КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО

Джерела курсу:Конституційне право. Академічний курс (у 2 т.). За ред. Погорілко В.Ф., Федоренко.

Лекція 1-2

Тема. Конституційне право як учбова дисципліна, наука і галузь права

Поняття, значення та система викладання курсу «Конституційне право».

Поняття та методологія науки конституційного права.

Конституційне право – галузь національного права.

Предмет конституційно-правового регулювання.

Методи конституційного права.

1.Конституційне право як навчальна дисципліна – курс, що викладається у юридичних внз (факультетах) із метою всебічного вивчення основ конституційного права.

Курс «Конституційне право» в КНУ ім. Тараса Шевченка складається із наступних частин:

загальна частина (в порівняльно-правовому аспекті розглядаються найбільш важливі та концептуальні питання конст. права, інститути конст. права)

особлива частина (досліджуються специфічні риси конст. права зарубіжних країн (представників різних правових систем)).

Предметом загального конст. права є загальні тенденції в устрої різних держав, а також взаємний вплив конституційно-правових ідей, інститутів і практики окремих країн.

Предметом особливої частини конст. права є позитивне конституційне право конкретної держави.

Суть і призначення курсу розкривається через його інше найменування – «загальне конституційне право», «загальна теорія конст. права», «енциклопедія конст. права» тощо.

Загальна частина конст. права є теоретичною базою для подальших учбових дисциплін в межах науки конст. права.

Значення вивчення курсу:

сприяє розширенню кругозору майбутнього юриста;

пізнавальне значення, а саме ознайомлення з національними особливостями конст. права окремих країн;

практичне значення.

2.Конституційне право як наука – це система знань, теорій, роздумів, концепцій, гіпотез, висновків учених про устрій держави, становище особи в ній, про статус д/о, інститутів гром. сусп-ва, що закріплені в нормах конст. права.

Предмет конст. права як науки – дія конст. права як галузі права, реалізація норм конст. права, виявлення закономірностей розвитку галузі; вивчає саму науку конст. права, її історію та теорію, формулює практичні поради з метою вдосконалення норм і конституційно-правових відносин.

Система науки:

загальне конст. право – теоретична й історична частина науки

особлива частина конст. права – догматична (формально-юридична) частина.

Методологія науки:

світоглядна основа – в основі лежить політизована і ідеологічна наука;

приватні(спеціальні) методи дослідження:

формально-юридичний метод (необхідний для з'ясування змісту нормативного матеріалу, що досліджується;

порівняльно-правовий(компаративний) (додаткові можливості для всебічного дослідження галузей конст. права окремих країн, визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму загалом);

історико-правовий (виявлення історичних обставин, які обумовлюють конституційно-правові явища, що вивчаються);

метод соціологічного аналізу (виявлення соціальної ефективності прийнятих конституційно-правових рішень).

Основні системоутворюючі категорії науки відтворюють суттєві сторони устрою держави в найбільш узагальненій формі і умовно вони групують конституційні знання на наступні підсистеми:

основи устрою суспільства і держави;

основи правового становища людини і громадянина;

державно-територіальний устрій;

система д/о.

3.Конст. Право – галузь публічного права, про це свідчать наступні характеристики відносин, що регулюються конституційним правом:

однією із сторін (або двома сторонами) є держави чи її представник(и);

сторони в таких відносинах як правило нерівноправні, зміст відносин пов'язаний зі здійсненням владних повноважень (управління, керівництво, гарантування) чи самоврядування.

Конст. право є провідною галуззю будь-якого національного права і є основою для розвитку всієї правової системи.

Конституційне право – сукупність правових норм, які встановлюють основи конституційного ладу, статусу людини і громадянина, форми безпосередньої демократії, територіальний устрій, закріплюють організацію і здійснення держ. влади і місц. самоврядування.

Особливості конст. права як галузі права:

є публічною галуззю;

предмет і метод пр. регулювання є особливими;

має особливу систему джерел;

має розгалужену систему;

властиві широке коло суб’єктів;

передбачена особлива конст.-правова відповідальність;

існує тісний зв'язок з іншими галузями права, зокрема з публічними;

4.Специфіка предмета галузі конст. права знаходить свій вияв у тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства – політичній, економічній, соціальній, духовній.

Предмет конст. права – особливе коло суспільних відносин, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства – взаємовідносини особи і держави, державної влади, місцевого самоврядування тощо.

Можна виділити 2 основні сфери суспільних відносин, які вкл. до предмету конст. права:

охорона прав і свобод людини («особа-держава» : визначення прав, свобод, обов’язків людини, питання громадянства, взаємовідповідальність особи і держави);

відносини всередині держ. влади (відносини, що виникають з приводу закріплення, організації та здійснення державної влади та місцевого самоврядування(управління)).

Ще одну, третю, групу відносин становлять відносини, що визначають основні засади суспільного, політичного, економічного та суспільного ладу.

Четвертою групою є відносини, що визначають територіальний поділ влади.

Переважна більшість суспільних відносин, які є предметом конституційного права, мають політичний характер і пов’язані зі здійсненням влади. Водночас, конст. право регулює значне коло суспільних відносин неполітичного характеру.

5.Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конст. права (це способи впливу норм конст. права на суспільні відносини).

Особливості методу конст. права:

загальний характер методів (закріплюються найголовніші принципи і положення);

максимально високий юридичний рівень;

поєднання імперативного і диспозитивного методів;

установчий характер;

універсальний характер;

поєднання стабільності і динамічності.

В конституційному праві використовуються наступні методи:

метод безпосереднього конституційного закріплення відносин (загального конституційного нормування);

метод зобов’язання;

спонукання суб’єктів до певних дій;

метод дозволу – спосіб, який дає можливість суб’єкту діяти на свій розсуд;

заборона – передбачає утримання від певних дій, їх заборона або обмеження;

метод регламентування структури (встановлення прав суб’єктів);

Існує і низка другорядних методів: методи додержання, виконання, використання, застосування тощо.

Лекція 3