1.4. Завдання фіскальної політики.
Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Завдання фіскальної політики зводиться до збільшення обсягів виробництва і зайнятості чи зниження темпів інфляції.
Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту. Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією.
1.5. Податки – їх сутність і функції. Класифікація податків.
Податки – це обов’язкові (примусові) платежі, що вносяться до державного (місцевих) бюджетів юридичними та фізичними особами. Податки є формою відчуження державою частини їх доходів.
Суб’єкти оподаткування – це ті, з кого стягуються податки: юридичні та фізичні власники доходів (фірми, власники майна, споживачі товарів та послуг).
Об’єкти оподаткування – це те, з чого стягуються податки: зарплата, підприємницький прибуток, доход з майна (нерухомості), виручка від реалізації тощо.
Податкова ставка (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю джерела оподаткування. Це відношення вилученої частини доходу до загальної його суми.
Так, якщо розмір податкової ставки становить 20% на доход в сумі 200грн., то це означає, що 40 грн. отримує держава, а 160 грн. – власник доходу. Залежність між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету ілюструє крива Лаффера (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Крива Лаффера
На перший погляд здається, що чим вище ставка оподаткування, тим більше будуть надходження до бюджету, але до певної межі. Якщо ж ставка оподаткування перевищує оптимальний розмір (приблизно третина доходу), то надходження до бюджету починають зменшуватися. При податковій ставці 100% державний бюджет не отримуватиме доходів, оскільки бажаючих працювати і вести бізнес безоплатно немає. Крива Лаффера визначає таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження до бюджету досягають максимального значення (точка N). Роль податків, як важливого інструменту макроекономічного регулювання, проявляється в їх функціях:
1. Фіскальна – це вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб для формування доходів бюджетів всіх рівнів.
2. Регулююча – оперуючи податковими ставками, податковими пільгами та санкціями, держава має можливість стимулювати або обмежувати ділову та інвестиційну активність, економічне зростання, регулювати рівні інфляції та безробіття.
3. Розподільча – акумулюючи в бюджетах податкові надходження, держава перерозподіляє їх для фінансування бюджетних видатків.
Класифікація податків. В залежності від розміру та характеру оподаткування податки поділяються на прогресивні, пропорційні та регресивні. Податок є прогресивним, якщо його середня ставка підвищується із зростанням доходу. Отже, зростання доходу веде до збільшення частки, яку становить сума податку, а також до зростання абсолютної величини податку.
Регресивний податок – це податок, середня ставка якого знижується із зростанням доходу. Такий податок дорівнює все меншій і меншій частині доходу при збільшенні останнього. Регресивний податок може приносити більшу абсолютну суму, а може і не призводити до зростання абсолютної величини податку при збільшенні доходу.
Пропорційний податок передбачає, що середня ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від розмірів доходу. За механізмом стягування податки поділяються на прямі та непрямі. Прямий податок – це збір на користь держави, який стягується з кожного громадянина або господарської організації в залежності від розмірів їхніх доходів або вартості майна. Непрямий податок – це збір на користь держави, який стягується з громадян або господарських організацій тільки якщо вони здійснюють певні дії, наприклад, купують певні види товарів.
Прямі податки – це податки на доходи; механізм їх стягнення неприхований. Непрямі податки “приховані” в ціні товару, механізм їх стягнення неявний; це – податки на споживання, збільшення цих податків веде до збільшення ціни товару. До прямих податків відносяться особистий прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, податки на майно, нерухомість. До непрямих податків відносяться акцизи, податок на додану вартість, мито.
Особистий прибутковий податок – в Україні його сплачують наймані працівники, приватні особи, що займаються підприємництвом без створення юридичної особи.
Податок на прибуток підприємств стягується з прибутку фірм після вилучення процентів по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язаннях, які були випущені для фінансування власної діяльності. В Україні податок на прибуток сплачують господарюючі суб’єкти, фінансові установи, некомерційні установи, якщо вони мають доходи, які не звільнені від оподаткування. Оподаткування пропорційне, але може диференціюватися в залежності від виду діяльності.
Об’єктом оподаткування при стягуванні податків на майно є вартість особистого багатства (квартир, земельних ділянок тощо) в період володіння ними або під час переходу права власності до іншої особи (при продажу чи успадкуванні). Платниками податку є власники майна, якщо вони ним самостійно розпоряджаються; орендарі – під час оренди; споживачі – коли власність приносить доход. Податки на майно виконують перерозподільчу функцію і поповнюють державний бюджет за рахунок осіб, які нагромадили багатство.
Акцизи – це податки на споживання, які стягуються у момент придбання товарів. Вони встановлюються на окремі високорентабельні та монопольні товари. Податок на додану вартість – це універсальний акциз, який міститься у ціні всіх товарів та стягується з виручки за реалізовану продукцію. В Україні цей податок стягується за певною ставкою до обороту. Платниками податку на додану вартість є всі ті, хто займається підприємницькою діяльністю. Фактично всі вони – і виробники товарів та послуг, і торгівельні організації – є тільки посередниками між державою та покупцями, які і сплачують цей податок в момент придбання товарів чи послуг.
Мито – це податок на товари, що імпортуються, експортуються або перевозяться по території країни транзитом. Якщо країна проводить політику протекціонізму (захист національного виробника та внутрішнього ринку від іноземної конкуренції) – вона збільшує мито; якщо ж країна зацікавлена у тому, щоб стимулювати імпортерів до завезення товарів – вона зменшує мито. Із зростанням інтеграційних процесів у світовому господарстві доля надходжень від митних податків до бюджетів економічно розвинутих країн поступово зменшується. В залежності від того, до бюджета якого рівня зараховуються податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні – встановлюються державою і повністю або частково зараховуються до державного бюджету.
Місцеві – встановлюються місцевими органами влади і зараховуються до місцевого бюджетів по місцю стягування податків. До них, зокрема, належать: ринковий збір, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, збір за парковку автомобілів, податок з реклами та ін.
Крім власне податків, для юридичних і фізичних осіб встановлені обов’язкові платежі у фонди державного соціального страхування: пенсійного фонду, фонду зайнятості, фонду соціального страхування. Ці платежі здійснюються по встановленим нормативам у відсотках до фонду оплати праці підприємств і організацій та заробітної плати їх працівників.
Названі нарахування на фонд оплати праці фактично мають податковий характер. Підприємства відносять їх на собівартість і ціну товарів, робіт, послуг, а через ціни вони перекладаються на споживачів.
Сукупність податків, зборів та обов’язкових платежів, принципи та механізм їх стягування, склад і структура податкових органів утворюють податкову систему країни.
Розділ ІІ. Проблематика
2.1. Проведення фіксальної політики.
Для постсоціалістичних країн в цілому та для України зокрема проведення ефективної фіскальної політики було і залишається серйозною проблемою. Вона передусім за все пов'язана з неоднозначним розумінням бюджету та податків як самостійних економічних категорій, їх місця в економіці та форм впливу на суспільне виробництво в той чи інший період розвитку. Досвід розвинутих країн свідчить, що ефективність та зростання виробництва визначається гнучкою, стабільною, динамічною та оптимальною податковою та бюджетною системами, розробленими в кожній країні відповідно до конкретних соціально-економічних особливостей розвитку.
Нагальність та необхідність проведення реформи насамперед у податковій системі пояснюється тим, що податки двояко можуть впливати на економіку в перехідний період, а саме: з однієї сторони, низький рівень податків, відсутність будь-яких податкових пільг доповнюють і стимулюють приватнопідприємницьку ініціативу, спонукають до розширення виробництва, заохочують іноземні інвестиції, дозволяють державі через бюджет виконувати свої функції, а, з іншої, їх надмірний тягар у поєднанні із масштабною кризою в економіці призводить до спаду виробництва, відтоку капіталу, приховування доходів, переходу значної кількості суб'єктів господарської діяльності в "тіньову економіку", інфляції, безробіття, кризи неплатежів тощо, що й характерно на сьогоднішньому етапі розвитку Україні.