Тема 10. Психодіагностика мотивації.-2г.

План.

1. Мотивація як об’єкт психологічної діагностики.

2. Метоли діагностики мотиваційної сфери особистості.

   1. Прямі методи діагностики мотиваційної сфери.

   2. Проективні методи діагностики мотиваційної сфери.

Психодіагностика мотивації

Логіка викладу: мотивація як об'єкт психодіагностики, мотив і моти­вація, мотиви і потреби, види мотивів, методи діагностики мотиваційної сфери особистості.

Відсутність мотивації - найбільша душевна трагедія, що руйнує весь життєвий уклад.

Г.Сельє

У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторо­ни: спонукальна і регуляторна. Спонукання забезпечує активізацію і спрямованість діяльності, а регуляція відповідає за те, як вона складається від початку і до кінця в конфліктній ситуації. Психічні процеси, явища і стани, відчуття, сприймання, пам'ять, уява, ува­га, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції - все це за­безпечує в основному регулювання поведінки. Що ж до її спонукан­ня, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають в себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, пра­гнення, спонуки, що є у людини, про зовнішні чинники, які приму­шують її поводитися певним чином, про управління діяльністю в

процесі її здійснення та ін.

В розділі ми зупинимося лише на окремих теоретичних поло­женнях, необхідних для розуміння мотиваційних явищ як об'єкта психодіагностики. При цьому ми будемо виходити із тих підходів до розуміння мотиву, які закладено у його визначенні в працях вітчиз­няних і зарубіжних вчених.

Мотивація як об'єкт психологічної діагностики

Поняття «мотив» і «мотивація» досить ба­гатозначні як у вітчизняній, так і в зарубіж­ній психології. В існуючих визначеннях мотиву вияляются різні точки зору на його природу, його сутність як психологічного явища. Одну з них можна назвати розширеним тлумачен­ням мотиву, коли ним вважається будь-яка внутрішня спонукаль­на сила, будь-яке рушійне джерело або причина дії, тобто все те, заради чого здійснюється дія.

Інша точка зору виявляється в прагненні звузити зміст поняття «мотив» - пов'язати його з конкретним психологічним явищем або навколо явищ, виходячи з етимології поняття «мотив» або «мотивую­чим фактором», які різними психологами називаються як тенденції. До мотивів відносять тільки «внутрішні» психологічні фактори (по­треби, інтереси, потяги, ідеали, установки, переконання, почуття), що зумовлюють поведінку і діяльність людини, а також фізіологічні процеси організму. Інші включають у число мотивів (мотивуючі фак­тори) також і зовнішні стосовно індивіда і його поведінки спонуки, що підсилюють або знижують мотивацію, усі можливі підкріплен­ня. Вказані тенденції виявляються при визначенні понять «мотив» і «мотивація» у вітчизняній психології.

Зміст понять «мотив» і «мотивація» представлено в енциклопе­дичних виданнях, спеціальних словниках, у підручниках і навчаль­них посібниках, психологічних монографіях. Воно розкривається в роботах С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, Л.І.Божович, К.К.Платонова, А.Г.Асєєва і багатьох інших.

Аналіз існуючих визначень мотиву вказує на багатозначність і багатоплановість цього терміну, і в його зміст включаються різно­манітні компоненти, що володіють доволі складною психологічною природою: потреби, інтереси, переконання, ідеали, почуття, знання тощо. Тому застосування цих визначень як інструмента психологічно­го аналізу емпіричних даних зустрічається зі значними трудноща­ми. Багатозначність і багатоплановість визначень поняття «мотив» вказують на його складність. У зв'язку з цим дослідники зазнають значних труднощів при проведенні експериментальних досліджень мотиваційної сфери особистості. Однак це стимулює подальші по­шуки характеристик мотиву як самостійного реального психічного явища.

В контексті різних теоретичних підходів відрізняються і схеми аналізу мотивації. Оскільки ми не ставимо за мету проведення де­тального аналізу теоретичних проблем мотивації, то зупинимося лише на окремих теоретичних відмінностях, необхідних для ро­зуміння мотиваційних явищ як об'єкта психодіагностики.

Узагальненість - специфічність предметного змісту мотиву. У змісті мотиву можна виділити щось специфічне, індивідуально неповторне, визначене конкретною унікальною ситуацією, і щось стійке, для якого даний конкретний предмет чи явище. - не більш ніж одна з можливих форм втілення. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, скільки особистість, що намагається цю потребу задовольнити (С.Л.Рубін-штейн, 1973). У даному випадку С.Л.Рубінштейн мав на увазі саме узагальнений предметний зміст мотиву. Цей самий зміст мається на увазі, коли говориться, наприклад, про такі мотиви, як мотив афі-

ляції, досягнення, гри тощо.

Передумови для такого поділу мотивів мають місце й у закор­донній психології. Так, М.Мадсен, аналізуючи різні теорії мотивації, підкреслював, що одні психологи чітко розрізняють диспозиційні і функціональні змінні в мотивації, інші використовують одні й ті самі поняття. Для Г.Мюррея потреби (чи мотиви), з одного боку, ви­ступають як стійкі мотиваційні утворення, а з іншого боку, це саме поняття використовується, коли говориться про функціональні змін­ні (Murray H., 1938). Мадсен вважає, що диспозиційні та функціо­нальні змінні необхідно чітко розрізняти.

Більш широко цю проблему розглянув Л.Кронбах, який виділив . дві дисципліни у науковій психології: одна спрямована на оцінку індивідуальних розбіжностей, інша — на дослідження характерис­тик і особливостей поведінки. Зокрема Дж.Аткінсон вказує, що за­значений розрив між двома підходами усувається, якщо розгляда­ти мотивацію як єдність особистісних детермінант, тобто стійких мотивів особистості і характеристик безпосередньої ситуації (тобто ситуаційних детермінант). Мотив і мотивація.

Мотив (від лат. Movere — рухаю, штовхаю) — це спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта, тобто це су­купність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість. Мотивація — це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і виз­начають його спрямованість.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної ме­ти. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, з його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє множину диспозицій.

Діагностика визначеного мотиву однозначно не визначає діагнос тику відповідного йому виду мотивації. Необхідно враховувати вне сок детермінант конкретної ситуації. Так, наприклад, ступінь ви­разності латентного мотиву досягнення в учня може бути високим (високий індекс мотиву), але актуальна мотивація досягнення при цьому може бути слабкою. Це відбувається через те, що шкільна ситуація не має для нього особистісного змісту, а це призводить до низької ефективності навчальної діяльності.

Відмінність мотиву від мотивації з боку динамічно енергетичних характеристик і полягає саме в тім, що інтенсивність актуальної мотивації складається з інтенсивності латентного мотиву й інтен­сивності ситуаційних детермінант мотивації. Розглянута особливість мотивації використовується в експериментальних процедурах - че­рез різні типи інструкцій намагаються актуалізувати різні типи і рівні мотивації в експериментальній ситуації. Це дає можливість більш адекватно оцінити рівень актуальної мотивації. Валідність діагностики мотиву складається як з валідності методики, так і з валідності діагностичної ситуації, іншими словами, з валідності всієї експериментальної процедури діагностики. Не випадково Д.Мак-Клелланд і Г.Хекхаузен, аналізуючи особливості експериментальної процедури виміру мотивів, указують на необхідність перетворення ситуації діагностики в контрольований фактор. Якщо ситуація стан­дартизована і є однаковою для усіх обстежуваних, то індивідуальні розходження в рівні мотивації в нейтральній ситуації приймаються за індекс сили латентного мотиву.