано чи у відриві від суспільства. Економічна діяльність бізнесу передбачає перетин інтересів різних груп людей – власників, працевників, споживачів товарів та послуг, ділових партнерів, державних інститутів та суспільства в цілому. Поєднання та злагодження цих інтересів відображається в моделі соціального партнерства, яке націлене на досягнення соціальної злагоди.

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це достатньо широкий за об’ємом концепт, який передбачає діяльність як у внутрішній, так і зовнішній середі організації.

Внутрішня КСВ

Безпека праці

Стабільність зарплатні

Додаткове медичне та соціальне страхування робітників

Розвиток людських ресурсів через навчальні програми та програми підготовки і підвищення кваліфікації

Надання допомоги робітникам в критичних ситуаціях

Зовнішня КСВ

Спонсорство та корпоративна благодійність

Сприяння охороні навколишнього середовища

Взаємодія з місцевою громадою та місцевими органами влади

Відповідальність перед споживачами за якість товарів та послуг

8

праця - доцільна діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивідуума і суспільства в цілому.

Процес праці - явище складне і багатоаспектне. Основними формами прояву праці є:

витрати людської енергії;

взаємодія працівників з засобами виробництва;

о простих моментів процесу праці прийнято відносити: доцільну діяльність чи саму працю людини, предмет і засоби праці, а також технологію виробництва.

Предмети праці - це все те, на що спрямована праця, яке перетерплює зміни для придбання корисних властивостей і задоволення тим самим людських потреб.

Засоби праці - це те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці. До них відносяться машини, механізми, інструменти, пристосування й інші знаряддя праці, а також будинки і спорудження, що створюють необхідні умови для ефективного використання цих знарядь.

Засоби виробництва - це сукупність засобів і предметів праці.

Технологія виробництва - це спосіб впливу на предмети праці, порядок використання знарядь праці.

У результаті завершення процесу праці створюються продукти праці - речовини природи, предмети та інші об'єкти, які мають необхідні властивості і пристосовані до людських потреб.

Предмети і засоби праці (засоби виробництва) не функціонують, якщо вони не включені до процесу живої праці, що завжди є не тільки відношенням людей до природи, але й відносинам між учасниками процесу. Трудова діяльність, відповідно до економічної теорії, також не може здійснюватися без засобів виробництва, що утворюють речовинні умови живої праці. Тому процес праці представляється не як механічне з'єднання трьох його основних моментів, а як органічна єдність, основним фактором якої є сама людина та її трудова діяльність.

У процесі праці людина за допомогою засобів праці викликає заздалегідь намічені зміни в предметі праці. Тобто жива праця, упредметнюючись в матеріалі, тим самим змінює цей матеріал. Усі три моменти процесу виробництва: матеріал, знаряддя праці і праця зливаються в нейтральному результаті - продукті праці.

Розглянута в такому загальному вигляді праця є не чим іншим, як вічною, природною умовою людського життя. Вона не залежить від будь-якої її конкретної організації.

виробнича взаємодія працівників один з одним.

Соціально-трудовими стосунки - взаємозв'язки і взаємовідносини, існуючі між індивідуумами і їх групами в процесах, обумовлених трудовою діяльністю. Соціально-трудові стосунки виникають і розвиваються з метою регулювання якості трудового життя.

Відповідно до Трудового кодексу, трудовими стосунками є стосунки, засновані на угоді між працівником і працедавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи по певній спеціальності, кваліфікації або посади, підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні працедавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором і так далі)

При цьому поняття соціально-трудових стосунків набагато ширше, поняття трудових стосунків і відбиває не лише юридичний, але і соціально-економічний і психологічний аспекти трудового процесу.

Елементи системи соціально-трудових стосунків :

суб'єкти соціально-трудових стосунків;

рівні соціально-трудових стосунків;

предмети соціально-трудових стосунків;

Суб'єкти соціально-трудових стосунків

До суб'єктів соціально-трудових стосунків відносяться: найнятий робітник, працедавець, держава.