1. Курс українського ділового мовлення, його зміст, мета і завдання. Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести.Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним. Усне мовлення ділової людини має бути: виразним; точним і недвозначним; логічним; відповідним ситуації мовлення; нестандартним; доречним; змістовним; стислим.
ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
Усна форма ділового стилю |
Писемна форма ділового стилю |
Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори |
Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо |
Існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:
■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;
■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;
■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;
■ не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;
■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;
■ закінчувати обговорення після досягнення мети.
У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:товариське, дружнє;робоче, службове;ділове, професійне;інтимне, приятельське;випадкове;формально-поверхове.Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.
2. Мова в житті суспільства. Мова і мовлення. Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.
Мова — найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.
Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.
(Поняття мови і мовлення) Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:
Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Завдяки мові люди спілкуються між собою, публічно висловлюють свою волю, бажання, прагнення й перестороги. Крім того, мова є важливим засобом пізнання навколишнього світу, адже в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, який закодовано у слові. Мова є носієм культури. Разом з мовою ми сприймаємо пісні, казки, жарти, звичаї й традиції народу.
Експресивна функція мови полягає в тому, що завдяки слову кожен з нас розкриває для інших людей свій неповторний внутрішній світ, світ своєрідних думок і почуттів. «Заговори, щоб я тебе побачив», - казали античні мудреці.
3. Функції мови в суспільстві. Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.
Комунікативна функція (від лат. communicatio "спілкування") — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.
Мислетворча функція мови — функція формування й формулювання думки.
4. Українська мова серед інших мов світу. Серед майже 10 тис. мов і діалектів, які налічується у сучасному світі, більшість не мають писемності і державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців.
Українська мова належить до давньописемних мов із понад тисячорічною писемною традицією. Нині вона входить до другого десятка (а вірніше посідає 21 місце) найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. людей. Це мова не лише тих, хто мешкає в Україні, а і мільйонів українців, розпорошених далеко по всіх континентах.
Наша мова належить до східно0слов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов і найближчою до неї є білоруська. В українській мові багато слів і граматичних форм спільних з російською і польською мовами.
Жодна мова не захищена від впливу і проникнення до неї інших (зазвичай сусідніх) мов. Українська мова, в основі лексичної системи якої лежить давня східнослов'янська лексика ніколи не була відгороджена від інших мов. Найдавніші запозичення можна знайти ще й у праслов'янській мові. Ці запозичення походять з готської або діалектів прагерманської мови (напр. верблюд, віск, дар, капуста, князь, лев, млин, рама, скло, стадо, тин, труба, хліб, хміль, черешня, шолом тощо).
Багато запозичень із латинської мови (напр. алібі, бурса, вакації, гумор, документ, лінгвіст, медицина, оренда, термін, університет, юрист), грецької мови (напр. абітурієнт, автомат, баня, бібліотека, граматика, догма, кит, левада, мак, миска, озон, океан, політика, схема, театр, телеграма, техніка, утопія тощо), із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше
- з англійської мови (напр. автобус, бокс, ескалатор, лідер, менеджер, нокаут, пікнік, спорт, тролейбус тощо);
- з голландської (напр. боцман, гавань, дрейф, картуз, лоцман, трап, трос - морська тематика, тощо)
- з італійської (напр. бомба, гондола, віолончель, композитор, піаніно, соло тощо)
- з німецької (напр. бутерброд, варта, гвинт, ланцюг, марка, слюсар, фарба, цегла, шахта, штраф тощо)
- з польської (напр. вельможа, гріш, достаток, перепрошую, реляція, хлопець, хлоп тощо)
- з французької (напр. аванс, багаж, інженер, квартира, монтаж, одеколон, партизан, сюжет, рагу, шантаж тощо)
5. Українська національна і літературна мова. Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
6. Українська мова та її територіальні діалекти. Діалект (від грец. аіаіекіш - розмова, говір, наріччя) - це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості16. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч - діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною) існування національної мови.Основними наріччями української діалектної мови є:
1. Північне (східнополіський, середньополіський, західнополісь-кий діалекти).
2. Південно-східне (середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти).
3. Південно-західне (лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти).Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбулися у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історичному етапі розвитку. Саме вони лягли в основу і розвинулись у самостійну національну українську мову.
7. Рідномовні обов‘язки свідомого громадянина
1. На кожному кроцi й кожної хвилини охороняй честь своєї рiдної мови, як свою власну, бiльше того - як честь своєї нацiї. Хто не береже чести своєї рiдної мови, той пiдкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родинi своїй тiльки рiдною мовою. Це принесе тобi правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбiльшого обов’язку щодо свого народу.
3. Хто в родинi своїй розмовляє не рiдною мовою, той стоїть на дорозi до мовного винародовлення, - найбiльшого непрощеного грiха проти свого народу.
4. Бережи своє особове iм'я й родове прiзвище в повнiй нацiональнiй формi i нiколи не змiнюй їх на чужi. Найменша тут змiна, - то вже крок до винародовлення.
5. Кожний, хто вважає себе свiдомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної лiтературної мови.
6. Кожний свiдомий член свого народу мусить завжди допомагати всiма приступними йому способами розвитковi культури своєї лiтературної мови.
7. Кожний свiдомий член народу мусить добре розумiти й ширити головне рiдномовне гасло "Для одного народу - одна лiтературна мова й вимова, один правопис".
8. Кожний свiдомий член нацiї мусить добре знати й виконувати рiдномовнi обов'язки свого народу.
9. Де б ти не жив - чи в своїм рiднiм краю, чи на чужинi, - скрiзь завжди мусиш уживати тiльки однієї соборної лiтературної мови й вимови, тiльки одного спiльного правопису, тим ти покажеш, що ти свiдомий син своєї об'єднаної нацiї.
10. Кожний громадянин мусить добре пам'ятати й дiтей своїх того навчати, що наймилiша мова в цiлому свiтi - то мова рiдна.
11. Кожний свiдомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рiдної мови не тiльки вдома, але й скрiзь, де можливо.
12. Кожний свiдомий громадянин мусить щедро пiдтримувати свої нацiональнi перiодичнi й неперiодичнi видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан нацiональних видань - то могутня сила народу й забезпечення розвитку рiдної мови, а висота їх накладу - то ступiнь нацiональної свiдомости народу.
8. Поняття мовної норми. Стабільність і змінність норми. Нормативність української літературної мови на різних мовних рівнях. Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:
1)орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба) 2)акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);Наприклад: вихо!дити- ви!ходити 3)лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4)словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5)морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6)синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7)стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8)орфографічні норми (написання слів); 9)пунктуаційні норми (вживання розділових знаків). Норми лексичні, фразеологічні, словотворчі, фонетичні (акцентологічні, орфоепічні) та граматичні (морфологічні й синтаксичні). Ці норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, що закріплені мовленнєвою практикою в ієрархічних ярусах даної мови. По-третє, є норми стильові, міжстильові та стилістичні. Н. м. зазнає змін, тому серед варіантних норм розрізняють застар. норми або такі варіанти, що відбивають тенденцію до виникнення нових норм. До застарілих належить, зокрема, наголошування рóсійський зам. сучас. росíйський, вимова [л’éктор] зам. [лéктор]. Одним із показників досконалості кожної літературної мови є сталість норм. Цьому не суперечить така риса норми, як історична змінність. У ході розвитку літературних мов на зміну застарілим явищам приходять нові, проте історична змінність норми поєднується з її відносною стабільністю, без якої було б неможливе повноцінне існування мови.Нормативність мови, її відповідність тим вимогам, які ставляться перед мовою в певному мовному середовищі в певний історичний період... Нормативність мови включає в себе і такі якості, як точність, ясність, чистота... Мові високої культури властиві... також багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність, логічна стрункість. По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) – це "сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові" Норми діалектів (діалектні норми) – це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці.
9. Проект змін до українського правопису. Прое́кт право́пису 1999 ро́ку . 1)Писати послідовно букву ґ у питомих (ґава), засвоєних (ґанок) загальних назвах та у власних найменуваннях (Ґіґа -- прізвище; Ґаничі -- топонім). 2) Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень: инший, ирій, ирод, ич!, икати, на початку іншомовних запозичень -- загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир “загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів”, Игиатта “річка в Якутії”. 3) Писати слово пів у значенні “половина” тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі і т. д. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години -- півгодинний. 4) В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, у родовому відмінку однини вживати флексію -и. 5) Вживати закіненчення -и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-: ім'#039;я -- ім-ен-и. 6) Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед -о є інші голосні: пальто -- пальта, бюро -- бюра і т. д.; Леонардо -- Леонарда, але радіо -- радіо, Маріо -- Маріо. 7) Писати в запозичених загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі: гербарій, гіпотеза, газета, гол. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау. 8) В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (h -- g) назв у мовах-донорах: Ґете, Геґель. У власних географічних назвах вживати г, незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі. 9) Вживати як нормативні паралельні форми: ефір -- етер, кафедра -- катедра, марафон -- маратон і т. д. у словах грецького походження.
10. Відображення нормативності суч.укр.літ.мови у словниках. Укр. лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає: а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.
Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників. Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст.. А виданий у Києві у 1627р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов?янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобули загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, але також у Польщі та Молдавії.Першим словиком сучасної української мови вважається словничок, доданий І.П. Котляревським до його поеми "Енеїда", І.П. Котляревський. Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.
11. Правила оформлення бібліографії. Бібліографія — це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. Розрізняють бібліографію: 1) реєстраційну — знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного
питання; 2) рекомендаційну — містить назви книг, які автор радить прочитати; 3) як список використаної літератури — містить перелік книг, на які
посилається автор.
12. Поняття стилю, стилістичної норми. Стиль - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів. Стилістична норма - це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
13.Функціональні стилі української мови. За традиційною класифікацією відокремлюють 5 стилів : розмовно-побутовий, художній, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий. Є ще 2 стилі: конфесійний і епістолярний (стиль листування, він охоплює і ділове,і приватне листування)
14. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови - спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність. Основне призначення - регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. Основні ознаки офіційно-ділового стилю: документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту. Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінології, специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками). Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі: законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди - конвенції, повідомлення - комюніке, звернення - ноти, протоколи); адміністративно - канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви,
звіти).
15. Особливості наукового стилю. Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта. Основне його призначення - повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Основні ознаки наукового стилю:ясність, обґрунтованість, точність, аналіз, висновки. Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць. Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (з жанрами текстів - монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців -книги, статті
в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).
16. Найважливіші риси публіцистичного стилю. Сфера використання публіцистичного стилю - громадсько-політична, суспільно - культурна, виробнича діяльність, навчання. Основне призначення - вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності, пропаганда певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя. Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор. Основні мовні засоби - сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. В ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього. В публіцистичному стилі виділяються кілька підстилів, кожний з яких має жанрові й мовні особливості: стиль засобів масової інформації (газети,
журнали, радіо, телебачення), художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси), есе (короткі нариси вишуканої форми), науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо). Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування у
побуті, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю - бути засобом невимушеного
спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. Основні ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, лаконізм, емоційні реакції. Основні мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивна лексика,
суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких,
неповних, обірваних, односкладних і т.д.), можливі діалектизми,
фольклоризми, просторічна лексика.
17. Загальна характеристика художнього стилю. Художній стиль. Це - найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він включає використання в міру потреби з стилістичною метою елементів інших функціональних стилів. текстів художньої літератури художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови. Сфера використання художнього стилю - творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта. Основне призначення - впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки. Основні ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність (конкретно-чуттєве живописання дійсності -людей, природи, явищ, понять,
якостей, властивостей, відношень). В художньому стилі все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема в художніх творах), крім об’єктивності реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною. Основні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно - чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак, емоційно - експресивна лексика, різні види синонімів, омонімів, фразеологізмів, використання з стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм - родових - минулому часі і умовному способі, особових у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі. У художньому
стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики. Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.
18. Особливості конфесійного стилю. Сфера використання – релігія та церква.
Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
Основні засоби: суто церковна термінологія і слова – символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів. Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.
19. Найважливіші риси епістолярного стилю. Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.). Основні ознаки: наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.
20. Загальна характеристика розмовно-побутового стилю. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки: безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.); суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості); прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові); часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-); фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.); заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.
Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист.
21. Документ — основний вид офіційно-ділового стилю. Документ — це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, Приватні стосунки між людьми. Документи мають правове і господарче значення. За походженням виділяють службові й приватні документи; службові1 функціонують в установах і організаціях, приватні стосуються приватних осіб. За призначенням документи поділяють на: розпорядчі де подається інформація про організацію роботи установи' закладу, підприємства; статутні —з коротким викладом змісту статуту організації чи установи; виконавчі в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи; інформаційні, які містять конкретну інформацію' необхідну для діяльності даної організації чи підприємства.Документи розрізняють ще й за структурними ознаками вони можуть бути стандартними й нестандартним и, що залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів.Типові та фірмові документи оформляються на бланках або стандартних аркушах.Слід зауважити, що в роботі інженерів, конструкторів керівників виробництва багато часу відводиться вивченню, аналізу та складанню різної документації. Це — конструкторська технологічна, експлуатаційно-ремонтна документація; організаційно-розпорядчі, інформаційні, рекламні та інші документи.Часто буває, що робота з подібними документами ускладнюється тільки тому, що в побудові їх немає необхідної послідовності або ж документи перевантажені несуттєвою для користування інформацією.Питаннями складання текстових документів відають сучасні наукові дисципліни: прикладна лінгвістика і теорія стандартизації, інженерна психологія і психолінгвістика, теорія і практика редагування та теорія управління виробництвом.Щоб не марнувати часу в процесі складання і використання документів, слід розумно поєднувати формальний підхід і творчість.Пропонований розділ подає деякі рекомендації, загальні правила і норми у текстовому викладі ділових паперів та ілюструє їх конкретними зразками.Текст — головний елемент документа. Крім параграфів пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити щоб кожен абзац розпочинав нову думку чи мікротему.Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з трьох чи п'яти речень. Для сприйняття краще якщо ід речення будуть різні: найкоротші — на початку і в кінці. Абзаци теж вимагають чергування залежно від розмірів. Наприклад, у виробничих документах, де звертається увага на кожну операцію чи деталь, абзаци використовуються для виділення однорідних членів чи сурядних речень в окремі мікротексти. Тут доречні абзаци з одного-двох речень. Найзручніші для сприйняття речення з трьох, п'яти, семи і найбільше — з дев'яти слів. Щодо словосполучень, то слід пам'ятати, що в будь-якому діловому тексті варто використовувати звичні стандартизовані форми. Це прискорює складання і сприйняття документа. Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.
22. Функції документів. Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони—писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру. ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ Найбільш узагальнююча функція. Полягає в здатності документа зберігати і передавати (поширювати) інформацію у часі та / або просторі
ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ Характерні для всіх документів, незалежно від їх типу та виду. Інформаційна функція - Полягає в здатності документа задовольняти потреби суспільства в інформації, тобто служити джерелом інформації, знань. Комунікативна функція - Полягає в здатності документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, наступництва. Комулятивна функція - Полягає в здатності документа нагромаджувати, концентрувати, збирати і упорядковувати інформацію з метою її збереження для сучасного і майбутніх поколінь.
СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ Властиві не всім, а певним видам і типам документів, де вони проявляються переважно залежно від соціальних потреб суспільства.
23. Поняття реквізита. Основні реквізити документів. Реквізити - це елементи, 3 яких складається документ, без яких він не може бути підставою для обліку та не має юридичної сили. Розрізняють постійні й змінні реквізити документа. Постійні реквізити друкуються під час виготовлення бланка; змінні — фіксуються на бланку в процесі заповнення.
24. Загальні правила оформлення і складання документів. Оформлення документа – це проставляння необхідних реквізитів, їх написання й розташування на бланку. Вимоги до оформлення документів (датування, підписання, візування, адресування та ін.) Будь-який окремий документ складається з ряду складових елементів, які називаються реквізитами: найменування виду документа, автор, адресат, заголовок, текст, дата, підпис, резолюція та ін. Різні документи мають різний набір реквізитів.
25. Вимоги до мови ділових паперів. Під час складання тексту документа слід дотримуватися
таких правил: 1. Правильно і у певній послідовності розміщувати реквізити документа. 2. Текст викладати від третьої особи. Від першої особи викладаються заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази. 3. Не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій. 4. Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у
зв 'язку з, згідно з метою, потрібний для, в порядку. 5. Уживати синтаксичні конструкції типу:
Доводимо до Вашого відома, що... Нагадуємо Вам, що...
6. Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи... Беручи до уваги...
7. Уживати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів. 8. Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові; означення — перед означуваними словами; додатки — після керуючого слова; вставні слова — на початку речення).
9. Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, слід замінити активну форму дієслова на пасивну. Наприклад: Ви не відповіли на лист-запит... Вами ще не дана відповідь на лист-запит... Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму. Наприклад:
Університет не гарантує... Комісія підтверджує... Телевізійне агентство повідомляє...
10. Уживати інфінітивні конструкції: Створити комісію... Затвердити пропозицію... Попередити правління...
11. У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу:
Наказую... Пропоную...
12. Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у справочинстві, за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., ксінд. філол. наук.
13. Надавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів:
Шановний.. Вельмишановний... Високоповажний...
26. Критерії класифікації документів. Класифікації ділових документів. Класифікація документів — процес впорядкування або розподілу документів по класах з метою віддзеркалення відносин між ними і складання класифікаційної схеми. Найважливішою ознакою є змістова наповненість.Відповідно до цього класифікують документи: За найменуванням - заява, лист, телеграма, довідка та інш. За походженням - службові (офіційні) , особисті. За місцем виникнення - внутрішні,зовнішні. За напрямом- вхідні, вихідні. За терміном виконання - звичайні (безстрокові), термінові, дуже термінові
За терміном зберігання - тимчасового (до 10 років); тривалого (понад 10 років);постійного.