53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.

Чинники:

• Державне об’єднання(централізація країни);

• Перемога Пруссії в франко-німецькій війні 70-71рр =>виплата контрибуції=>зростання всіх галузей важкої промисловості=>промисловий переворот.

• Сприятлива держ.політика

• Демографічне зростання(за останню третину 19 ст на 40%)=>зростання кількості робітників, споживчого ринку(але зменшується зарплата)

• 61-71 Доба «грюндерства»(акціонерні товариства)

У перші роки після об'єднання Німеччина здійснила стрімкий економічний ривок. Швидке економічне зростання почалося вже після економічної кризи 1866 р. і було тимчасово загальмоване франко-прусською війною. Після об'єднання промисловий переворот у Німеччині набув завершальної стадії. Уже з кінця війни, з 1870 до 1872 рр. промислове виробництво зросло на третину, виплавка чавуну - на 40 %, сталі - на 80 %, видобуток кам'яного вугілля - майже на 30 %.

Найбільш інтенсивно розвивалися галузі важкої промисловості, пов'язані з державними потребами (військовими, будівництвом залізниць тощо), головним замовником продукції яких виступала держава, передусім сталеливарна промисловість. Поштовхом для її розвитку стало поєднання вугілля Руру з величезними покладами залізної руди Лотарингії, що після винаходу Сідні Джилькріста Томаса (1878) (видалення фосфору зі сталі) перетворилася на цінну сировину.

Країну покрила мережа залізниць; почалося впровадження техніки в сільське господарство. Наукові відкриття вивели технологію на якісно новий рівень. Можливо, найяскравішим символом нової епохи став чотирьохтактний двигун внутрішнього згорання, винайдений у 1876 р. німецьким інженером Н. Отто, який за кілька десятиліть витіснив із промисловості та транспорту парові машини. Швидкими темпами розвивалося машинобудування, що поставляло техніку на заводи та фабрики. У 1885 р. німецькі інженери Г. Даймлер і В. Майбах створили бензиновий двигун, після чого Г. Даймлер і К. Бенц, незалежно один від одного, першими налагодили виробництво автомобілів.

Швидкими темпами розвивалася текстильна промисловість, де помітне місце посідало бавовняне виробництво верхнього Ельзасу (біль-ше половини всіх зайнятих у текстильній промисловості становили робітники-надомники). З розвитком текстильного виробництва швидко зростало значення хімічної промисловості, що поставляла йому три найважливіші компоненти - сірчану кислоту, соду та хлор.

Із 1870 до 1900 р. частка Німеччини у світовому виробництві зросла з 13 до 16 % (Англії зменшилася із 32 до 18 %). Тобто індустріалізація Німеччини йшла надзвичайно швидкими темпами і на межі століть вона була найдинамічнішою державою Європи. Це було пов'язано з такими факторами: 1) економічний розвиток Німеччини мав інноваційний характер, відбувався на основі останніх досягнень науки й техніки, новітніх технологій і серійного виробництва; 2) він спирався на високий освітній рівень населення Німеччини, працьовитість і раціональність мислення німецьких підприємців, високу кваліфікацію технічних спеціалістів і робітників, які вийшли з ремесла. Після впровадження обов'язкової восьмирічної освіти, на початку XX ст. у країні практично не залишилося неграмотних; 3) велике значення мав розвиток німецької науки, якою в першій половині XIX ст. було зроблено більше відкриттів, ніж англійською та французькою разом узятих. Технічні університети, що ставали центрами прикладних досліджень, та науково-дослідні інсттути перебували під патронажем імператора; 4) на початковому етапі значний приплив капіталів в економіку забезпечила п'ятимільярдна французька контрибуція. Більша її частина пішла на реорганізацію й модернізацію армії, значна сума була спрямована на погашення державних боргів. Частина грошей пішла на залізничне й житлове будівництво, створення пенсійного фонду для інвалідів війни; 5) важливим стимулом розвитку промисловості були зростаючі державні асигнування на озброєння армії, зокрема, на виконання програм будівництва могутніх військово-морських сил. Вигідні замовлення військового відомства сприяли вкладанню підприємцями вільних капіталів у важку промисловість; 6) велике значення мала державна політика підтримки національної економіки та авторитарний державний устрій, що сприяв концентрації й ефективному використанню ресурсів.

Після об'єднання країни було створено єдиний емісійний Імперський банк, уведено єдину валюту - марку, яка з 1873 р. базувалася на золотому стандарті замість колишнього срібного, що полегшило німецькій торгівлі вихід на світовий ринок. Об'єднання створило сприятливу економічну кон'юнктуру, яка характеризувалася заснуванням маси нових промислових і банківських установ, акціонерних товариств, створення яких було спрощено. Цей період бурхливої торговельно-промислової активності, справжньої лихоманки створення нових фірм і біржових операцій 1870-1873 рр. отримав назву "грюндерства". Лише за два роки в Імперії було створено майже 700 акціонерних товариств з капіталом у 2 млрд марок; їх акції купувалися та продавалися на біржі за участю широких верств населення, від аристократів до рознощиків газет, що давало можливість швидко розбагатіти. Промислові потужності при цьому розширювалися без будь-яких гарантій їхньої рентабельності. У зв'язку зі значним розвитком акціонерних товариств різко зросла роль банків. Тільки в одній Пруссії в 1872 р. з'явилося 49 нових банків і кредитних товариств. Найбільшими банками імперії стали Дойче банк, Дисконто-Гезелльшафт, Дрезденський, Дармштадський банки ("велика Д-четвірка").

У зв'язку із грюндерським бумом «образ» Німеччини змінився. Вона остаточно перетворилася з аграрної країни на індустріальну, завдяки інтенсивному будівництву залізниць виник єдиний економічний простір Німеччини. Водночас прірва між індустріальним Заходом країни та колонізованими землями на схід від Ельби ще більш поглибилась. Традиційна простота способу життя вищої верстви німецького суспільства, продиктована браком коштів, поступилася надмірній помпезності нуворишів, що виявилося в архітектурі, меблях, одязі, стиді життя тощо. Лише Вільгельм І зберігав свій простий спосіб життя і намагався чинити опір духу часу, прагнучи бути зразком поведінки для своїх підданих.

С/г як і раніше йшло по так званому «прусського шляху» розвитку, що характеризувався тривалим збереженням напівфеодальних відносин, повільним пристосуванням до капіталізму (хоча в південно-західній Німеччині були елементи «американського шляху»). Основна маса селянства страждала від безземелля, свого хліба не вистачало, доводилося наймитувати. Дуже важко на сільському господарстві країни позначилася аграрна криза, що вибухнула з 1875 року і тривав до середини 90-х.

Велика заборгованість, феодальні пережитки у вигляді високої абсолютної ренти сильно стримували зростання с/г. Держава, намагаючись підняти його рівень, в 1880 р. прийняло закон, що обмежував сваволю лихварів. Створювалися спеціальні агрономічні суспільства, дослідні станції, стали ширше застосовуватися с/г машини. мінеральні добрива. У підсумку с/г в Німеччині, раніше ніж у США, перейшло на інтенсивний шлях розвитку. При практично незмінних площах за перші десять років XX в. виробництво основних культур зросло на 10-20%. підвищилися врожайність, поголів'я худоби.Незважаючи на все це аграрна база німецького капіталізму була недостатня і стримувала його розвиток. В останній третині XIX століття Німеччина з держави, що вивозить хліб, перетворилася на його імпортера.