§ 4. Співучасть у злочині

Злочин може бути скоєний однією особою або завдяки зусиллям декількох осіб. В останньому випадку мова йде про співучасть у скоєнні злочину. Кримінальний закон визначає співучасть як навмисну спільну участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину.

Безперечно, що скоєння злочину групою осіб є більш небезпечним, ніж скоєння його однією особою. Тому скоєння злочину групою осіб закон відносить до обтяжуючих обставин.

Деякі злочини можуть бути скоєні лише у співучасті: бандитизм, масові безпорядки та деякі інші.

Характерними ознаками співучасті є:

а) участь у скоєнні одного й того ж злочину двох і більше осіб;

б) сумісність дій усіх співучасників, направлених на досягнення злочинного результату:

в) наявність причинного зв’язку між діями співучасників та діями виконавців злочину.

Крім того, з точки зору суб’єктивної сторони всі співучасники діють тільки навмисно.

В окремих випадках під час скоєння злочину особи можуть розподіляти між собою різні ролі. Тому закон виділяє такі види співучасників: виконавці, організатори, підмовники, пособники.

Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо повністю або частково виконує об’єктивну сторону складу злочину. Відсутність виконавця означає відсутність співучасті.

Організатор злочину – це особа, яка організувала скоєння злочину або безпосередньо керувала ним. Дії організатора злочину визнаються найбільш суспільно небезпечними, бо саме він організовує і спрямовує злочинні дії всіх співучасників злочину. Він може підшукувати учасників злочину, розробляти плани злочину, давати інструктаж і таке інше.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину іншу особу шляхом прохання, умовляння, погрози, підкупу, шантажу, насильства тощо. Тобто визначальним є те, що внаслідок активних дій впливу підмовник схиляє іншу особу на скоєння злочину.

Пособником визнається особа, яка своїми активними діями або бездіяльністю сприяла скоєнню злочину. Це можуть бути поради, вказівки, надання засобів для скоєння злочину, усунення перешкоди, попередня обіцянка приховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Безпосередньо ні організатор, ні пособник, ні підмовник не беруть участі у скоєнні злочину, але останнє стає можливим саме завдяки зусиллям всіх співучасників.

Не обов’язково, щоб у кожному випадку співучасті у скоєнні злочину мали місце всі види співучасників. У скоєнні злочину можуть брати участь, наприклад, організатор і виконавець, підмовник і виконавець, пособник і виконавець.

§ 5. Обставини, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння

У правоохоронній практиці зустрічаються випадки, коли окремі дії осіб можуть здаватися суспільно небезпечними і зовні підпадають під ознаки того чи іншого кримінального закону, але які через певні обставини позбавлені суспільної небезпеки, а тому не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання. Як зазначається у законі: “Не є злочином дія або бездіяльність, що, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільну небезпеку”. До обставин, які зовсім виключають суспільну небезпечність діяння, але зовні мають вигляд злочину, закон відносить: необхідну оборону, крайню необхідність затримання злочинця.

У стані необхідної оборони, крайньої необхідності або при затриманні злочинця завдається шкода суспільним відносинам, але враховуючи, що ці дії спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав та інтересів окремих громадян, яким загрожує небезпека, вони не тільки не є суспільно небезпечними, а навпаки – є суспільно корисними.

Кожна людина, незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади, має право на необхідну оборону, тобто вчинення дії, як зазначено в законі, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Правомірним буде застосування навіть зброї або будь-яких інших засобів чи предметів з певними наслідками, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи, припинення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення.

“Не є злочином дія, – говориться у законі, – яка, хоча й підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за таких обставин не можна було усунути іншим способом і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода”. Ця небезпека може виникнути внаслідок стихійних сил природи, злочинних дій, поведінки тварин і таке інше.

Наприклад, для врятування судна, яке потрапило в аварію, капітан наказує викинути частину вантажу в море, або, щоб уникнути наїзду на дитину, яка випадково вибігла на дорогу, водій спрямовує машину в будівлю чи іншу споруду, завдаючи відповідно матеріальної шкоди, але рятуючи життя людини.

Шкода може бути заподіяна і злочинцю з метою його затримання і доставлення відповідним органам влади для подальшого вирішення питання про відповідальність. Такі дії теж визнаються суспільно корисними, бо сприяють боротьбі зі злочинністю. Тому “дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, для доставлення її відповідним органам влади як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання й обставинам затримання злочинця”.