Коридорні будинки

Основою планування коридорного будинку служать горизонтальні комунікації – коридори, вздовж яких розташовують житлові чарунки, як правило, по обидва його боки( рис. 9.2.1).

Коридор може проходити по центру будинку чи із зміщенням зсередини будинку. Коридорні будинки бувають:

• з коридором на кожному поверсі;

• з коридором через поверх;

• з коридором через два( три ) поверхи.

Коридорні будинки порівняно із секційними мають більший вихід площі помешкань на вертикальні комунікації, що забезпечує їм певні економічні переваги. Вони мають більшу ширину корпусу порівняно із секційними.

Коридорні будинки мають чітку конструктивну систему поперечних несучих стін, що сприяє раціональному будівельному процесу.

Коридорні будинки коридором з коридором на кожному поверсі мають у своїй структурі односторонньо орієнтовані на протилежні сторони горизонту квартири, тобто є будинками меридіональної орієнтації. Крім обмеженої орієнтації, в цих помешканнях відсутнє наскрізне чи наріжне провітрювання.

Основні схеми форм плану коридорних будинків – прямокутна, криволінійна та зі зсуванням, яка розсікає коридор на короткі відрізки, що забезпечує освітлення та провітрювання в торцях коридору. Із окремих прямокутних відрізків можна компонувати план будинку будь-якої конфігурації. Ширина коридору повинна бути не меншою 1,4 м. Коридори мають бути забезпечені природним освітленням.

Галерейні будинки

В галерейних будинках усі житлові чарунки розташовують уздовж відкритих горизонтальних комунікацій – галерей, розташованих з однієї сторони будинку( рис. 9.3.1).

Галерейна структура створює високі санітарно-гігієнічні якості помешкань, котрі всі без винятку отримують двосторонню орієнтацію та наскрізне провітрювання через галерею. Галерейні будинки використовують тільки в південних районах. Самі галереї в жаркому кліматі захищають квартири від перегріву.

При проектуванні житлових чарунок слід прагнути до того, щоб убік галереї, як найбільш шумної частини будинку, були звернені нежитлові приміщення- передпокій, кухня, санітарний вузол. Житлові кімнати важливо зорієнтувати в сторону, протилежну галереї.

Планувальні схеми галерейних будинків, що використовуються на практиці, можна звести до таких основних схем:

• лінійні (прямокутні та із зсуванням);

• складні (кутові, хрестоподібні, трипроменеві, ломані);

• просторові ( спарені, із загальною галереєю, із внутрішнім двором).

Довжина будинків з одними сходами не повинна перевищувати 40 м.

Функціональні зони

Функціональна зона – це простір, в якому здійснюється той чи інший процес прояву певних фаз життєдіяльності людини і який має умовні межі.

Існують такі функціональні зони:

• зона сну;

• зона відпочинку, спілкування та перегляду телевізора;

• зона індивідуальних занять;

• зона приготування їжі;

• зона особистої гігієни;

• зони зберігання;

• вертикальна комунікаційна зона (внутрішньо квартирні сходи).

Житлові чарунки

Житлова чарунка-помешкання

Сукупність функціонально-планувальних зон, пов'язаних між собою раціональними функціональ­ними зв'язками, утворює помешкання — житлову чарунку для окремо взятої сім'ї.

Помешканням є про­стір, в якому повністю реа­лізується життєдіяльність, людини як біологічного і, частково, соціального виду. Житлове помешкання є ос­новною структурною одиницею житла.

Чітке виявлення в плануванні помешкання загальносімейної (денної ) та інтимної (нічної) функціонально-планувальних зон є основним принципом його організації. За цим принципом, що називається функціональним зонуванням помешкання, формується житло будь-якого типу.

Нічна та денна функціонально-планувальні зони є прина­лежністю у тому чи іншому складі помешкань у житлі будь-якого типу. Різноманітність планувальних прийомів помеш­кань має ряд принципових положень: кожна із зон повинна ма­ти повну ізоляцію з оптимальними зв'язками між приміщеннями та мати безпосередній зв'язок з передпокоєм; загальносімейна (денна) зона тяжіє ближче до головного входу в по­мешкання, а можливість розташування входів у квартиру та в загальну кімнату на одній осі (без поворотів) є бажаним компо­зиційно-планувальним прийомом; нічна (інтимна) зона повин­на розташовуватися в глибині помешкання, що гарантує спо­кій і тишу.

Помешкання розраховують на певну сім'ю — чи то кон­кретну (при індивідуальному проектуванні й будівництві), чи то середньостатистичну (при масовому).

Основна ознака помешкання — на проживання скількох осіб воно розраховане.

Сучасна практика розглядає помешкання за кількістю кімнат, вважаючи при цьому, що одна з кімнат є загальною, реш­та — особистими кімнатами (рис. 5.4.1, 5.4.2).