Тема 1. Образотворче мистецтво. Художня культура козацької доби. Стиль бароко в українському мистецтві (архітектура)

1.Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонійне поєднання будівель із навколишньою природою. Поєднання самобутніх традицій та європейського впливу створило умови для формування своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко.

2.В архітектурі України середини XVI ст. відбувалися суттєві зміни — зник­ли оборонні риси, замки-фортеці перетворилися на пишні палаци. Панівними стилями стали місцеві варіанти Ренесансу й бароко.

3.Під цим впливом змінюються цілі архітектурні комплекси: замки у Бере­жанах, Острозі, Кам’янці-Подільському та ін. Збагачення феодалів надавало їм можливість споруджувати палаци з просторими дворами для лицарських тур­нірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування балів. Із прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася регулярна забудо­ва міст за європейськими зразками. Місцеві майстри створили власний напрям в архітектурі.

4.Яскравим прикладом мистецької та культурної спадщини є забудова площі Ринок у Львові. На площі розташувалась найбільша кам’яниця (мурована жит­лова будівля) — будинок заможного купця Корнякта. Цей будинок, що нагаду­вав справжній палац, було збудовано у 1580-ті рр. архітектором П. Барбоном, а у XVII ст. було встановлено статуї лицарів.

5.Центральна Україна вирізнялася своїми архітектурними особливостями. Для Подніпров’я була характерною нерегулярна забудова; раніше прокладені вулиці не переплановувались, а будинки зводилися на садибі за Смаком госпо­даря. Тому міста мали мальовничий вигляд. Житло заможного господаря бу­дувалося традиційно — будинок на дві половини. Яскравим прикладом такої забудови є будинок Лизогуба в Чернігові.

6.У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводитись дерев’яні церкви, що є характерним для лісових районів Карпат та лісостепової зони, а також розвивається кам’яне мурування. У містах храм ніби тягнеться вгору через брак місця (храми Львова, Ужгорода та ін.). У сільській місцевості храми компактні, чудово вписуються в навколишнє середовище (церква Ми­хайла в с. Білосток, усипальниця Б. Хмельницького у с. Суботів, де його було поховано, церква Миколи Притиска в Києві та ін.).

7.Зростає інтерес до історич­ної спадщини. Відновлюються стародавні храми. Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. В іконописі простежуються спроби наблизити образи святих до своїх співвітчизників, що на той час є нормальним явищем.

8.З розвитком цивільного будівництва до мистецького обігу входить скульп­тура, почасти декоративна, та надгробки; портретні риси в ній майже не впі­знаються. У скульптурних студіях робляться спроби вивчити натуру та дотри­муватись законів анатомії. У релігійній скульптурі також відбуваються змі­ни — намічаються ознаки побутового жанру.

9.Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як власне над­бання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм — головною якістю.

10.У Києві будуються такі перлини, як Андріївська церква та Маріїнський па­лац, у Львові — Собор Св. Юра, на Тернопільщині — Почаївська Лавра.

11.Андріївську церкву часто називають лебединою піснею видатного майстра вітчизняної архітектури Б. Растреллі. Вона височить на одній із круч Старо- київської гори, із її тераси чудово видно Поділ, задніпровські далі, нові житлові масиви.

Побудовано Андріївську церкву на замовлення імператриці Єлизавети Пе­трівни. Проект споруди у 1748 р. розробив Б. Растреллі, будівельні роботи ве­лися впродовж 1749—1754 рр. під керівництвом відомого московського зодчого Івана Мічуріна. У створенні храму брали участь фахівці Петербурга, Москви, Києва, тому Андріївську церкву вважають пам’яткою творчої співдружності російських та українських майстрів.

Екстер’єр храму вражає багатством декору. Мальовничість фасадів підкре­слюється яскравим розфарбуванням: на бірюзовому тлі виділяються білі коло­ни, пілястри, карнизи, сяють позолотою чавунні капітелі, картуші, уздовж гра­ней темно-зеленої бані звиваються позолочені гірлянди.

Головним акцентом в інтер’єрі є іконостас — триярусна монументальна спо­руда з м’якими криволінійними обрисами. У декор уведено скульптуру — го­лівки херувимів, постаті ангелів, трифігурну групу «Розп’яття», що завершує іконостас.

12.Ще однією перлиною Києва є Марийський палац. Його було зведено у 1750— 1755 рр. за зразком палацу, який проектував також Б. Растреллі для гетьмана К. Розумовського, а керував спорудженням палацу І. Мічурін.

Головний фасад Марийського палацу звернений до Маріїнського парку, що було закладено у 1874 р. Архітектура палацу вражає своєю пишністю та колір­ним рішенням. Кольори, що використані у фарбуванні палацу, є типовими для російського бароко: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Усе це надає споруді особливої святковості й урочистості.

Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. Її називають Президентським палацом.

13.Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова. На його території тривалий час розташовувалась резиденція митрополитів Української греко-католицької церкви. Перший храм стояв на горі, яку згодом назвали Святоюрською. Православ­ну дерев’яну церкву й оборонний монастир було збудовано ще за князівства Льва Даниловича (бл. 1280). Після знищення обох споруд польським королем Казимиром III (1340) на цьому місці у 1363—1437 рр. спорудили новий пра­вославний храм, кам’яну триапсидну церкву-базиліку у візантійському стилі. Святоюрський собор — класичний взірець архітектури періоду бароко. Будів­ництво було розпочато у 1744 р. за проектом Богдана Меретина, а після ньо­го роботами керував С. Фесингер (до 1764). На фасаді — скульптури роботи І.Пінзеля, а інтер’єр прикрашають твори інших скульпторів — С. Фесингера та М. Філевича, художників Л. Долинського і Ю. Радивилівського.

14.Із будівель Західної України за стилем із Собором Святого Юра схожі церк­ва отців Василіян у Бучачі (1761—1771) та головна церква Почаївської Лав­ри — Успенський собор (1771—1782; за іншими джерелами, будівництво було завершено чи то у 1784 р., чи то у 1791 р., арх. Г. Гофман).

15.Почаївська Свято-Успенська Лавра — одна з найбільших святинь право­слав’я, історія якої починається з XIII ст., коли, за повір’ям, тут з’явилася Діва Марія й залишила на камені відбиток своєї стопи, звідки й до сьогодні б’є джерело, що вважається чудотворним. У 1597 р. шляхтянка Анна Гойська передала монастирю Чудотворну ікону Божої Матері. Крім Успенського собо­ру, архітектурний комплекс Почаївської Лаври складають келії (1771—1780) та забудови пізніших часів: Архієрейський дім (1825), дзвіниця заввишки 65 м (1861—1869), надбрамний корпус (1835), Троїцький собор (1906—1912, арх. О. Щусєв). У печерній церкві зберігаються нетлінні мощі преподобних Іова Желізо та Амфілохія Почаївського.

16.Собор у Козельці на Чернігівщині (1748), споруджений на замовлення

Н.Розумовської, є прикладом п’ятизрубного та п’ятибанного архітектурного рішення. Його авторство приписують петербурзькому архітекторові Андрієві Квасову, але український характер пам’ятника свідчить про можливе автор­ство українського архітектора Івана Григоровича-Барського, який був творцем козелецької дзвіниці.

17.За зразком Ніжинського собору (1668—1670) за планом архітектора Йоганна Баптиста було споруджено Троїцький собор у Чернігові (1679—1695). Він стрункий за пропорціями, динамічний за грою мас. У ньому три яруси хорів своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір.