Психологічна діагностика в практиці психолога-консультанта
Місце психодіагностичних методів в процесі консультування
Межі використання діагностичних методів на в консультуванні
Діагностика на початкових етапах робити з клієнтом
Діагностика особистісних змін клієнта по ходу надання психологічної допомоги
Підсумовуюча діагностика
Візуальна діагностика в консультуванні
Місце психодіагностичних методів в процесі консультування
“Психодіагностика” у дослівному перекладі означає “постановка психологічного діагнозу”, або прийняття кваліфікованого рішення про наявний психологічний стан клієнта [5, 6]. Спеціаліст, який займається психологічним консультуванням, перш ніж давати будь-які поради клієнту, повинен поставити правильний діагноз, оцінити суть психологічної проблеми, яка хвилює клієнта. При цьому консультант повинен спиратися не лише на результати бесід, а оперувати конкретними даними, які отримуються у результаті застосування психодіагностики, простежувати динаміку змін певних особистісних характеристик та повідомляти про це клієнта.
Психологічна діагностика - складова частина процесу психологічного консультування, при якому консультант прагне до більш глибокого розуміння клієнта. Від першої до останньої зустрічі як клієнт, так і консультант перебувають у процесі пошуку. Навіть відмовляючись від строгих рамок діагностики, консультант повинен задати собі запитання:
Що відбувається зараз у житті клієнта?
Що очікує клієнт від консультування? Які потенційні можливості та обмеження клієнта?
Як далеко й глибоко варто заходити у консультуванні?
Яка основна психодинаміка в теперішньому житті клієнта?
Сучасний консультант, як підкреслюють багато авторів, «розуміє клієнта і діагностично і психотерапевтично” [3, с. 99].
Відповідно психологічна діагностика допомагає консультанту зібрати якомога більше даних про особистість клієнта, що надасть змогу правильно класифікувати проблему та розробити відповідну психокорекційну чи розвивальну програму надання допомоги.
Так, у роботі психолога-консультанта психодіагностика займає надзвичайно важливе місце. Будь-які порада, консультація, рекомендація можливі тільки при попередньому аналізі особистості клієнта у світлі тих проблем, які його хвилюють.
Не менш важлива психологічна діагностика й для успішності інших видів практичної допомоги психологів - психотерапії, тренінгових впливів, корекційно-развивальної роботи та ін. Всі вони повинні бути індивідуалізовані, тобто повинні спиратися на всебічний і глибокий аналіз особистості й індивідуальності людини, що звернулася за допомогою.
Психологічна діагностика, яка використовується в консультуванні має свою специфіку. Вона полягає в дотриманні консультантом-діагностом певних правил.
1. Перше правило стосується правильного використання психодіагностичного інструментарію: у процесі надання консультативної допомоги діагност повинен застосовувати лише валідні методики. Застосування методик і тестів, які не пройшли процес валідизації може призвести до отримання невірних даних про стан клієнта, встановлення неправильного психологічного діагнозу, а відповідно неправильної побудови корекційної роботи із клієнтом і, навіть, до дискваліфікації діагноста.
2. Друге правило полягає у кваліфікованому підборі декількох методик чи тестів, що виміряють один і той же показник. Це стосується тих випадків, коли діагносту потрібно повідомляти клієнта про наявність у нього серйозних відхилень (неприємних для клієнта) в особистісних характеристиках. Наприклад, якщо у клієнта “шизоїдна” акцентуація, то краще підтвердити це двома-трьома методиками, щоб остаточно переконатися у правильності діагнозу. Якщо повідомляти батькам, що їх дитина не пройшла адаптацію до ліцею чи гімназії, то краще мати у своєму арсеналі декілька показників за кількома методиками.
3. Третє правило полягає у кваліфікованому встановленні відповідності психодіагностичної методики віковій категорії клієнта. Кожен консультант повинен мати у своєму арсеналі методики та тести, які виміряють одні й ті ж показники, але для різного віку клієнтів. Це може вказувати на високу ступінь готовності консультанта працювати з різновіковою категорією клієнтів.
4. Четверте правило стосується специфіки консультативної та діагностичної роботи із дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, а також розумово відсталими дітьми. Це питання необхідно розглянути більш детально.
Як вказують практики [4, с. 145-148], психодіагностична робота з дітьми повинна слідувати принципам поетапного вивчення психіки дитини (Л. С. Виготський), гуманістичного підходу до особистості (Г. О. Балл, А. Маслоу, К. Роджерс, та ін.), принципам відбору розумово відсталих дітей у спеціальні заклади (С. Д. Забрамна, Е. А. Стребелєва та ін.).
Вчені радять, на першому етапі засобом зняття напруги і встановлення контакту може служити бесіда з дитиною, під час якої необхідно з’ясувати: точність уявлень дитини про себе, свою сім’ю, рідних, друзів (ім’я, прізвище, по-батькові, вік); характер уявлень про час, явища природи (орієнтування по годиннику, розпізнавання пори року, тощо); здатність орієнтуватися у просторі (поняття “ближче”, “далі”); наявність кругозору (дані про країну, події, людей тощо).
Після встановлення контакту, на другому етапі, можна розпочинати психодіагностику особливостей інтелектуальної сфери і стану шкільних (дошкільних) знань. Необхідно звертати увагу на ряд загальних моментів.
Розуміння дитиною інструкції і мети завдання.
Кожного разу необхідно переконатися, чи сприймає дитина інструкцію і чи намагається її зрозуміти. Розумово повноцінні діти уважно слухають інструкцію і в разі нерозуміння просять її повторити. Діти розумово відсталі, з відхиленнями в увазі чи недостатньо працездатні не фіксують на інструкції відповідної уваги і, недослухавши до кінця, розпочинають виконувати завдання наугад.
Важливо також встановити, чи здатна дитина зрозуміти та виконати запропоновану їй інструкцію. Частіше за все не розуміють інструкцію і тому не можуть довести завдання до кінця діти розумово відсталі. Те ж саме характеризує дітей із порушенням працездатності.
Характер діяльності під час виконання завдань.
У всіх випадках важливо встановити, виконує дитина завдання з інтересом, цілеспрямовано чи формально. Крім того необхідно звернути увагу на ступінь стійкості інтересу.
Необхідно також звертати увагу на те, яким чином виконує дитина завдання. Інтелектуально нормальні діти прагнуть знайти оригінальне рішення та економні способи дії. Розумово відсталі — діють шаблонно або навіть неадекватним способом.
Важливо з’ясувати, наскільки зібрано та сконцентровано працює дитина і яка її працездатність. Одні діти весь час уважні, інші постійно відволікаються і швидко виснажуються. Треба визначити, що більше впливає на характер діяльності: невміння зосереджуватися чи швидка виснажливість. Бажано встановити, чи вміє дитина користуватися запропонованою допомогою. Чим більша ця здатність, тим значуща навчальна сприйнятність дитини.
Реакція дитини на результати роботи.
Як правило, діти з нормальним інтелектом здатні дати оцінку виконаній ними роботі. Вони радіють своїм успіхам і зітхають з приводу невдач. Деякі діти з труднощами в поведінці навмисно роблять вигляд, що їх не хвилює відсутність певних досягнень.
Розумово відсталі у ступені дебільності не завжди в стані правильно оцінити результати своєї роботи. Однак вони не байдужі до оцінки своєї діяльності з боку оточуючих.
Розумово відсталі у ступені імбецильності оцінити свою роботу не можуть і байдужі до думки про них оточуючих.
Загальна емоційна реакція на факт обстеження.
Розумово повноцінні діти показують відому ніяковість і настороженість. Безразличное відношення до факту обстеження і фаміл’ярне відношення до експертів частіше за все присутнє в розумово відсталих дітей.
Як підкреслюють дослідники, в усіх випадках під час психодіагностики інтелектуального розвитку дітей необхідна доброзичлива, спокійна і рівна обстановка [4].
Отже, психологічна діагностика — основа діяльності будь-якого практичного психолога, чим би він не займався — індивідуальним консультуванням, професійною орієнтацією, психотерапією та ін., у якій би сфері він не працював — у школі, клініці, на виробництві, в агентстві по підборі кадрів тощо.
Психологічна діагностика і консультування це взаємопов’язані процеси, успіх яких визначається як зовнішніми так і внутрішніми факторами. До зовнішніх дослідники відносять організацію, до внутрішніх – готовність до співпраці як консультанта так і клієнта. До основних стадій психодіагностики дослідники відносять:
Первинну (першочергову): визначення, у якій із підструктур загальної структури особистості криється проблема клієнта.
Поточну (безпосередню): поточне діагностування змін особистості клієнта.
Завершальну: інтерпретація отриманих психодіагностичних даних та побудова моделі програми корекційної допомоги.
Нетестову (візуальну, перцептивну тощо).
Межі використання діагностичних методів на в консультуванні
До роботи діагноста й використовуваних ним методів пред'являється ряд досить строгих вимог. Так, діагност повинен бути ґрунтовно ознайомленим із психологічними теоріями, на яких засновані використовувані ним методи; він повинен уміти викликати прихильність до себе людей, викликати їхню довіру й домагатися щирості їхніх відповідей; він повинен досконально знати діагностичні методики й умови їх правильного застосування.
Слід зазначити, що один із симптомів непрофесіоналізму - так названа «діагностоманія», що проявляється в прагненні будь-що-будь і якнайшвидше поставити діагноз, зробити висновки по невиразних і недостатніх ознаках.
Діагностоманія — це компенсація низької кваліфікації психодіагноста. Її часто супроводжує надмірне, іноді недостатньо осмислене використання спеціальної психологічної термінології, невміння просто й доступно, ясними «життєвими» словами пояснити зміст діагностичних показників і зробити на їх основі адекватні висновки.
Ще один прояв непрофесіоналізму - якщо застосовується психодіагностична методика, то її висновки можуть використатися як беззастережні рекомендації. Наприклад, при відборі працівників, при розподілі їх по різних видах робіт, у консультуванні та ін. Тим чином фахівець розуміє, що результати будь-якої методики повинні бути включені в комплексну оцінку, що включає інші дані про індивіда.
До непрофесіоналізму можна віднести й неправильне подання про можливості застосовуваних психодіагностичних засобів, абсолютизацію одержуваних з їхньою допомогою даних.
Некваліфікований користувач розглядає діагностичні показники випробуваного як абсолютне значення, що остаточно визначають всю його майбутню діяльність, як би пророкуючи навчальні й професійні успіхи.
Спеціаліст-психодіагност розуміє можливості й обмеження своїх методик, ті допущення, які були зроблені при їхній розробці, пов'язані з ними границі висновків, які на їхній основі можна зробити, можливі помилки при використанні різних типів методів й імовірність їхнього здійснення.
Спеціаліст-психодіагност орієнтується в базових теоретичних проблемах психологічної діагностики, серед яких: співвідношення діагнозу й прогнозу, передбачальні можливості діагностичних результатів, вплив соціокультурного фактора на діагностичні показники.
Професійна етика психодіагноста — досить складна й відповідальна область діяльності. Вона вимагає відповідного утворення, майстерності й може серйозно зачіпати долі людей, коли на її базі ставиться медичний або судово-психологічний діагноз, виробляється конкурсний відбір або прийом на роботу. Тому до діагноста пред'являється ряд соціально-етичних вимог - принципів психодіагностики, які детально розглядаються у дисципліні “Психодіагностика”.
Діагностика на початкових етапах робити з клієнтом
Як відомо, особистість – це суб’єкт свідомої продуктивної діяльності та суспільної поведінки, індивід із соціально обумовленою системою психічних властивостей, що формується і виявляється у діяльності, спілкуванні та опосередковує, регулює взаємодію людини з навколишнім світом.
Під час першої зустрічі із клієнтом консультанту-діагносту необхідно класифікувати проблему і сформулювати гіпотезу, тобто зробити припущення: у якій з основних підструктур загальної структури особистості лежить причина проблеми клієнта. У ході наступних консультативних зустрічей та за допомогою даних психодіагностики психолог перевіряє своє припущення та розкриває причини негараздів із клієнтом. Отже, початком психологічної діагностики є підбір психодіагностичних методик, які допоможуть зібрати інформацію про розвиток особистості клієнта саме в одній із необхідних підструктур. Для цього нагадаємо роль основних підструктур у загально психологічній структурі особистості (за В. В. Рибалкою ) [12].
Підструктура спілкування відіграє провідну роль, оскільки через неї опосередковується вплив соціокультурного оточення на розвиток особистості. Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребою у спільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, розробку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.
Підструктура спрямованості особистості. Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно не залежать від присутніх ситуацій [8, с. 230]. Спрямованість особистості характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини.
Підструктура характеру. Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються у діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. Пізнання характеру індивіда дозволяє із значною часткою ймовірності передбачати його поведінку і тим самим корегувати очікувані дії і вчинки.
Підструктура самосвідомості. Самосвідомість людини є важливим фактором самодетермінації розвитку і діяльності особистості на усіх етапах життєвого шляху, починаючи з дитячих років (особливо у підлітковому віці). Завдяки їй здійснюється рефлексивна організація власної інтелектуально-творчої діяльності, самооцінка дій особистості та їх внутрішніх чинників. В цьому процесі виникають суперечності як внутрішні стимули самоорганізації, самоудосконалення, самореалізації, тобто джерела «саморуху» в процесі діяльності та розвитку особистості (згідно з Г.С.Костюком).
Підструктура інтелекту. Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, які співвідносяться дослідниками з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що потребує пізнавальної активності, з когнітивним стилем та ін.
Підструктура досвіду клієнта є також важливою так як надає інформацію про вік, інтелектуальний рівень розвитку, професійні знання, цінності та світоглядні позиції клієнта, що враховється психодіагностом при виборі психодіагностичного інструментарію та консультантом під час побудови моделі корекційної програми.
Підструктура психофізіології, визначається вченим як базова, характеризується темпераментом, як властивістю нервової системи, і є фундаментом функціонування інших підструктур. Як відомо, темперамент – визначає динаміку психічної діяльності і поведінки особистості, тобто її швидкісні, темпові, енергетичні, емоційні параметри. Типи темпераменту визначають психодинамічні характеристики нервової системи та виступають носієм усіх новоутворень особистості. Ці типи носять диференційований характер. Так, І. П. Павлов диференціював слабкий та сильні типи нервової системи залежно від сили процесів збудження і гальмування, рухливості і збалансованості цих процесів. В. Д. Небиліцин вбачав у психічних проявах темпераменту такі властивості, як активність, моторику, емоційність. В. М. Русалов конкретизував структуру темпераменту, що включає до себе фактично такі діяльнісні компоненти, як ергічність (витривалість сенсорних сприймаючих систем), пластичність (гнучкість програм поведінки), темп (як ретельність у виконанні діяльності та поведінки), емоційність (як прояв зворотного зв’язку в процесі та при завершенні діяльності). Він виділяв соціальний і предметний плани у характеристиці темпераменту [11].
Якщо психодіагност передбачає наявність причини проблеми у діяльнісному вимірі особистості, то необхідно перш за все підбирати методики на визначення основних емоцій та з’ясувати провідні мотиви і загальну мотивацію клієнта.
Передбачаючи причину проблеми у генетичному вимірі, психодіагносту необхідно буде перевірити задатки і схильності клієнта, можливо діагностувати загальні та спеціальні здібності.
Таким чином, на етапі первинної діагностики клієнта консультант-психодіагност може на основі особистісного підходу класифікувати проблему та кваліфіковано підібрати необхідний психодіагностичний інструментарій [7].