Содержание Конституции Пилипа Орлика

Документ состоял из введения и 16 статей.

Основные положения статей:

• провозглашалась независимость Украины от Московии и Речи Посполитой;

• обусловливались протекция шведского короля и союз с Крымским ханством

• территория Украины определялась согласно Зборовским договору 1649 г.

• казакам возвращались их традиционные территории в Поднепровье

• при гетмане образовывалась Генеральный совет с законодательной властью, которая состояла из генеральной старшины, полковников, выборных депутатов от каждого полка и из делегатов от запорожцев

• совет собирался три раза в год - на Рождество, Пасху, Покров

• дела о несправедливости гетману и вины старшины рассматривал Генеральный суд, в который гетман не имел права вмешиваться

• государственная казна и имущество подчинялись генерального казначея, на содержание гетмана назначались отдельные земли

• устанавливалась выборность полковников, сотников с последующим их утверждением гетманом

• специальная комиссия должна была осуществлять ревизию государственных земель, которыми пользовалась старшина, а также повинностей населения; гетман должен был защищать казачество и все население от чрезмерных налогов и повинностей, помогать казацким вдовам и сиротам

Провозгласив Украины независимой республикой, Конституция Пилипа Орлика стала высшей ступенью тогдашней политической мысли не только в Украине, но и вообще в Европе, поскольку ни одна из стран в то время не имела подобных документов

Конституция значительно ограничивала права гетмана, предусматривала создание представительного органа - Генерального совета. В ней были заложены основы принципа разделения властей на исполнительную и судебную ветви, вводилась выборность должностей. Такие особенности документа дальновидно предусматривали будущие направления развития демократических государств

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ СТАТУТ ПРО ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ, ПРАВА І ВІЛЬНОСТИ УНР  I.Загальні постанови 1.Відновивши своє державне право, яко Українська Народня Республіка, Україна для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною.  2.Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, себто громадянам Української Народньої Республіки всім разом.  3.Се своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України.  4. Територія Української Народньої Республіки неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів 2/3 голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в границях Республіки або в правнодержавних відносинах якоїсь території до Республіки.  5. Не порушуючи єдиної своєї власти. Українська Народня Республіка надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи прінціпу децентралізації.  6. Націям України Українська Народня Республіка дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних союзах.  II. Права Громадян України. 7. Громадянином Української Народньої Республіки вважається кожна особа, яка на се право набула порядком, приписаним законами Української Народньої Республіки.  8.Громадянин Української Народньої Республіки не може бути разом з тим громадянином иншої держави.  9.Громадянин Української Народньої Республіки може зложити з себе громадські права заявою до Уряду Української Народньої Республіки з захованням приписаного законом порядку.  10. Позбавити громадянських прав громадянина Української Народньої Республіки може тільки постанова суду Республіки.  11. Актова, громадянська і політична правомочність громадянина Української Народньої Республіки починається з 20 літ. Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право Української Народної Республіки не знає.  12. Громадяне в Українській Народній Республіці рівні в своїх громадських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві Української Народньої Республіки вживатися не можуть.  13. Громадянин Української Народньої Республіки і ніхто инший не може бути затриманий на території її без судового наказу, інакше, як на гарячім вчинку. Але і в такім разі він має бути випущений не пізніш, як за 24 години, коли суд не установить якогось способу його затримання.  14. Громадянин Української Народньої Республіки і ніхто инший на території її не може бути покараний смертю, ані відданий яким небудь карам по тілу, або иншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі.  15. Домашнє огнище призначається недоторканим. Ніяка ревізія не може одбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть органи правної охорони нарушити недоторканість і без судового наказу;  одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина доставлений судовий наказ не далі, як на протязі сорока восьми годин по довершеню ревізії.  16. Установляється листовна тайна. Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу инакше як у випадках, законом означених.  17. Громадянин Української Народної Республіки ні хто иншій на теріторії не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, поскільки він не переступає при тім постанов карного права.  18. Кождий громадянин Республіки і всі инші на її теріторії мають повну свободу переміни місця пробування.  19. Постанови §§ 14,16,17,18 і 19 не торкаються нормовання спеціальними законами виїмкового стану, який можна встановляти лише кожен раз окремим законам згідно §§ 71-76,  20. Лише громадяни Української Народної Республіки користаються з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванні державним і місцевим життям через активну й пасивну участь у виборах до законодатних установ і органів місцевого самоврядування.  21. Активне й пасивне право участи у виборах як до законодатних органів Республіки, так і до всіх виборчих органів місцевого і громадського самоврядування мають всі громадяни Республіки, коли їм до дня виконання виборчого акту вийде двадцять літ. Виїмок творять признані законом за безумних або божевільних, котрі находяться під опікою. Які карні переступ-ства тягнуть позбавлення виборчого права, про те рішають Всенародні Збори звичайним зако-нодатнім порядком. Ніяких инших обмежень виборчого права не може бути. Окремі постанови про права громадянства нормує спеціяльний закон.  III. Органи власти Української Народньої Республіки 22. Всяка вдасть в Українській Народній Республіці походить від народу, а здійснюється в порядку, установленім сім статутом.  23. Верховним органом власти Української Народньої Республіки являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в Українській Народній Республіці і формують вищі органи виконавчої й судової власти Української Народньої Республіки.  24. Вища власть виконавча в Українській Народній Республіці належить Раді Народніх Міністрів.  25. Вищим органом судовим єсть генеральний Суд Української Народньої Республіки.  26. Всякого рода справи місцеві порядкують виборні рада і управи громад, волостей і земель. їм належить єдина безпосередня місцева власть. Міністри Української Народньої Республіки тільки контролюють і координують їх діяльність (§ 46),безпосередньо і через визначених ними урядовців не втручаючись до справ, тим радам і управам призначених, а всякі спори в сіх справах рішає Суд Української Народньої Республіки ( § 59 і 62).  V. Всенародні збори Української Народньої Республіки. 27. Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорці-ональним голосуванням всіх, хто користується громадським правом на Україні і в них судове не обмежений.  28. Вибори мають бути упорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на 100 тисяч людности, і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу. У всім иншім правила виборів Всенародні Збори установлюють законом.  29. Депутатом може бути вибраний кожний не обмежений в своїх правах громадянин Української Народньої Республіки, котрому минуло 20 років. Він не може бути потягнеий до одповідальности за свою політичну діяльність. Під час виконування своїх депутатських обовязків він дістає платню в висоті і в порядку, установлених Всенародніми Зборами.  30. Повірка виборів належить Судові Української Народньої Республіки. Свої рішення в сих справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів неправними і скасовання виборів та визначення на місце їх нових виборів належить Всенароднім Зборам.  31. Депутати до Всенародніх Зборів вибираються на три роки. По трьох роках з дня виборів вони тратять свою силу, коли Збори не були розпущені й заступлені новими дочасно.  32. Дочасно Всенародні Збори розпускаються їх же постановою, а також волею народу, виявленою не менш, як трьома міліонами виборців-писаними заявами, переданими через громади Судові, що по провірці правосильности, повідомляє про се домагання Всенародні Збори.  33. Нові вибори по постанові Всенародніх Зборів розписує виконавча власть. Всенародні Збори тратять свою повновласть з днем передачи її новообраним Всенароднім Зборам. Між постановою про розписання виборів і скликанням нових Всенародніх Зборів не може минути більш, як три місяці.  34. Скликає Всенародні Збори і провадить ними Голова їх, вибраний Всенародніми Зборами. Нові Всенародні Збори скликає і відкриває їх голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами. Уряд голови триває ввесь час, поки не будуть скликані нові Збори і ними вибраний новий Голова. Заміняє його заступник, вибраний Зборами на випадок смерти або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови. 35. Голова Всенародніх Зборів як їх представник іменем Республіки сповняє всі чинности, зв'язані з представництвом Республіки.  36. В поміч Голові, в справах, вичислених в §§ 32-33, Всенародніми Зборами вибірається йому товаришів, в числі, яке установлять Всенародні Збори. Один з них вибірається заступником Голови.  37. Всенародні Збори збіраються на сесію не менч, як два рази щороку. Перерва між сесіями не може бути більша 3-х місяців.  На пропозицію, внесену 1/5 депутатів. Всенародні Збори повинні бути скликані не пізніш місяця від її одержання Головою.  38. Для правосильности рішень Всенародніх Зборів треба присутности більш, як половини депутатів. Всі справи рішаються звичайно більшістю присутніх. Тільки відділення теріторії, зміни конституції, проголошення війни і відданя під слідство й суд міністрів рішаються спеціальною більшістю.  39. Законодатні проекти вносяться на розгляд Всенародніх Зборів:  а) презід'єю в порозумінню з Радою Старшин Зборів;  б) поодинокими фракціями, зареєстрованими Всенародніми Зборами;  в) окремими депутатами, числом не менш ЗО;  г) Радою Народніх Міністрів Української Народньої Республіки;  д) органами самоурядування, які об'єднують не менш 100 тисяч виборців;  е) безпосередньо виборцями - громадянами республіки, в числі не менш 100.000 писаними  заявами, потвердженими через громади і поданими Судові, що, по провірці їх'правосильности,  передає сю пропозіцію Голові Всенародніх Зборів.  40. Законодатні проекти, внесені вказаним в § 39 порядком, передаються презідією Всенародніх Зборів до Комісії і, після докладу Комісії, приймаються остаточно Всенародніми Зборами. Законодатні проекти, внесені не з ініціативи Ради Народніх міністрів, разом з внесенням до Презідії Всенародніх Зборів подаються до відома Ради народніх міністрів.  41. Законодатні проекти, внесені, а не ухвалені в одній сесії, можуть прийти під ухвалу нової сесії, але не можуть переходити під ухвалу Всенародніх Зборів нового складу (після нових виборів).  42. Внесення про зміну конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним в §§ 39-41, але для ухвали їх потрібно /б присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ся ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародніми Зборами в новім складі, після найблизших нових виборів. У всім иншім на вказанім конституцією лад і діяльність Всенародніх Зборів нормується наказом,який Всенародні Збори ухвалють і зміняють в звичайнім порядку.  43. Закони й постанови Всенародніх Зборів розпубликовуються ними як виїмки з протоколів їх засідань, за підписом Голови (або його Товариша) і одного з Секретарів Всенародніх Зборів. Обовязують вони від дня одержання їх в місцевих установах, оскільки не постановлено инакше в самім законі.  44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть побиратись ніякі податки.  45. Без постанови Всенародніх Зборів не можуть бути зроблені на рахунок Української Народньої Республіки ніякі позики, ані взагалі якісь обложення державного майна.  46. Громадяне України не можуть бути покликані до обовязкової військової або міліційної служби инакше,як постановою Всенародніх Зборів України.  Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути заключена від імени Української Народньої Республіки без постанови Всенородніх Зборів.Для проголошення війни треба ухвали двох третин присутніх членів Всенародніх Зборів.  Всенародні Збори затверджують трактати політичні і економичні, що укладаються іменем Української Народньої Республіки.  Всенародні Збори установляють одиниці міри ваги і монети Української Республіки.  VI. Про Раду Народніх Міністрів Української Народної Республіки 46. Яко вища виконавча власть Української Народньої Республіки (§ 22) Рада Народніх Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються поза межами діяльности установ місцевої самоуправи (§ 24) або дотикають цілої Української Народньої Республіки, координує і контролює діяльність сих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до його звертаються.  47. Рада Народних Міністрів дістає свою повновласть від Всенародніх Зборів і тільки перед ними відповідає.  48. Формує Раду народніх Міністрів Голова Всенародніх Зборів, за порозумінням з Радою Старшин Зборів, і потім Рада Народніх Міністрів подається на затвердження Всенароднім Зборам.  49. Тим самим способом робиться частинне доповнення Ради Народніх Міністрів.  50. Число членів кабінету і спеціалізацію їх портфелів установлюють Всенародні Збори.  51. Кожен депутат Всенародніх Зборів має право ставити запитання Кабінетові в цілому чи поодиноким його членам, заголошуючи запитання через Презідію Всенародніх Зборів.  52. Фракції Всенародніх Зборів і депутати, в числі не менш 15-ти можуть ставити Раді Народніх Міністрів чи поодиноким її членам жадання вияснень, порядком § 57... Коли Всенародні Збори більшістю голосів підтримають таке жадання, міністри не пізніш семи день мають на сі жадання дати поясненя у Всенародніх Зборах Української Народньої Республіки-самі чи через своїх представників.  53. Член Ради Народніх Міністрів, котрому більшість Всенародніх Зборів Української Народньої Республіки висловить недовір'я, складає свою повновласть і через 24 години після сього Всенародні Збори можуть приступити до заміщення його способом, вказаним в § 40. Те саме розумієтья про про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде висловлено недовір'я в цілости.  54. Постановою 2/.3 Всенародніх Зборів члени Ради Народніх Міністрів можуть бути віддані під слідство й суд за свою діяльність.  55. Члени Кабинету мають право брати участь в дебатах Всенародніх Зборів з голосом дорадчим. Члени Всенародніх Зборів під час свого пробування в складі Ради Народніх Міністрів теж мають тільки дорадчій голос.  VII. Суд Української Народньої Республіки. 56. Суд в Українській Народній Республіці одбувається іменем її.  57. Поступовання в суді має бути прилюдне і устне.  58. Судова вдасть в рамках цівільного, карного й адміністраційного законодавства здійсняється виключно судовими Установами.  59. Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні адміністраційні органи власти.  60. В яких випадках адміністраційні органи можуть накладати й екзекувати кари, про те рішає виключно закон.  61. Суд для всіх громадян Республіки один і цей самий, не виключаючи й членів Всенародніх Зборів та членів Ради Народніх Міністрів з захованням при сьому постанов §§ сього закона.  62. Найвищим Судом республіки являється "Генеральний Суд Української Народньої Республіки", зложений з колегії, вибраних Всенародніми Зборами на протягу п'яти літ.  63. Генеральний Суд являється найвищою касаційною інстанцією для всіх судів Республіки і не може бути судом першої та другої інстанції та мати функції адміністративної власти.  64. В усім иншім організація і компетенція судів та особи - і річевої приналежности судової установляється законом.  VIII. Національні союзи [Цей розділ онімає зщакон про національно-персональну автономію, затверджений У.Ц.Р.]  IX. Про часове припинення громадських свобід. 71. У випадку державної конечности (під час війни або внутрішніх неспокоїв) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені.  72. Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені, має означити спеціяльний закон, виданий звичайним порядком.  73. Заведене часового припинення громадянських свобід чи їх обмеження у випадках та межах, предвиджених згаданими в § ... законом, ухвалюють Всенародні Збори.  74. Коли Всенародні Збори не зібрані, може припинити часово громадянські свободи Рада Народніх Міністрів на власну одвічальність, з обовязком предложити цей свій розпорядок на перше засідання найблищої сесії Всенародніх Зборів.  75. Припинення громадянських свобід не може трівати довше як три місяці і продовження тоді повинно ухвалити Всенародні Збори.  УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА. Київ: 1918 р. 29 квітня.

ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗУНР СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО

У демократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більше зростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так і економічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Україні відбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання, змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з’являються нові. Це призводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі права порівняно з тією, яка існувала в радянський період. Використовуючи попередні конституції ми можемо вдосконалити теперішню. Одним з таких документів є проект конституції Станіслава Дністрянського для ЗУНР.  Станіслав Дністрянський - український вчений-правознавець європейського рівня, один із перших політологів, редактор, публіцист, політичний діяч. Народився він 13 листопада 1870 р. у м.Тернополі в сім'ї педагога, інспектора шкіл. У 1888 р. закінчив з відзнакою Тернопільську гімназію, яка славилася високим рівнем знань, у 1893 р. юридичний факультет Віденського університету, а через рік отримав науковий ступінь доктора права і політичних наук. З 1901р. по 1918р. був професором австрійського цивільного права у Львівському університеті. У 1918р. написав проект конституції для ЗУНР. Він розробив основи правової держави, зокрема правління республіки. Заклав основи української політики[1;1]. На початку 30-х років Станіслав Дністрянський переїхав до м.Ужгорода, де й помер 5 травня 1935 р Станіслав Дністрянський виділяє конституцію як нормативно-правовий акт, що займає найвище місце в ієрархії правових актів держави. Отже, конституція – основа національного законодавства. Учений наголошує, що у новітній державі треба створити спеціальну систему захисту конституції з метою недопущення необґрунтованих змін її положень[2;15]. В основу конституції покладено принцип свободи, причому не лише принцип свободи особистої та політичної, але й економічної. Згідно з проектом Станіслава Дністрянського, держава, поважаючи приватну власність, повинна взяти під захист “економічно слабших перед економічно сильнішими”. Найвищим органом влади ЗУНР мала бути народна палата обрана на чотири роки на підставі загального, безпосереднього, рівного й таємного голосування. В народну палату обиралися посли , а сама палата розподілялась на три національні курії: українську, польську та курію інших національностей. Важливі повноваження в проекті були надані народним зборам, народній коморі та президентові, обраному на чотири роки. Цивільними справами республіки повинна була керувати Рада держави(міністерства). Місцева влада зосереджувалась в окружних, повітових та громадських заступницьких органах, обраних на чотири роки. На жаль в проекті практично нічого немає відносно громадського самоврядування. Законодавча влада належить Народній Раді, яку було обрано на народному Зборі 18 жовтня 1918р. До її складу пропонується включити всіх парламентських та сеймових послів-українців, обраних від Галичини та Буковини з пізнішим кооптуванням представників закарпатської України та представників національних меншин, які проживають на території Західної України. Проект “Устрій Галицької Держави” складався з двох частин(розділів), поділених на артикули та параграфи[3;169]. “Народний устрій”, який складався з трьох частин, містив загальну характеристику організацій органів державної влади та управління.Законодавча влада належала Народній Раді, яку було обрано на Народному Зборі 18 жовтня 1918р. На при кінці проекту містяться два важливих положення про рівність всіх громадян Галицької Держави перед законом і про те, що даний документ є тимчасовим та діє до “постанови нового устрою через Народний Сейм, обраний по загальному, рівному, безпосередньому та тайному виборчому праву”. Також встановлюються норми самовизначення народів ЗУНР. Кожній національності гарантувалися всі права (культура, автономія, школа, преса) та представництво в усіх органах за співвідношенням 4:1:1(4 українці, 1 поляк та 1 представник іншої національності)[4;28]. Проект передбачав майбутнє об’єднання ЗУНР в єдину українську державу на основі права народу на самовизначення. Однак наступні політичні події в Галичині не дали можливості реалізувати цей проект у життя. У своїх конституційно-правових поглядах Станіслав Дністрянський звернув увагу на проблеми конституції держави, сутності Європейської Держави, як держави конституційної, правового положення людини в державі, природи органів державної влади і місцевого самоврядування, статусу національних меншин, а також на можливі шляхи конституційно-правового розвитку України у ХХст., як незалежної, демократичної, правової, і соціальної держави. Таким чином підсумовуючи аналіз проекту Конституції Станіслава Дністрянського доходимо до наступних висновків: По-перше, загальнотеоретичні погляди Станіслава Дністрянського на право та державу становлять оригінальну, цілісну, синтетичну, соціальну концепцію з елементами природної, позитивістської та матеріалістичної теорій походження права та держави.  По-друге, вона є цінним здобутком української та європейської правової науки. На сучасному етапі реформи політичної системи в Україні слід констатувати, що розв’язання проблеми нової конституції зв’язане з рядом труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру, які гальмують її прийняття. По-третє, ми можемо зважити всі плюси і мінуси для творення власної ідеальної конституції, яка б немала пробілів і була нашою гордістю, адже конституція є основною збіркою законів у кожній державі, а тому гармонійне поєднання історії та сучасності відкриває потенційні можливості для пошуку вирішення конституційної проблеми, а тим самим сприятиме зміцненню української державності.