§ 4. Поняття фінансового права

В основу поділу права будь-якої держави на окремі галузі покладено матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються нормами цих галузей, тобто предмет правового регулювання. Фінансово-правові норми регулюють фінансові відносини, які мають грошовий характер. У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею влад–ними повноваженнями. Іншою стороною у фінансових відносинах виступають органи держави, господарські організації різних форм власності, громадські організації, об’єднання громадян, окремі громадяни, на яких покладені обов’язки щодо внесення платежів державі або цільовому використанню асигнувань, що відпускаються з фондів коштів. Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими, бо грошовий характер мають відносини, що регулюються й іншими нормами права – цивільного (наприклад, купівля-продаж, позика), адміністративного (штраф за порушення правил дорожнього руху). Отже, ще однією особливістю фінансових відносин є те, що це відносини з приводу утворення, розподілу, використання фондів коштів як централізованих, тобто тих, які надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, так і децентралізованих, тобто утворених в усіх галузях народного господарства з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.

Додатковою ознакою галузі права є метод правового регулювання, тобто сукупність засобів правового впливу держави на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. У фінансовому праві застосовується метод владних приписів, бо сторони діють лише так, як приписує держава.

Фінансове право регулює відносини, що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів та видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні й виконанні бюджету та звіту про його виконання; справляння податків та інших обов’язкових платежів з підприємств, організацій та населення; фінансуванні та кредитуванні; державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи; регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях.

З викладеного вище можна зробити висновок, що фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини в галузі утворення, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.

Фінансове право є самостійною галуззю права. Воно тісно пов’язане з усіма галузями правової системи. Як галузь права, фінансове право поділяється на окремі правові інститути – бюджетне право; податкове право; норми, що закріплюють державні видатки; емісійне право; кредитно-розрахункові норми; валютне законодавство; норми, що регламентують фінансовий контроль тощо.

§ 5. Поняття податкового права та загальна характеристика податкового законодавства

У системі фінансових важелів держави як елементів фінансового механізму важливе місце займають податки. Податки є найбільш важливим і впливовим інструментом регулювання економічних відносин. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Податок – це вид обов’язкового платежу, який справляється до бюджетів з юридичних і фізичних осіб у порядку й на умовах, визначених законодавством України. Податок має ряд особливостей, які визначають його сутність:

– регулюється актом вищої юридичної сили;

– індивідуальна безоплатність виражається в односторонньому русі коштів від платника до держави;

– має безумовний характер, тобто його сплата не пов’язана з будь-якими умовами про зустрічні дії з боку держави;

– нецільовий характер;

– обов’язковий характер.

Крім податків, які є основним джерелом доходів бюджетів, до державних доходів відносяться збори та інші обов’язкові платежі. Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до Державних цільових фондів, що справляються на території України у визначеному законом порядку, становить систему оподаткування.

Для того, щоб мати повну уяву про сукупність явищ і процесів, які мають місце у сфері оподаткування, необхідно звернутися до податкової системи. У податковій системі знаходять відображення такі елементи оподаткування, як принципи, форми й методи побудови податків, зборів та інших обов’язкових платежів; процесуальні відносини з їх встановлення, зміни або відміни; заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначення кола суб’єктів, що беруть участь у цих відносинах.

Об’єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації за різними підставами. Так, залежно від платника податки поділяють на податки з юридичних осіб, податки з фізичних осіб та змішані податки, тобто такі, що справляються з юридичних і фізичних осіб. Залежно від форми обкладання податки поділяються на прямі (справляються в процесі виробництва й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником) та непрямі (справляються під час витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, і включаються до ціни товару у вигляді надбавки та сплачуються споживачем).Також податки поділяються на загальнодержавні (встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України) та місцеві (встановлюються органами місцевого самоврядування, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів).

Правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов’язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів тощо, складають підгалузь фінансового права – податкове право.

Формування податкової системи України здійснюється з великими проблемами, тому що вона формується в складний період переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу. Часто податкова система України повторює зміни російського законодавства.

На сьогодні діяльність у сфері оподаткування регулюється значною кількістю нормативних актів. Лише з грудня 1990 по вересень 1995 року в Україні було прийнято понад 116 нормативних актів, до яких було внесено безліч змін і доповнень. До останнього часу не було чіткої концепції побудови системи оподаткування. Так, Закон України “Про систему оподаткування змінювався тричі, а Закон України “Про державну податкову службу” – чотири рази, що свідчить про нестабільність податкової системи, яка має багато недоліків і суперечностей.

Даючи характеристику податкового законодавства, хотілося б звернути особливу увагу на такі Закони України: “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, які визначають правову основу податкової системи.

У даних нормативних актах визначені й закріплені принципи побудови системи оподаткування, дається перелік об’єктів оподаткування і видів податків, встановлені розміри ставок податків, визначені права, обов’язки й відповідальність платників податків та посадових осіб державних податкових інспекцій, які здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства та інше.

Закон України “Про систему оподаткування” є найбільш фундаментальним у сфері регулювання оподаткування, який визначає методологічні основи податкової системи, механізм використання податкових важелів. Він складається з 3-х розділів. Перший розділ “Загальні положення” є найважливішим розділом, оскільки він містить основний перелік податкових інструментів, які конкретизуються в більш вузьких нормативних актах. Зокрема, даний розділ визначає поняття податку і збору, системи оподаткування, визначає платників податків і зборів, їх права, обов’язки, облік та відповідальність, об’єкти оподаткування та інше.

Другий розділ даного закону містить перелік податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів. Тут визначаються норми, які регулюють види податків і зборів та їх закріплення за відповідними рівнями бюджетів.

Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами й доповненнями від 22.05.97 дає визначення основних термінів, які містяться в даному законі, визначає платників податків, об’єкт оподаткування, ставки податку та порядок нарахування і сплати податку, встановлює порядок перенесення балансових збитків на наступні податкові періоди та оподаткування операцій особливого виду. Також закон визначає відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства та інше.

Закон “Про оподаткування прибутку підпри-ємств” – один з перших концептуальних, жорстких нормативних актів, розроблений на чисто економічній основі. Тут вперше були реалізовані принципи стабільності податкового законодавства.

Закон “Про державну податкову службу в Україні”, який був прийнятий 24 грудня 1993 року, визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Основними завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, а також інших неподаткових доходів, установлених законодавством, внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків тощо. Також даний закон визначає функції державних податкових інспекцій різних рівнів, їх права, обов’язки та відповідальність.

Останнім часом в українській науковій літературі, а також у періодичних виданнях обгрунтовується проблема Податкового Кодексу. З його прийняттям пов’язують великі надії на покращання податкового законодавства. Звичайно, на сьогоднішній день досить складно провести кодифікацію податкового законодавства, тому що йде лише становлення податкової системи, крім цього, податкове законодавство не стабільне, до нього часто вносяться зміни та доповнення.

Потрібно спростити податкове законодавство, зробити його доступним і зрозумілим.

Податковий кодекс буде актом, який повинен у найбільш повному вигляді регламентувати основні інститути податкових відносин і врегулювати податкову компетенцію і функції державних органів різного рівня, процесуальні дії, податкові зобов’язання. Він повинен чітко визначати суб’єктів податкових правовідносин, їх права й обов’язки, об’єкти оподаткування, ставки, пільги, строки сплати податків, а також закріпити порядок забезпечення ефективного контролю за дотриманням податкового законодавства.

Кодекс повинен бути покликаний розвивати основні положення Конституції України щодо побудови бюджетної системи, зокрема, що стосується справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, збалансованості бюджету.

Мельник П.В. / Ірпінь: Академія ДПС України, 2001 «Правознавство»